WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Література факту на противагу масовій культурі - Реферат

Література факту на противагу масовій культурі - Реферат

продемонструвати можливі шляхи їх вивчення як правомірних складових літературного процесу.
Табірний текст виглядає досить однорідним тематично, однак неоднорідний і різноякісний у своїй художній якості та особливостях, за поетикальними характеристиками. Його аналіз вимагає особливих підходів, які донині не утвердилися й практично не використовуються українським літературознавством . Один з можливих аспектів аналізу - жанрова характеристика - зумовив інтерес наших науковців до найбільш белетризованих / найменш відповідних специфіці nonfiction явищ - історико-біографічної прози, про яку в Україні одна за одною з'являються дисертації, де йдеться про "документалістику" в такому контексті, що саме поняття виглядає розмитим . Пропонуємо комплексний підхід до аналізу поетики табірних свідчень: передусім розглядаємо вияв найбільш очевидної "художньої" характеристики - "шибеничний гумор", а також жанрові та наративні модифікації, проблемні колізії, яківідрізняють табірну прозу від сучасної їй легально публікованої літератури. В оцінці конкретного тексту вважаємо за потрібне враховувати не лише критерії достовірності матеріалу, поданого мемуаристом (його вірогідність можна перевірити через порівняння з іншими табірними текстами, через зіставлення з історичними документами - якщо такі є чи знайдуться і виявляться, у свою чергу, вірогідними ) та яскравість вираженої авторської суб'єктивності, а й цілу систему ідейно-поетикальних характеристик :
1) наявність у документальному тексті глибокої й самостійної оцінки історичних подій, поданих з погляду конкретної людини - їх учасника;
2) точність і неповторність деталей, фактів, представлених через суб'єктивну оцінку;
3) масштаб узагальнення окремого людського досвіду: поєднання здатності бачити те, що становить приватний інтерес, зі загальнозначимою історичною перспективою;
4) добросовісність автора у ставленні до включених у текст реальних документів;
5) мистецтво відбору вражень, документів і фактів;
6) розкриття авторської особистості через сповідь на межі можливої одвертості, без випадкового, дріб'язкового рахунку до життя й сучасників;
7) вміння передати особистий досвід через конфлікт прозріння / загартування / воскресіння душі у стражданнях;
8) безстрашність свідчень усупереч тенденціям суспільного замовчування "білих плям" історії, долання суспільних стереотипів, притаманних сучасникам автора; авторська відкритість новому досвіду і новим цінностям;
9) жанрова і стилістична свобода та вправність оповіді; вихід поза естетичні канони своєї доби у формуванні неповторної структури документального свідчення, рухливість або доцільність дотримання сталих жанрово-композиційних і стильових рамок;
10) емоційна і подієва згущеність тексту, яка спонукає читача до розгорнутого перепрочитання матеріалу, сконденсованого художніми рамками окремого свідчення, та викликає ефект катарсису найбільш скупими, почасти "позаестетичними" засобами документального письма; поліфонія авторських інтонаційних засобів оповіді;
11) живий процес кристалізації авторської думки на очах у читача;
12) цілісність читацьких вражень від документального тексту при всіх можливих його відхиленнях від знаних у літературній історії норм (жанрових, композиційних, стильових тощо).
Деякі висновки нашого дослідження табірного тексту як тематично-проблемного комплексу жанрів і модусу існування андеґраундної літератури впродовж ХХ ст. на східнослов'янських теренах та у порівнянні з польською літературою сформулюємо, посилаючись на текст вказаної монографії:
1. Східно-слов'янська табірна проза, породжена тиском реальності й потребою засвідчити її найболючіші рани, виявляла суттєві зрушення у суспільній свідомості значно глибше й безпосередніше, аніж сучасна їй радянська белетристика, однак залишалася на маргінесі літературного процесу; значно менше піддавалася маніпулюванням заангажованої критики (оскільки остання - якщо говорити про професійну критику - практично відсутня стосовно більшості авторів) і тискові суспільної кон'юнктури, хоча й підпадала під тенденції ідеологічних міфів. Водночас самою автентичністю, безпосередністю свідчень вона руйнувала стереотипи, догми й міфологізовані структури суспільної свідомості, прокладала шлях переосмисленню й переоцінці елементів культурної парадигми аж до її очевидної зміни.
2. Розвиток табірної прози в Україні й Росії та її відсутність у Білорусі на другому (дисидентському) етапі розвінчує радянський міф про спільну долю й культурну традицію народів та зближення на цій підставі їхніх культур, формування спільного типу-характеру "радянської людини" та "радянського способу життя". Міф формувався на рівні офіціозної літератури соцреалізму й не переступив межі пересічної белетристики; у літературі факту і навіть наближених до неї жанрах (як-от повісті білорусів В.Бикова й А.Адамовича) неповторність суспільно-історичних умов, національно-ментальних рис, тяжіння до глибинних витоків національної традиції виходить на поверхню. Згодом те, що штучно насаджувалося як єдиний шлях, єдиний канон (наприклад, одіозний "образ героїчного радянського народу-переможця" у "воєнній прозі", про який не переставала з незначними варіаціями писати радянська критика впродовж п'ятдесяти повоєнних років), втрачає свою цінність у порівнянні з автентикою документальних свідчень, конкретикою людських доль, представлених ними.
3. Чим більший розрив між офіційною / легальною культурою та андеґраундом (наприклад в Україні значно більший, ніж у Росії; у Росії, своєю чергою, більший, ніж у Польщі; а в Білорусі повоєнна дійсність - передусім величезні втрати серед інтелігенції внаслідок сталінських репресій та Другої світової війни - зумовила повне витіснення андеґраундної культури на довгий час на маргінеси - в еміграцію), тим очевиднішим виглядає тематично-конфліктний, образно-проблемний, жанровий "вододіл" між ними. Межа між білоруською документалістикою і белетристикою цього часу залишається розмитою (в Україні, Росії, Польщі - в кожній відповідно до рівня суспільного тиску - більш чітка), як це було на першому етапі практично у всіх східнослов'янських Літературах. Образні мотиви емігрантських білоруських спогадів об'єднуються навколо концепту "розореного гнізда" - втраченої, сплюндрованої батьківщини.
Наявність / відсутність різних етапів формування табірної прози у близьких Літературах не означає "відставання" котроїсь із них - таке поняття взагалі не може бути застосоване до культурної еволюції близьких
Loading...

 
 

Цікаве