WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мемуари: масова чи елітарна література? - Реферат

Мемуари: масова чи елітарна література? - Реферат

мета і смисл яких лежить у відтворенні об'єкта авторської уваги, тобто подій, ситуацій, людей;мемуари суб'єктні, де головний інтерес автора спрямований на суб'єкт оповіді, тобто на самого себе. Крім того, зустрічаються мемуари, що поєднують обидва ці принципи.
У творчій практиці українських письменників ХХ - поч. ХХІ сторіч зустрічаються всі три категорії мемуарів. М.Бажан ("Думи і спогади") чи С.Журахович ("Пам'яті пекучий біль") в основному пишуть про людей, з якими вони зустрічалися на життєвому шляху. Їх спогади є об'єктними. Т.Масенко ("Роман пам'яті") чи В.Сосюра ("Третя Рота") тяжіють до суб'єктних спогадів. У Г. Костюка ("Зустрічі і прощання") чи А. Дімарова ("Прожити і розповісти") як, скажімо, свого часу в Б.Лепкого в "Казці мого життя" обидва принципи створення мемуарів органічно поєднуються.
Однак, щоб розібратися в жанрових тонкощах мемуаристики, такої класифікації не досить. Слід пам'ятати, що, по-перше, спогадам обов'язково притаманна суб'єктивність, або особисте начало. Суб'єктивність, яку не слід ототожнювати з суб'єктивізмом як сваволею автора, дозволяє створити неповторний образний світ. І ця неповторність залежить від того, на якому рівні, від першої чи третьої особи ведеться оповідь, чи є в тексті справжні документи, чи замість них присутні посилання на конкретних осіб, яких знав мемуарист. Суб'єктивність розкриває перш за все особистість автора спогадів, його світогляд, особливо політичні та естетичні погляди, точку зору з найважливіших питань суспільного та літературного життя. Суб'єктивність надає можливість побачити концепцію певного історичного періоду в подіях і людях очима письменника.
Не можна ігнорувати й природне прагнення кожного мемуариста показати себе в кращому світлі. При цьому автор спогадів не творить сваволю й анархію, а пише про те, що пройшло через його індивідуальний життєвий досвід, що він пізнав особисто, як учасник і сучасник подій. Мемуарист згадує це як пережите, передумане, вистраждане. В результаті з'являються конкретні й вражаючі художні образи, такі, як, наприклад, герої автобіографічних творів "Зачарована Десна" О. Довженка чи "Гуси-лебеді летять", "Щедрий вечір" М. Стельмаха, чи "Homo feriens" І. Жиленко.
По-друге, спогади завжди звернені в минуле. Автор може писати лише про події та людей, які відійшли в історію. Це не виключає можливості розмови про сучасників, але час подій подібних мемуарних творів обов'язково повинен бути в минулому. Коли ж письменник спробує розповісти про своїх сучасників та їх справи в теперішньому, то це може бути документальне чи публіцистичне осягнення часу, а не мемуарне. Документалістика та публіцистика відображають завжди лише те, що було чи є, в мемуарах же можливе тільки те, що уже було. Для спогадів практично завжди потрібна дистанція в часі. Її величина не має практичного значення: десять чи тридцять років, а, може, й всі п'ятдесят... Художня практика українських письменників наочно переконує, що далеко не завжди дистанція в часі є більшою гарантією правильного осмислення подій і ролі особистості в минулому. Для Ю.Збанацького ("П'ятий полюс") і півстоліття виявилось мало, щоб розібратися в суті історичних подій початку 30-х років. Інакше, навіщо йому знадобилося захоплюватись історичною наукою сталінської доби: "...На той час панувало загальне захоплення історичною наукою. Працювала комісія з перегляду підручників історії, готувалися і вже з'явились цікаві, з яскравим трактуванням всіх аспектів історичного процесу підручники для шкіл. Були опубліковані зауваження Й.В.Сталіна, С.М.Кірова та А.О.Жданова з приводу конспектів підручників з історії народів СРСР та нової історії. Творилась справжня марксистсько-ленінська історична наука" [3, 81]. О.Довженку і кількох місяців Великої Вітчизняної війни виявилося достатньо, щоб розібратися в глибинних процесах, що віддзеркалювали стан радянського керівництва й роль Сталіна в житті СРСР, про що свідчать щоденникові записи митця, занотовані буквально по свіжих слідах подій.
Головне, щоб дистанція в часі співвідносилася з одним людським життям, а автор був учасником і свідком подій, про які він хоче повідати читачеві, і щоб всі вони відбувалися в минулому. Однак минуле не може бути безкінечним, таким, що губиться в глибині століть. Мемуарист повинен вести оповідь лише про те, що він особисто бачив, чув, знав.
По-третє, мемуарам притаманна документальність. І справа, звичайно, не лише в історичній точності дат, прізвищ, географічних назв, подій суспільного життя, а й в тому, що будь-який художній образ мемуарної прози (скажімо, Сашка - "Зачарована Десна" О.Довженка) є документальним, а значить - достовірним, правдивим і разом з ним суб'єктивним. Будучи документальним, він у той же час створений за законами художньої творчості, з застосуванням письменником типізації, художнього домислу та вимислу. І все ж документалізм досить чітко регламентує творчу уяву автора. Відомий письменник Микола Хвильовий - герой мемуарів І.Дніпровського ("Микола Хвильовий. Портрет м'ятежника") - не міг загинути в роки громадянської війни, хоча був її учасником. Його не могли привабити альпійські краєвиди, і він не залишився в Європі під час творчого відрядження. Микола Хвильовий став жертвою самогубства з політичних причин 13 травня 1933 року. Це - заданість біографії, яку ніяк не може ігнорувати мемуарист. Із цієї заданості, напрошується висновок про "диктат документа" чи факта, котрий відчуває будь-який автор спогадів, на його письменницьку уяву тиснуть реальні події життя героя. Питання це не просте. Документальність як жанрова особливість мемуарної прози багато чого висвітлює в її природі, але сама вона не може бути визначальною для жанрового вичленування мемуарного твору, котрий завжди пишеться, виходячи із загальних закономірностей розвитку літератури. А тому-то мемуари не є в жанровому відношенні повністю самостійною одиницею, вони являють собою специфічну частину художньої літератури в цілому.
По-четверте, для мемуарних книг характерна наявність двох часових планів, тобто подвійна точка зору письменника на події, які він описує: так він сприймає їх у реальному бутті, а такими з урахуванням накопиченого життєвого досвіду, громадської думки, масової свідомості вони постають у пам'яті кожного митця через роки. Подібний підхід надає мемуаристу можливість більш історично оцінювати події, активним учасником яких він був, подавати їх більш об'єктивно та об'ємно.
По-п'яте, говорячи про минуле, автор мемуарів практично ніколи не може перебувати у межах одного часового виміру. Будь-яка подія, кожна чергова зустріч з реальним героєм неодмінно викликає певні асоціації мемуариста. Вишиковується новий ланцюг спогадів, який вбирає в себе те, що було раніше, і те, що повинно відбутися набагато пізніше. Особливо це характерно для мемуарів побудованих на асоціаціях. Прикладом може послужити "Олімпійський щоденник"
Loading...

 
 

Цікаве