WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Праця Я.О.Спринчака „Очерк русского исторического синтаксиса” (лінгвоісторіографічний аспект) - Реферат

Праця Я.О.Спринчака „Очерк русского исторического синтаксиса” (лінгвоісторіографічний аспект) - Реферат

Спринчак, пояснює Попов випадки змішання називного та знахідного відмінків у давніх текстах, що відображає нерозмежування функцій відіменникових форм. По відношенню до дієслова називний відмінок означав активний предмет - суб'єкт, а знахідний - пасивний предмет - об'єкт. Спринчак відзначає, що у дослідженні Попова наводиться багатий синтаксичний матеріал, що характеризує архаїчне та нове вживання досліджуваних відмінків, а також зроблена спроба дати аналіз функцій цих відмінків на основі синтаксичних досліджень Потебні. Але він відзначає, що незнання внутрішніх закономірностей розвитку синтаксичних конструкцій тих мов, на які він спирається, та нечітке розрізнення хронології тих процесів, що він наводить призводять іноді до помилкових висновків.
Спринчак також звертає увагу на те, що Попов відійшов від концепції Потебні у трактуванні питання про генезис речення. На відміну від поглядів свого вчителя, який вважав вихідним пунктом у розвитку речення двочленне речення, Попов у своїх "Синтаксических исследованиях" визнав первинним речення одночленне, яке могло бути як дієслівним так і іменниковим. На думку Попова, двочленне речення, яке складається із підмета та присудка генетично розпадається на одночленні речення і виникло у результаті складання двох одночленних речень. Він вказує на те, що у давніх одночленних реченнях ім'я та дієслово не ще розрізняються. Однак, як пише Спринчак, гіпотетичні побудови Попова з питання про історію різних типів речення не знайшли подальшого розвитку у вітчизняному мовознавстві.
На відміну від Попова, пише Я.О.Спринчак, Д.Н.Овсянико-Куликовський популяризував і розвивав у своїх роботах синтаксичні ідеї Потебні. У своїй книзі "Синтаксис руського языка" він наводить багато прикладів із давньоруської мови для співставлення з синтаксичним строєм сучасної руської мови. Крім намагання історично пояснити генезис та розвиток різних історичних конструкцій, Д.Н.Овсянико-Куликовський намагається пояснити синтаксичні факти руської мови шляхом психологічного проникнення у ці факти, чим він значно підсилив "психологізм" свого синтаксису.
На думку Спринчака цей психологізм, як і у інших мовознавців цього напрямку, виявляється у психологічному підході до тлумачення синтаксичних явищ.
Як звертає увагу Спринчак у своєму дослідженні "Синтаксические наблюдения" (1889) він продовжує розвивати вчення Потебні про предикативність на синтаксичному матеріалі давніх індоєвропейських мов. З'ясовуючи визначення предикативності, Д.Н.Овсянико-Куликовський відзначає чітке усвідомлення у думці предиката, а також розумове зусилля, направлене на пов'язання змісту предиката з його суб'єктом (предметом думки). З цією ціллю він зіставляє предикативні сполучення слів типу сніг білий з атрибутивним словосполученням білий сніг, до того ж атрибутивність представляє собою послаблену предикативність.
У своїй статті "Из синтаксических наблюдений. К вопросу о классификации бессубъектных предложений" Д.Н.Овсянико-Куликовський у якості основи своїй класифікації безособових речень поклав принцип більшої або меншої відсутності підмета та поділяє безсуб'єктні речення на дві групи: абсолютно-безсуб'єктні та відносно-безсуб'єктні.
Далі Спринчак звертає увагу на дослідження Ф.Е.Корша "Способы относительного подчинения. Глава из сравнительного синтаксиса", що з'явилося майже одночасно з працями Потебні в області порівняльно-історичного синтаксису. Це дослідження присвячено вивченню закономірностей утворення та розвитку речення з відносним підпорядкуванням у індоєвропейських мовах. У цій праці Спринчак відмічає намагання пов'язати розвиток мови з розвитком думки, про що свідчить наступне висловлювання: "Как требования мысли несомненно влияют на внешнюю форму слова, так и мысль нередко должна сообразовываться с этимологическим средствами языка. История языка и состоит преимущественно в постоянной борьбе между мыслью и словом" [6, 44].
