WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості української говірки села Вербиця - Реферат

Особливості української говірки села Вербиця - Реферат

наголосом після задньоязикових у називному відмінку іменників чоловічого та жіночого родів, де маємо -'е(-'?) замість літературного -и: миск'/?, дошк'/?, сливк'/?, в'ішк'/?, чворак'/?, пол?ак'/?. Але поряд зустрічається і закінчення ие: шчупак/ие, в'іс?/іл?никие, малим/оникие, к/ошикие.
У місцевому відмінку однини іменників чоловічого роду твердої групи наявне закінчення давального відмінка -ови. В досліджуваній говірці воно виступає дуже рідко: по хліб/ови, на цвинтар/ови.
Іменники жін. і чол. родів м'якої групи (у місц. одн.) мають дуже часто закінчення -и: на кон/и, на зеимл/и, на гр/ебли, в гот/ели, В:ерб/ици, в ст/айни.
У родовому відмінку множини іменників І і ІІ відміни маємо переважно закінчення -іў. Тут виявлена тенденція до уніфікації закінчень усіх відмін, напр.: баб'/іў, в'ітам'/ін'іў (жін. р. вітаміна), хл/оп'іў, човн'/іў, кр'/іс'ліў. Трапляється також закінчення -оў, -ей: кор/оў, к/онией.
У цій говірці можна ще виявити залишки двоїни, давні форми якої збереглися у називному і знахідному відмінках: дві науч/ител?ц?і, дві драб/ин?ц?і, дві с?в'/іц?:і.
Прикметник
У давальному і місцевому відмінках однини прикметники (а також порядкові числівники та присвійні займенники) мають стягнене закінчення: в пй/еті кл?/ас/і, ст/арші ж/ін?ц?і, в л?/іві р/уц?і.
Займенник
Особові займенники в'ін, воуна, воуно в непрямих відмінках однини мають більш архаїчні форми, ніж у літературній мові. В родовому відмінку однини - йог/о, йго, го, до н/его, йі, до н/ейі; в давальному - йом/у, му, йі; у знахідному - йог/о, йго, го, н/его, йі, за н?у; в орудному - ним, н/ейу, нем; у місцевому - н?ім, н?ій, н?і.
Енклітичні форми від займенників йа, ти і зворотного займенника себе виступають у давальному відмінку одн. - ми, ти, си.
Присвійні займенники м'ій, тв'ій, св'ій мають дві форми: стягнену і повну. В називному одн. - м'і, м'ій; у давальному відм. одн. і середн. роду - мому; в місцевому відмінку одн. чол. і середн. роду - на мой/ім, м/ому; у родовому відм. жіночого роду - мой/ейі, мойі; в дав. і місц. відм. - мойі; в орудному відм. жіночого роду - м/ейу.
Вказівні займенники той, то, те, та, т'і ( в значенні цей, це, ця, ці) мають підсилені форми: тамт/ой, тамт/о (тамт/е), тамт/а, тамт'/і (в знач. той, то, та, т'і).
Числівник
Числівник один здебільшого звучить як йед/ен (дослідники пояснюють це впливом польської мови), зрідка од/ен, од/ин. Числівник чотири звучить як шт/ири. У числівниках пйет?, д/ев'іт?, д/есіт? (-ет?) помічається закономірна для цього говору зміна 'а? 'е ('і). У числівниках типу трин/айц?е (-'і), штирн/айц?е ('і), пйетн/айц?е (-'і), крім -'е (-'і)?'а, випав приголосний д, а також відсутнє кінцеве т. У закінченнях числівників 50-90 в обстежуваній говірці т звучить твердо: п'ід'іс?/ет, ш'ізд'іс?/ет, д'ів'ід'іс?/ет.
Дієслово
Форма інфінітива твориться за допомогою суфікса -ти: корм/ити, суш/ити, сп'ів/ати, годув/ати. Якщо основа дієслова закінчується на г, к, то може виступати суфікс -чи. В зібраному матеріалі зафіксовано тільки одне слово з цим суфіксом: печ/и.
Дієслова теперішнього часу у 3-ій особі однини і множини закінчуються на твердий приголосний -т: н/осит, р/обит, н/осет, р/облет. Іноді форми 3-ої особи однини можуть втрачати кінцевий приголосний -т. Зокрема, це часто виявляється перед часткою се (сі) [3,78]: б/ави сі, хм/ари се, скв/ари се, в'ін р/оби, л/учи в'іс.
