WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мемуари: масова чи елітарна література? - Реферат

Мемуари: масова чи елітарна література? - Реферат


Реферат на тему:
Мемуари: масова чи елітарна література?
Громадсько-політичні процеси, які розпочалися в другій половині 80-х років, кардинально зачепили всі сфери розвитку Української держави. Разом з проголошенням її незалежності, демократизацією суспільного життя, багатопартійністю, гласністю увірвалися в наше буття маловідомі чи забуті факти національної історії, постаті людей, які не згадувалися кілька десятиліть; книги, що зберігалися на запилених полицях спецфондів. Новими барвами засяяли й відомі імена політичних та громадських діячів минулого. Суперечливо та тяжко й сьогодні на шістнадцятому році незалежності посувається вперед поступальний процес відродження національної самосвідомості українського народу, заповнення "білих плям" і прогалин у його духовності.
Важливе місце в цій справі посідає мемуаристика. Спогади відомих політичних діячів, військових, дипломатів, господарських керівників, представників науки і культури користуються заслуженою популярністю в середовищі читачів різного віку, освіти та професії: заслужених ветеранів і молоді, технічної та творчої інтелігенції, робітників і селян, лікарів і вчителів...
Особливою повагою користуються мемуарні книги українських письменників. На рубежі ХХ - ХХІ століть їх з'явилося друком чимало, і на Батьківщині, і в діаспорі. Це - мемуарні твори зовсім не схожих один на одного українських літераторів: прозаїків, поетів, драматургів, критиків. Відображені в них факти біографії, зв`язок життєвих та творчих шляхів автора з долею народу, вплив суспільства та історичної доби на формування неповторної особистості письменника - все це може стати безцінним матеріалом, що сприятиме утвердженню української державності.
Що ж таке мемуари? На жаль, досі в науковій літературі немає єдиного підходу до їх визначення. Часто мемуари називають жанром, інколи ставлять в один ряд з щоденниками, спогадами тощо, зовсім не враховуючи, що мемуари - це метажанрове утворення, що складається з великої розгалуженої системи жанрів, починаючи від роману і повісті й кінчаючи щоденниками, листами, і навіть некрологами. До того ж, мемуарні твори, нерідко взаємодіючи з іншими жанрами художньої прози (перш за все романом), прокладають їм дорогу в майбутнє. Тобто, змінюючись у ході історичного розвитку самі, мемуари мають суттєвий вплив і на інші жанри. Термін спогади є синонімом до терміна мемуари (фр. memoires - спогади).
Мемуари можна розмежувати на художні й нехудожні, або, що більш точно, на письменницькі й неписьменницькі, між якими немає і не може бути нездоланної китайської стіни. До нехудожніх мемуарів слід віднести спогади непрофесійних авторів: військових, політичних діячів, дипломатів, фахівців народного господарства. Як зразок, у цьому зв'язку можна назвати спогади колишнього партійного керівника України П.Шелеста чи мемуари довголітнього політв'язня Л.Лук'яненка. Звичайно, мемуари мають право писати всі бажаючі, було б про що повідати читачам. Буває й нерідко, що і неписьменницькі мемуари мають елементи художності. Все залежить від таланту і естетичних можливостей мемуариста. До того ж, слід нагадати, що сучасна мемуаристика є невід'ємною частиною документальної літератури. "Свідчення мемуаристів розходяться, - відзначала літературознавець Л.Гінзбург, - це не заважає нам вважати мемуари документальним родом літератури. Фактична точність не є обов'язковою ознакою документальних жанрів, як суцільний вимисел не є структурною ознакою роману" [1, 10-11]. Цілком праві ті дослідники, які зв'язують жанрову природу мемуарної літератури з документалістикою. "Спогади - область, де документалізм на однакових підставах залишається в сфері художньої творчості і покидає її" [4, 373], - наголошували І. Янська і В.Кардін.
Предметом мемуарної, як і в цілому художньої літератури, є навколишня дійсність у її безперервному розвитку. Однак мемуарна проза має свою специфіку, і вона полягає в тому, що в поле бачення мемуариста може потрапити лише та частина навколишньої дійсності, котра знаходиться в минулому й обмежена роками життя автора спогадів. Звичайно ж, і в мемуарах можливі ретроспективні відступи, що сягають своїми джерелами темряви віків, але це можуть бути спогади чи розповідь когось із героїв, що виходить за межі концептуального часу подій, за їх верхній поріг, обмежений пам'яттю автора. Нижній поріг буде досить відносним: п'ять чи десять років тут суттєвої ролі не відіграють. Головне, якщо подія, що описується, відчувається читачем як історія, то перед нами мемуари: якщо подія сприймається як сучасність - значить це твір документальний чи публіцистичний, але не мемуарний. Спогади, написані, наприклад, по свіжих слідах громадянської війни (М.Ірчан "Трагедія Першого травня", "В бур'янах") уже на початку 20-х років сприймалися як мемуари про минуле, твори ж другої половини 80-х років про трагедію Чорнобилю (Олеся Гончара, Бориса Олійника) сприймаються як сучасні.
Сьогоднішня мемуарна проза - це широка галузь документалістики, яка поки що до кінця не осмислена новітнім літературознавством. Тому чітко уявити її межі, а значить сформулювати визначення, враховуючи рухомість жанрових кордонів, досить нелегко. До того ж, мемуарна Література як і художня біографія все ще знаходяться на стадії становлення, а значить - іде пошук власних форм, осмислення традицій, внутрішніх закономірностей розвитку.
Не претендуючи на вичерпність визначення, нам уявляється можливим характеризувати як одну з найважливіших ознак мемуаристики - суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене за законами людської пам'яті із залученням справжніх документів свого часу, глибоким співвіднесенням власного духовного досвіду автора з внутрішнім світом його героїв, соціальною й психологічною природою їх вчинків. Фактично, вихідною тезою нашого розуміння суті мемуарної прози є думка про те, що основу кожного твору становлять особисті уявлення автора про себе та історичний процес; людей, з якими він зустрічався, спілкувався, разом працював, жив, творив. При цьому не ігнорується й можливість використовувати справжні документи певної доби, письменник не позбавляється права на творчий домисел і вимисел.
І все ж часом виникає запитання, кого ми повинні вважати головним героєм мемуарів, героя чи його час, а, можливо, самого автора. "В мемуарах завжди два характери, писала українському письменнику С.Голованівському, що працював над спогадами про О.Твардовського, дружина поета, що помітила, на наш погляд, суттєву їх особливість. -
Один - той, про кого пишуть. Другий - той, хто пише. Ось чому не слід себе стримувати іншою точкою зору, ніж правда" [2, 150].
Певні труднощі в жанровій кваліфікації мемуарної прози можна зняти, якщо скористатися такою пропозицією. Виходячи з напрямків авторського інтересу, можна розподілити спогади на три категорії: мемуари об'єктні,
Loading...

 
 

Цікаве