WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → „Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „лісової пісні” Лесі українки) - Реферат

„Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „лісової пісні” Лесі українки) - Реферат


Реферат на тему:
"Не зневажай душі своєї цвіту..." (любовно-еротична символіка "лісової пісні" лесі українки)
"Лісова пісня" - це також своєрідна love story, історія кохання. Якщо абстрагуватися від численних теоретико-літературних спекуляцій, то таке визначення драми Лесі Українки видається вповні прийнятним. Адже все, що відбувається у творі, прямо чи опосередковано зв'язане з розвитком взаємин між Мавкою й Лукашем, відбувається на тлі цих взаємин або передбачає чи провокує їх. Зрозуміло, що любовна інтрига не вичерпує всього багатства ідейно-художнього змісту драми, однак безперечно й те, що саме з цієї колізії народжується філософія та "високий трагізм" "Лісової пісні".
Очевидно, кохання як вияв почуттів, як своєрідний емоційно-психологічний екстремум завжди було однаковим. У цьому сенсі архаїчна людина, мабуть, нічим не відрізнялася від нашого закоханого сучасника. Змінювалися лише форми та способи вияву цих почуттів, розуміння соціальних функцій і наслідків, значення кохання в житті й діяльності людини загалом. Тому за цими критеріями можна судити не лише про певні історичні епохи в розвитку емоційної культури людства, а й про її, цієї культури, вияв на індивідуальному рівні, тобто рівні, який свідчить про "культуру душі" кожної людини зокрема. І якщо коли-небудь буде написана історія людства як історія кохання, то, з цього погляду, "Лісова пісня", без сумніву, стане однією з найяскравіших сторінок цієї захоплюючої книжки.
Любовно-драматична колізія "Лісової пісні" розігрується відповідно до календарних змін у природі. Тому сюжетний перебіг подій у драмі неминуче набуває символічного значення. Адже все, що відбувається у природі, - це ієрофанія (священне явище) і вегетація рослинності виступає одним із символічних дійств, що входять в ритуал календарного відродження природи і людини [12].
Цікаво, що мотив весняного пробудження природи в "Лісовій пісні" розгортається в контексті еротичної символіки. У поведінковому аспекті стосунки між Тим, що греблі рве та Русалкою нагадують весняні "розигри", що відбувалися між молодечими громадами. Діалог між учасниками такого дійства зазвичай будувався у формі любовного загравання. Тому не дивно, що на залицяння Того, що греблі рве Русалка відповідає взаємністю. Виринувши з води, вона "знадливо всміхається" залицяльникові, називає "мій чарівниченьку", "мій паниченьку", "любчику, хороший душогубчику", з "жартівливим пафосом" запевняє, що кохає його, що марила "всю ніченьку" (упродовж зими?!) про зустріч з ним: "Ронила сльози дрібнії, збирала в кінви срібнії, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки…" [10, 204]. Про готовність Русалки до зустрічі з "любчиком" свідчать не лише наповнені "вщерть" коновки (за народнопоетичними уявленнями, набирати воду, ходити по воду - з нетерпінням виглядати коханого, сподіватися на побачення), а й її вбрання: "На ній два вінки - один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок" [10, 204]. Відомо, що вінок як символ дівоцтва, молодості і краси - необхідний атрибут русальної обрядовості. В іграх та хороводах весняно-літнього циклу він служив обов'язковою прикрасою дівчат. У даному випадку зелений вінок, очевидно, вказує насамперед на зв'язок Русалки з культом рослинності, тоді як перловий венок [докл.: 2; 9] належить до основних аксесуарів шлюбного обряду. До того ж його подарував Русалці її "любчик" - морський царенко, тим самим ніби надаючи любовній оргії легітимності. З цього погляду ідея пошлюблення сприймається як ритуальна форма магічного пробудження життєдайних сил природи.
Проте стосунки між Тим, що греблі рве та Русалкою не знаходять продовження, і їх незавершеність грунтується, сказати б, на "об'єктивних" підставах. За своєю суттю (характером, манерою поведінки, призначенням, функціями) Той, що греблі рве належить до тієї стадії календарного циклу, яка закінчується разом із пробудженням природи. Тобто тоді, коли магічно-рольова чинність Русалки, безпосередньо зв'язана з ростом і розквітом рослинності, лише починається. Приходить нова пора, і розлука стає неминучою. "Прощай, Русалонько, сповняй коновки!" [10, 208], - здається, без тіні співчуття, навіть зі знущальною байдужістю промовляє останню фразу лицемірний коханець і зникає у плині часу.
Слід зазначити, що мотив спокусництва, що постійно звучить у діалозі між Тим, що греблі рве і Русалкою, належить до основних структуротворних елементів русального міфу. Адже, за народними повір'ями, русалками стають також занапащені дівчата, що в розпуці наклали на себе руки (втопились), особливо ж їхні загублені діти, які довічно змушені нести безневинну спокуту за нерозважливе кохання. Тому русалкам, крім палкої пристрасності, притаманне нестримне прагнення помсти за зневажені почуття і зраду: "Як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось сміятися до смерті!" [10, 263]. Відгомін цього мотиву відчутний, зокрема, в образі помічників Русалки "бідних сиротят-потерчат", які за її намовою заманюють Лукаша у драговину, ледве не позбавивши його життя. Основна їхня характеристична прикмета - те, що в них "немає татка", що вони - жертва зрадливої пристрасті. Цим і мотивує свою намову Русалка, підбурюючи їх на осудливий вчинок: "Дивіться, он той, що там блукає, / такий, як батько ваш, що вас покинув, / що вашу ненечку занапастив. / Йому не треба жити" [10, 237].
Проте в нетривкості любовної пригоди, такої спочатку принадної і звабливої, винен не лише чарівний "любчик-душогубчик". Усвідомлюючи скороминущість свого "парубкування" і сприймаючи все, що відбувається, як належне й неминуче, він водночас не має жодних ілюзій і щодо Русалки. Ніби знічев'я кинуті ним слова "сповняй коновки" - насправді виразний натяк на притаманну "водяній царівні" приреченість на любовну невтоленість (плач за коханням), на одвічне чекання, на манливе й п'янке сподівання, яке ніколи вповні не збудеться. Трагедія Русалки полягає в тому, що вона, втілюючи невгамовну пристрасть, невсипущу жагу кохання, для тривких почуттів завжди залишається недосяжною:
Кохання - як вода, - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає, мов камінь. От моє кохання! [10, 263],
беззастережно прорікає вона у розмові з Мавкою.
Найімовірніше, властива Русалці одвічна невтоленість любовної жаги зумовлена насамперед її походженням. Чи то йдеться про дівчину-русалку як ритуальну жертву, чи про дівчину, що померла зарученою, чи про занапащену дівчину - провідним у структурі цього образу виступає мотив передчасної смерті [докл.: 4], тобто смерті як нездійсненного кохання. Цій домінанті, між іншим, відповідає і зовнішність Русалки, що свідчить про її безпосередню участь у розпочатому,
Loading...

 
 

Цікаве