Специфічну відмінність мають дієслова дати, їсти, повісти, які у 2-ій ос одн. мають форми даш (майб.час), йіш (теп.час), а у 3-ій ос. одн. - дас, йіс, пов'/іс (наказовий спосіб 2 ос. одн. - йі?, пов/і?).
Форми 3-ої особи одн. і мн. минулого часу є такі, як у літературній мові: ход/иў, роб/ила, г/авкало, трим/али. У всіх інших особах, крім форм тотожних з літературною мовою, паралельно, а може навіть частіше, виступають архаїчні форми з компонентом *jesmь, який у процесі багатовікового розвитку зазнав скорочення і перейшов у говорах до функції особового закінчення [8,69-70] (-ім, -м, -іс, -с, -смо, -смо, -сте).
Однина 1. хо°д/ив'ім; б/улам, лиш/илам; 2. ч/ув'іс, д/ав'іс; в/ид'ілас, ч/улас
Множина 1. м/алисмо, побудув/алисмо, обгород/илисмо; 2. хо°д/илисте.
Ці енклітичні закінчення можуть стояти після дієслова і перед дієсловом, можуть також відокремлюватися від дієслова іншими словами [3,79]: на хл/іп'-ісмо м/али, вже-с н/ачине пом/ила, с/ила-сте нагром/адили, /али-смо м/усіли пал/ити, й/аґ?жи-смо куп/или, м/ожие-с в/ид'іла.
Це саме стосується частки се(сі), яка може стояти після дієслова, перед дієсловом, а також може відділятися від дієслова іншими словами [3,79]: в'ін се най/іў, вд/ариў се, так се до ч/иста в/имело, вон/и сі д/ужи луб/или, йом/у сі ние х/очи.
На основі дослідженого матеріалу можна стверджувати, що мова села зберегла більшість рис, притаманних наддністрянським говіркам. Одні з цих рис ще живучі, інші виступають дуже рідко або проявляються паралельно з відповідними елементами української, рідше польської літературних мов.
Причиною такого стану є, безсумнівно, загальна тенденція до заміни мови села, якою є говірка, на літературну мову, але в цьому конкретному випадку це також наслідки переселення та змішання з населенням інших українських та польських говіркових груп.
Ситуація й умови, в яких опинилися мешканці Вербиці після виселення, не сприяли ані розвиткові, ані зберіганню їхньої говірки. Порівнюючи мову старшого і молодшого поколінь (у тому числі й народжених на півночі Польщі), помічено поступову деградацію їхньої говірки на користь української літературної мови (іноді інших говірок), а передусім польської мови, через щораз нові лексичні запозичення, оформлені, звичайно, згідно з закономірностями цієї говірки.
Література
1. Верхратський І. Говір батюків.- Львів, 1912.
2. Dejna K. Gwary ukrai?skie Tarnopolszczyzny.- Wroc?aw, 1957.
3. Жилко Ф. Т. Говори української мови.- К., 1958.
4. Закревська Я. В. Епентетичні звуки в українських говорах //Дослідження і матеріали з української мови.- К., 1962.- Т.V.
5. Закревська Я. В. Явище протези в західних говорах української мови // Дослідження і матеріали з української мови.- К., 1961.- Т.ІV.
6. Jan?w J. Gwara ma?oruska Moszkowiec i Siwki Naddniestrza?skiej z uwzgl?dnieniem wsi okolicznych.- Lw?w, 1926.
7. Кисілевський К. Мовні особливості наддністрянського гнізда //НТШ.- Париж, 1962.
8. Кобилянський Б. В. Про залишки перфекта в південно-західній групі діалектів української мови // Українська мова в школі.-- 1953.- №3.- С.69-71.
9. Лесів М. Українські говірки у Польщі.- Варшава, 1997.
10. Приступа П. Говірки Брюховецького району Львівської області.- К., 1957.
11. Шило Г. Із говірок верхнього Подністров'я і Побужжя.- Львів, 1960.
12. Шило Г. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра.- Львів, 1957.
13. Studia nad dialektologi? ukrai?sk? i polsk? (Z materia??w b. Katedry J?zyk?w Ruskich UJ) // Opracowa? dodruku M.Kara?.- Krak?w, 1975.
Loading...

 
 

Цікаве