WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → „Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „лісової пісні” Лесі українки) - Реферат

„Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „лісової пісні” Лесі українки) - Реферат

але не доведеному до кінця обрядовому дійстві. Перловий віночок (ознака зарученості), весільне покривало (серпанок), яке одягають перед вінчанням і якому передує розплетення коси, розпущене волосся (символ прощання з дівоцтвомяк кульмінаційний церемоніальний момент), - це атрибути, що безпомильно вказують на перерваність шлюбного обряду, тобто на його незавершеність як акції ритуального освячення (узаконення) подружніх стосунків. На перешкоді коханню стає смерть (зрада), і воно перетворюється на виплекану й таку жадану, але лише примарну, нездійсниму, навіть згубну мрію. Інакше кажучи, у площині русального міфу семантеми кохання і смерті (зради) опиняються на небезпечно близькій відстані, нехтування якою неминуче призводить до трагічних наслідків. Тому упадання за русалками, як і їхні загравання, завжди завершуються фатально.
Отже, драматичний конфлікт Прологу розігрується насамперед як любовна колізія між Тим, що греблі рве та Русалкою. У міфопоетичному сенсі вони, ці взаємні залицяння, символізують пробудження життєтворної енергії і носять проміжний (ритуально-ситуативний) характер, тобто завершуються разом із входженням світу у стадію новотворення. Але поза межами міфологічної парадигми, тобто у сфері суб'єктивно-психологічного (історичного) світосприйняття, нетривкість (тимчасовість, мінливість) почуттів і симпатій рівнозначна віроломству і зраді, які, породжуючи душевні муки і страждання, ведуть до фатальних наслідків.
У казці, яку розповідає дядько Лев, перед нами постає незвичайна ідилічна картина, в якій дійовими особами, хоч і не персоніфікованими, виступають небесні світила - сонце, місяць і зорі. За просторовими параметрами, образи сонця, місяця й зірок, що постійно перебувають на небі, не сходять і не заходять, вказують на найвіддаленішу й найвищу точку Всесвіту, поза якою, можна думати, будь-які просторові (і часові) характеристики втрачають сенс. Далі й вище уява не могла сягнути, та й у цьому, очевидно, не було потреби, оскільки знайдено духовну й онтологічну першооснову - стан абсолютної гармонії, благополуччя й достатку. Зрозуміло, що так змальована небесна ідилія - царство Урая - викликає асоціації насамперед із Раєм, що розташований у центрі світобудови та як невичерпне джерело життєдайної енергії уособлює світлоносне начало всесвіту.
У плані шлюбної семантики одночасна присутність цих персонажів нагадує сімейну ідилію, добре відому, зокрема, з українських і білоруських колядок та щедрівок, в яких місяць - сам господар, сонце - господиня, його дружина, а ясні зіроньки - їхні діти [6]. Як стверджують дослідники (М.Сумцов, О.Потебня, Хв. Вовк та ін.), в основі цих і подібних образних утворень лежить ідея небесного шлюбу, що була спільним надбанням індоєвропейських народів. Найімовірніше, саме вона, ця ідея, і стала міфопоетичною домінантою, покликаною впорядкувати казковий сюжет, зокрема й у зв'язку з реактуалізацією весняної календарно-обрядової символіки.
У тому ж семантичному ключі сприймається також образ ясних зірок, що "таночки водять". Він нагадує численні весняні хороводи, ігри, карнавальні дійства, присвячені зустрічі (відмиканню) весни, величанню сонця і краси, пробудженню життєтворної енергії у природі, магії росту, розмноження й парування, любовно-екстатичним забавам тощо, як-от: обряд Лялі, водіння Тополі, Подоляночка, Царівна, Мости, Воротар та багато інших. А найперше, можливо, - Кривий танець, у пісенному супроводі до якого згадується, між іншим, ім'я Урая. Пор.:
Ой у кривого танця Да подай, матко, ключі.
Да не виведем кінця: Да випустити росу -
Да Урай матку кличе... Дівоцькую красу...[11].
Образ таночку зірок цікавий ще й тим, що вмотивовує появу головного персонажа казки, яку розповідає дядько Лев, - Білого Палянина. Хоч Леся Українка, дотримуючись казкового способу викладу (для власне казки детермінація подій та вчинків не властива), не вдається до пояснень, а лише констатує: "Отож у найкращої зорі та знайшовся син / Білий Палянин", - усе ж між цими образами існує внутрішній зв'язок, особливо якщо з весняними карнавально-оргіастичними дійствами асоціювати поширений у давнину звичай умикання дівчат під час ігрищ чи передподружнього і подружнього парування біля води, де такі ігрища зазвичай відбувалися .
За переконанням М.Грушевського, весняні та літні забави, зв'язані з вегетаційними святами й церемоніями, неминуче набували оргіастичного характеру і служили для парування - або як передвступні забави, що мали на меті зближення, знайомство, порозуміння парубків і дівчат, або як форма самого парування, яке відбувалося тут же, на ігрищах і забавах, між обома громадами, парубочою й дівочою. Такі й подібні звичаї (наприклад, досвітки, вечорниці, ходіння на красну гірку тощо) не залишають місця для сумнівів щодо існування в давнину досить вільних стосунків між неодруженою молоддю, і це, на думку вченого, загальноконстатований факт [3, 284]. Звичай умикання дівчат під час весняних забав як до певної міри шлюбну інституцію розглядав також Хв. Вовк [2, 222]. А М.Костомаров вважав, що для слов'янського язичництва (як і майже для всіх релігій, споріднених із слов'янською за традицією світлопоклоніння) притаманні не лише вільні взаємини між статями, а й священне блудодіяння (за термінологією М.Еліаде, "сакральна проституція" [13, 228]), здійснюване на честь і під заступництвом тих чи тих божественних патронів [7].
Одне слово, присутність у народній свідомості рудиментів даного звичаю - чи то як залишків ритуального дійства, чи як повір'я, чи у формі фольклорно-поетичних метафор-символів, - не викликає жодного сумніву, і це дає підстави з певністю стверджувати, що між образом таночку зірок і появою Білого Палянина існує, сказати б, генетична спорідненість, що вони, ці образи, перебувають в одній міфосемантичній площині. До того ж у казці йдеться не про земні, а про небесні явища, тобто такі, які, за космологічною концепцією, сприймалися як "небесний архетип" (М.Еліаде), божественний (сакральний) зразок для наслідування і, отже, правили за модель для земних стосунків, тобто виправдовували й узаконювали звичаєве право. Тому земні передподружні забави, так чи так зв'язані з імітацією божественних діянь, перебували поза сферою морального осуду (пор., наприклад, міф про дошлюбний зв'язок Гери і Зевса та ін.) і, лише втративши сакральний підтекст, перетворювалися на "бісівські ігри", "безчинства", "блудні гріхи" і т. ін.
На аналогічну закономірність вказував також М. Грушевський, аналізуючи календарно-обрядові містерії, зокрема весняного циклу. Він спостеріг, що в цих обрядах і святах елемент релігійний, культовий, магічний з часом все більше поступався елементам забави та гри. Первісні ритуальні формули й символи, як правило,
Loading...

 
 

Цікаве