WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → „Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „лісової пісні” Лесі українки) - Реферат

„Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „лісової пісні” Лесі українки) - Реферат

Душевні муки подруги для неї незбагненні, навіть більше - викликають осуд і зневагу, бо Мавчине кохання, в її сприйнятті, лиш
…солом'яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелеться. Зостріне іскру -
згорить, не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сивий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізніми дощами каяття [10, 263].
Мавка не одважується на одверту відповідь, бо й навряд чи спромоглася б висловити свої болі й переживання. Але її коротка розмова з Русалкою безпомильно вказує на те, що у своєму розумінні кохання вона змінилася. Тепер воно наповнилося для неї новим змістом, чимось значно істотнішим, ніж палкий і нестримний, але тимчасовий й одвічно невтолений порив пристрасті. Незважаючи навсі страждання, вона добре знає, що каяття за те, що сталося, в її душі немає. "Ти кажеш - каяття? - перепитує вона Русалку, яка одверто не приймає таких взаємин. - Спитай березу, / чи кається вона за тії ночі, / коли весняний вітер розплітав / їй довгу косу?" [10, 263]. І сум, і сльози, і відчай, і жаль, і прикрість - ніщо порівняно з тими почуттями, що наповнюють її серце любов'ю, і Мавка продовжує:
Бо він був ніжний, той весняний легіт,
співаючи, їй розвивав листочки,
милуючи, розмаяв їй віночка,
і, пестячи, кропив росою косу…
Так, так… він справжній був весняний вітер,
та іншого вона б не покохала [10, 264].
Очевидно, образ закоханої у весняний легіт берези найповніше передає стан душі й те становище, в якому опиняється Мавка. Кохання - як незбутня мрія: ніжне, п'янке, манливе, але невловиме. Справді, одлюбивши у весняному буйноцвітті, береза уже "вітра обійняти повік не зможе - він уже пролинув", але він був, і був він справжній, той весняний вітер…
Можливо, справжність почуття (не гра, не розвага, не інтрига, не ілюзія, не повинність) і є тим чинником, який надає сенсу любовним мукам і переживанням та за яким, отже, визначається рівень культури душі, духовної досконалості особистості загалом?..
Сцена відвідин Мавкою потойбіччя певною мірою можна розглядати як випробування тимчасовою смертю, але в тому сенсі, що пережите героїнею в засвіті постає передусім як суб'єктивна, психоемоційна колізія й ідентифікується не так із ритуалізованим дійством, як із її внутрішнім самоствердженням, оприявненням того, що здобула вона, відкривши в собі незглибимий світ кохання, і що в екстремальній ситуації набуло зримих, увиразнених форм. Мандрівка у царство "тьми й спокою" стала для неї не лише перевіркою власних почуттів на "справжність", а й усвідомленням нової, досі невідомої їй істини: справжнє кохання невмируще (пор.: Лісовик. …Чи то й його невдячність невмируща / так, як твоє кохання? - [10, 272]). Воно всесильне й незнищенне, а той, хто спроможний збагнути його незглибимість, не підвладний законам за-буття і безпам'ятства. З осягненням цієї істини до Мавки приходить прозріння, і вона виривається на світ:
…Вогнем підземним
мій жаль палкий зірвав печерний склеп,
і вирвалась я знов на світ. І слово
уста мої німії оживило,
і я вчинила диво… Я збагнула,
що забуття не суджено мені [10, 272].
Апологія невмирущого кохання - це, безумовно, типово романтична фігура. З цього погляду, Леся Українка віддає належне, сказати б, традиційній літературній риториці або, за її ж висловом, "старомодній романтиці" , хоч, звичайно ж, наповнює її новим змістом.
У прикінцевих сценах "Лісової пісні" акцент зроблено на тому, що душа - це голос серця, а мелодія сопілки - цвіт душі. Охоплюючи сферу живого на противагу неживому, голос (музика) як цвіт душі, як "божа іскра" кохання і творчості означує духовний вимір життя. Так космогонічна драма "вічного повернення" перетворюється на драму духовного народження, буття у сфері духу - нетлінного й непідвладного ні вогню, ні божеству рослинності, ні часові. Світ від цього не перевернеться, усе залишиться, як було: будуть приходити люди зі своїми радощами й болями, шелестітиме зеленим листям вербиця і спадатимуть "смутні роси" з її віття. Лише ніжна мелодія сопілки, вирізаної з Мавчиної верби, звучатиме "голосніше, жахливіше", ніж вона звучала досі, бо промовлятиме "голосом серця", розсипаючи дивоцвіти долі і вказуючи, де захована "золота гілка" життя:
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Лукаш починає грати. Спочатку [мелодії № 15 і № 16] гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний настрій [мелодія № 10, тільки звучить голосніше, жахливіше, ніж у першій дії] покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя" [10, 292-293].
Отже, завершальний акорд таємничої містерії кохання звучить як апофеоз творчості. Музика серця всесильна, вона здатна перемагати тугу і творити красу, наповнюючи світ чарами "співочої душі". Все довкола перейняте магією дивовижної мелодії сопілки "людського хлопця", і вона бринить "звільняючим" співом як симфонія духовного прозріння.
Література
1. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре: Структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов. - СПб., 1993. - С. 68-89, 101-123.
2. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. - К., 1995. - 335 c.
3. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т. 9 кн. - Т.1. К., 1993. - 290 с.
4. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. - Луцьк, 1997. - С. 156.
5. Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі / Упор., передм. та перекл. М.Москаленка. - К., 1988. - №№13-25 та ін.
6. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. - Кн. І. - К., 1994. - С. 151-387.
7. Костомаров М. Слов'янська міфологія: Вибр. пр. з фольклористики й літературознавства. К., 1994. - С.241.
8. Народні мелодії: З голосу Лесі Українки зап. і упоряд. Кл. Квітка. - Ч.І. - К., 1917. - №№1, 9, 11, 35.
9. Сумцов Н.Ф. Символика славянских обрядов: Избр. тр. - М., 1996. - 296 с.
10. Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. - Т. 5. - К., 1976.
11. Українські народні пісні: Календарно-обрядова лірика. - К., 1963. - С. 110-111.
12. Элиаде М. Миф о вечном возвращении: Архетипы и повторяемость. - Спб., 1998. - С. 94, 101.
13. Элиаде М. Трактат по истории религий. - Т. ІІ. - СПб., 2000. - 415 с.
Loading...

 
 

Цікаве