WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Популярність” автора, тексту, героя: кілька думок про діахронію уявлень від київської русі до сьогодення - Реферат

“Популярність” автора, тексту, героя: кілька думок про діахронію уявлень від київської русі до сьогодення - Реферат


Реферат на тему:
"Популярність" автора, тексту, героя: кілька думок про діахронію уявлень від київської русі до сьогодення
Ми невипадково "закайданили" слово "популярність" в заголовку обережним, таким, що дає простір для уточнень і поправок, пунктуаційним засобом. Загнала популярність до лапок сучасна постмодерна доба із нівелюючим, на нашу думку, поняттям "текст", яке безпардонно оголює всякий художній твір від містичного, сакрального серпанку мистецької загадки, вбиває естетичну ієрархічність літератури привабливим на вигляд, але гірким на смак "демократизмом сприйняття". Що ми маємо на увазі? Те явище масовізації, яке свого часу відбувалося під гаслом "мистецтво належить народові", тепер відбувається без зайвих гасел, але з подібною сутністю. Критерії знижуються. Що воно тепер - "популярний" текст? Чи відповідник це якоїсь літературної вартості? Оскільки і Шекспір, і наслідувальне безбарвне фентезі вчорашнього школяра - це все "текст", то одні й ті ж, виходить, закони його створення, однакова сутність. "Божа іскра", "таїна слова" - все це, мовляв, архаїчний сантимент; творчість підмінюється заробітчанством, "розкруткою", хижою спрагою невгамовно "піарити" себе і собі подібних кололітературними засобами популяризації. І за всім цим ерзац-існуванням ерзац-творчості губиться одвічно притаманне і необхідне літературі - вибачайте за старомодність, - вплив на уми і серця. На емоційно-інтелектуальну сферу, на душу - якщо йти за Біблією, чи за Арістотелем, чи за традиційними поетами (співцями!)…
Масовість літератури стає чи не виключним синонімом розважальності. А це не завжди добре. Визнаймо, шановні, що на масовій літературі навантаження часом важливіше, ніж на елітарно-вишуканій. Адже література масова для багатьох стає візитною карткою взагалі всякого письменства. Професори й доценти філології ще розберуться, що є естетично вартісним. Але чи багато людей, особливо молодих, зрозуміють: хорошою літературою вважається не те, що не нудно читати на пляжі, а те, що робить людину людиною?..
Свого часу Сергій Єфремов зазначав: історія літератури - це не історія книг. Це - історія ідей.
Важко з ним не погодитися. Оскільки в нашому сьогоденні взявся "писати літературу" чи не кожен третій, хто взагалі вміє писати, то всякі судження про "ідейність" та "висоту" літератури вважаються атавізмом. Доки ми так думаємо, доки ми слухняно відучуємося від будь-якої ідейності, нам і підсовують явно руйнівні псевдодуховні ідеї - такі, як виразно антихристиянський (та й антиісторичний) "Код…" Дена Брауна, чи сурогати ідей глибинних, онтологічних, але в інтерпретації редукованій, щоб не сказати кастрованій - як псевдофілософічність П.Коельо, який "відкриває" ті істини (викладаючи їх мовою ранньопідліткового віку), - які нормальна людина в Україні знає хоча б із творів Сковороди.
Відразу розкриємо наш висновок, не переймаючись вигадливістю композиції. Масовій літературі також, як і "серйозній", необхідно йти в руслі універсальних ідей, актуальних для широких кіл суспільства.
Популярність же тепер помпується штучно: це не популярність ідей, а конкуренція фінансово-інформаційних можливостей.
І доходимо парадоксального відкриття: істинна, така, що виникає природньо, популярність існувала ще тоді, коли більшість населення… не вміла читати. Але ті, хто "знав грамоті," десятки разів перечитували житія, патерики та "хожденія", очевидно, що ділилися враженнями з іншими читачами (й не-читачами)… "Книжную сладость", получаемую не только от мысли, но и от словес книжных, он (давньоруський читач. - О.Я.) считал "безгрешною радостью", ее собирал, "аки пчела", ею питался" - резонно відзначав О.Білецький ці особливості "насолоди книжкою" у давнину [1, 89].
Погодьтеся, що зараз знайомство з літературою популярною найчастіше стає "грішною радістю", якимось каламутно-нездоровим задоволенням від смакування сексу, садизму, бруду… "Те, що на споді", диктує голові і серцю, які значно вище "того" навіть у фізичному тілі. Герой перестав бути героєм. Як сказала прозаїк-новеліст Л.Пономаренко, "у сучасному мистецтві культивується типаж руйнівника, такий собі "термінатор", що бореться зі злом, але й спопеляє все навколо… гадаю, він стомив читацький і глядацький інтерес…) [6,7]. Нема героя, є якесь духовно й характеристично безлике "я", яке злягається, п'є, їсть, стріляє, ходить в сауни, провадить нудні діалоги… І немає людини, немає людської універсальної ідеї. А масовій літературі не обов'язково бути низькопробною - як в плані змісту, так і форми. Класичні приклади А.Конан-Дойла чи А.Крісті тому підтвердження. Чи під силу нинішньому "масовому" прозаїку створити колоритний образ того ж слідчого - сучасний, "живий" і водночас ненаслідувальний? Отож-то…
Автор Київської Русі ховався за відомою з лихачовських праць "формулою етики", "формулою умовчання". Він ніби "розчинявся" в скромній анонімності, але його творіння жило у віках. Жила література, як незамінна потреба людини мислячої. Так, житійні фінали були відомі наперед, передбачалися усталеною структурою, але інтерес читача живила не інтрига, а все та ж чиста "безгрішна насолода", емоційно-інтелектуальний злет духовного єства, ота "анагогія", "сходження," - найвищий із чотирьох, за бл.Августином, ступенів сприйняття мистецького твору, ступінь ірраціональний, духовний. Книга приваблювала інтимністю спілкування зі словом, радістю "впізнавання" особливо емоційних, зворушливих, піднесених місць, які щоразу тягли за собою багаті комплекси читацьких почуттів. Книга живила душу.
Чи вважати нам популярними Івана Вишенського або Григорія Сковороду? Вони не були відомі десяткам мільйонів, але їхні твори переписувалися, поширювалися, перечитувалися. Чи вважати популярними Олеся Гончара чи Павла Тичину (з кращим його доробком), яких знали фактично всі - від академіка до доярки?..
Звісно, двадцяте століття було добою агітаційних жанрів. Але ми мали суспільство, в якому популярною, а власне, і масовою, була навіть поезія - для західної півкулі ХХ ст. ситуація нереальна! Йдеться про популярність, співмірну з
Loading...

 
 

Цікаве