WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Література факту на противагу масовій культурі - Реферат

Література факту на противагу масовій культурі - Реферат

експериментів-цитацій або "естетики мовчання", nonfiction - Література автентичних / документальних свідчень про реально пережите - є неоціненним скарбом для тих, хто хоче розібратися в минулому й оцінити сучасність, зрозуміти сам феномен письма та переосмислити культурні надбання.
Перед сучасним літературознавством стоять завдання теоретико-літературного узагальнення явищ літератури факту, а перед українським ще й майже не початий край роботи - вивчення конкретногоматеріалу, усвідомлення його естетичної та суспільно-історичної вартості. Донині більшість жанрів nonfiction (щоденники, епістолярій, мемуари, есеїстика, публіцистика, автобіографічні нариси тощо) у нас розглядалися крізь призму художньої белетристики - як доповнення до процесу творення "власне художніх" письменницьких шедеврів, як джерело вивчення творчості видатних митців. Оскільки вже стало зрозумілим, що ці "доповнення" мають неперехідну цінність і не випадково заполонили сторінки сучасних часописів та виходять численними окремими виданнями, прийшов час їхнього достеменного аналізу. Периферійне, маргінальне становище нашої документальної літератури призвело до того, що це вивчення треба починати стосовно багатьох жанрових і тематичних феноменів з нуля - з виявлення обсягу матеріалу, зі з'ясування його місця та закономірностей його рецепції в літературному процесі відповідної епохи, з окреслення жанрових (як найбільш стійких у поетиці) ознак, а також із порівняння української документалістики з відповідною цариною в інших - близьких і неблизьких - Літературах. Допоки це не зроблено хоча б у загальних оглядах, годі чекати суттєвого поступу у вивченні документалістики як особливого модусу побутування літератури.
Доказом тому є вітчизняні дослідження останнього часу: в більшості (дисертації та статті й монографії І.Акіншиної, І.Веріго, О.Галича, Г.Грегуль, О.Дацюка, Т.Заболотної, В.Здоровеги, В.Кузьменка, Г.Маслюченко, Б.Мельничука, К.Танчин та ін.) йдеться про письменницький доробок, особливо часто про історико-біографічну прозу (в українській літературі це переважно так звані "художні біографії" все тих же письменників як найбільш відомих людей нації), іноді - про письменницьку-таки публіцистику, однак практично не зачіпається та частина документалістики, яка створена звичайними людьми - сучасниками історичних подій, котрі залишили ексклюзивні свідчення про "неписану", справжню історію. Оскільки найтрагічніші її події - голодомори, війни, депортації, Голокост, масові репресії - були табуйовані не лише в офіційній історичній науці, літературі, а й у масовій свідомості, ці здебільшого непретензійні за стилістично-літературною формою тексти набувають особливої ваги саме постільки, поскільки не були свого часу відредаговані, підігнані під стандарт офіціозу, бо й писалися переважно не для негайного оприлюднення, а для нащадків, у деяких випадках - для найближчих людей. Особливо це стосується свідчень про найтрагічніші події вітчизняної історії - умовно виділяємо в нашій монографії той тематичний комплекс, який називаємо табірною прозою.
Стан осмислення й вивчення різнорідного матеріалу, про який ідеться, не однаковий стосовно різних його пластів: значно краще вивчені тексти окремих (найвідоміших) письменників - переважно російських: О. Солженіцина, В. Шаламова, А. Синявського-Терца; та окремих українських - автобіографічні романи І. Багряного, новелістика Б. Антоненка-Давидовича, епістолярій дисидентів-шістдесятників. Деякі табірні тексти у свій час здобулися на Заході на звання бестселерів: шаламовські "Колимські оповідання", романи і "спроба художнього дослідження" - "Архіпелаг ГУЛАГ" - Солженіцина, "Крутий маршрут" Євгенії Ґінзбурґ, есеї й повісті Синявського-Терца, навіть мемуарні книги дисидентів Анатолія Марченка, Петра Григоренка, Андрія Амальрика, Володимира Буковського, роман "Більмо" українця Мих. Осадчого. Однак і про цих не можемо сказати, що вони вивчені - просто свого часу стали широко відомі на хвилі інтересу до радянського дисидентства в ситуації "холодної війни". В Україні практично нема критичних відгуків, не кажучи вже про наукові аналітичні розвідки, стосовно книг-споминів непрофесійних авторів-табірників - в'язнів радянського ГУЛАГу. Вони не введені в контекст сучасної літератури й існують на периферії історико-літературного процесу.
Таке існування можна порівняти з полишеним на волю випадку збереженням забутих музейних раритетів у глухих запасниках, а не в експозиційних залах, на очах у глядачів. Повернути їх на належне місце, ввести в літературознавчий дискурс і теоретично обґрунтувати таке введення - цим завданням передусім обумовлена наукова новизна нашого дослідження. А також тим, що визначено етапи розвитку тюремно-табірного тематичного пласта nonfiction у вітчизняній літературі ХХ століття, представлено можливі ракурси детального вивчення як белетризованих текстів - творів професійних авторів-письменників (романи, автобіографічні повісті, новели тощо), так і неписьменницьких свідчень у найрізноманітнішій жанровій формі, далекій від знаних літературних зразків. Доповнено й підтверджено теоретичне тлумачення літератури факту як царини жанрових модифікацій та словесного самовияву, що має не лише самоцінно-естетичне спрямування (мистецький пошук, фіксація й формування творчих задумів, стильові експерименти, рефлексія й самооцінка художника тощо), а передусім виявляє авторську настанову на пошук екзистенційної правди, ваги автентичного слова, здатного знайти у стражданні сенс світобудови, сенс людини й історії з усіма її катастрофами.
Розглядаючи ряд текстів, які представляють маловивчені документальні жанри (від окремого нарису-свідчення до документально-художньої епопеї на основі автентичних свідчень) у контексті світового літературного процесу другої половини ХХ століття - доби постмодерну, - обґрунтовуємо взаємозв'язки постмодернізму як напрямку з документальною літературою, котра функціонує й розвивається на різних рівнях культури - предусім як андеґраундна у протидії тиражованим заради комерційних цілей белетристиці та кічу. Встановлюємо конфліктно-проблемні зв'язки "гулагівської" прози вітчизняних, російських та білоруських авторів-табірників зі свідченнями нацистських та гулагівських в'язнів у польській літературі. Намагаємося виявити закономірності рецепції подібної літератури у нас, в Росії, Білорусі й Польщі та зв'язок цього процесу із сучасним суспільним життям. Різножанрові тексти "гулагівської" тюремно-табірної прози представляємо в різних аспектах аналізу, щоб
Loading...

 
 

Цікаве