Як зауважує Спринчак Корш вважає особливо плідним у цій області вивчення однорідних або відповідних синтаксичних явищ у різносистемних мовах, оскільки в них проявляються загальні закони. Аналізуючи способи відносного підпорядкування, яке розвивалося історично, автор знаходить багато схожого як у способах, так і розвитку відносних конструкцій у різних мовах (індоєвропейських, семітських, тюркських), що, на думку Якова Олексійовича дозволило йому зробити низку важливих узагальнень та висновків у цій області (наприклад, сурядність передує підрядності, вживання питальних займенників, які перетворилися на у відносні, а також вказівних займенників, які слугують для граматичного зв'язку підрядного з головним, повторення означального іменника з вказівним займенником у давній мові). Я.О.Спринчак також відмічає, що Корш вважає виникнення та розвиток безсоюзних конструкцій більш пізнім процесом, ніж складання відносного речення з відносними займенниками та прислівниками.
Далі Спринчак дає перелік не таких великих, але теж дуже важливих праць. Так він звертає увагу на невеликий курс лекцій під назвою "Русский исторический синтаксис", що їх читав у 1892/1893 академічному році для студентівПетербурзького університету відомий історик російської мови А.І.Соболевський. У цьому курсі лекцій було викладене одне, але дуже важливе питання історичного синтаксису, а саме - про синтаксичні функції відмінків у давньоруській мові с залученням порівняльно матеріалу із слов'янських та індоєвропейських мов.
Далі автор згадує про А.А.Шахматова, який в своїх працях (наприклад, "Исследование о двинских грамотах", "Курс истории русского языка", "Синтаксис русского языка") торкається питань історичного синтаксису російської мови, наводячи синтаксичний матеріал із давньоруських пам'яток та споріднених мов та просліджує розвиток окремих конструкцій, хоча спеціальних досліджень у області російського історичного синтаксису не залишив.
Він також зупиняється на першому виданні "Русского синтаксиса в научном освещении" А.М.Пєшковського. У ньому було багато матеріалу історичного характеру. У подальшій переробці своєї книги автор прибрав матеріал по давньоруському синтаксису у зв'язку з тим, що головну увагу він приділяв опису синтаксичній системи сучасної російської мови.
У радянську епоху з'являється дуже важливе дослідження проф. Е.С.Істріної по історичному синтаксису під назвою "Синтаксические явления в Синодальном списке I Новгородской летописи". Завданням цієї праці було вивчення усій сукупності синтаксичних конструкцій досліджуваної давньоруської пам'ятки. Яків Олексійович звертає увагу на те, що на цю працю вплинули дослідження Потебні та Шахматова. Він дає дуже високу оцінку дослідженню Е.С.Істріної, яке на його думку було проведено дуже ретельно та глибоко, воно дає ясне уявлення про синтаксичний стрій давньоруської мови.
Такі дослідження є дуже корисними, тому що у них зібрані та систематизовані синтаксичні особливості мови окремої пам'ятки або групи однорідних пам'яток давньоруського письменства. Але Спринчак зауважує, що потрібні також і праці, які мають на меті історичне дослідження окремих синтаксичних явищ.
ЛІТЕРАТУРА
1. Буслаєв Ф.И. Историческая грамматика русского языка. - М., 1863.
2. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса. - М.: Изд.Моск. университета, 1958.
3. Овсянико-Куликовский Д.Н. Синтаксис русского языка. - М.: СПБ, 1912.
4. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. - М.: Учпедгиз, 1938.
5. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике (I. Введение, II. Составные члены предложения и их замены. - Харьков: 1888; ч.III Об изменении значения и заменах существительного. - Харьков: 1899; ч.IV. Глагол, Местоимение, Числительное, Предлог. - М. - Л.: Изд. АН СССР, 1941).
6. Спринчак Я.О. Очерк русского исторического синтаксиса. - К.: Радянська Школа, 1960.
7. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. - Л.: Учпедгиз, 1957.
Loading...

 
 

Цікаве