WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості української говірки села Вербиця - Реферат

Особливості української говірки села Вербиця - Реферат

Фонетичні та граматичні особливості української говірки села Вербиця біля Томашова Любельського
Основою цієї роботи є говірковий матеріал, зібраний від переселенців, колишніх мешканців села Вербиця поблизу Томашова Любельського у Люблінському воєводстві, які зараз проживають у селі Бєньково у Вармінсько-Мазурському воєводстві. Село Вербиця розташоване на території західних окраїн наддністрянського (або опільського) говору, що після Другої світової війни опинилася у складі Польської держави. Цей тип українських говірок на північ від м. Немирова переходить на територію Польщі вузькою смугою, яка охоплює простір від р. Смолинки на півдні - до р. Річиці на півночі. Тут наддністрянські говірки межують з надсянськими на півдні та на заході, а на півночі майже непомітно переходять у волинські. Вони займають незначну частину південно-східної території нинішнього Люблінського воєводства та північно-східну частину Підкарпатського воєводства [9, 223].
Мешканців цієї околиці І.Верхратський назвав в опублікованій у 1912 р. монографії "батюками", а їхній говір "батюцким": Батюки суть то головно жителі з околиць Жовкви, Рави-Руської, Яворова, Городка, Угнова [1, 2]. Їхню говірку І.Верхратський, як і чимало інших діалектологів, зараховує до наддністрянського (опільського) говору: "Говор батюцкий єсть лише незначною відміною (підговором) говора опільського (ополянського, полянського)" [1,1].
Саме на території "батюцкого говору", над річкою Солокією, розташоване село Вербиця. Перша згадка про це село датована роком 1388. 1880 року село нараховувало 202 будинки і 1202 мешканців, у переважній більшості українців. Список з 1921 року (тоді Вербиця входила до Равського повіту, Львівського воєводства) подає вже 323 доми і 1607 мешканців, у тому числі 1544 українців. Після Другої світової війни у 1946 році частина мешканців була переселена на територію Радянської України (до сіл Оброшино і Басівка Львівської області), а у 1947 - решта українського населення в рамках акції "Вісла" була депортована на північні землі Польщі. Під час цієї акції, на очах виселюваних вербичан, згоріла дерев'яна забудова села. Зараз у Вербиці проживає не більше п'яти осіб - корінних жителів, які наважилися повернутися до рідного села з півночі Польщі. В околичних селах ситуація подібна або і ще гірша.
Якщо йдеться про стан досліджень наддністрянського говору, треба сказати, що досі написано про нього немало. Крім І.Верхратського, цей говір досліджували Я.Янув [6], К.Дейна [2], Г.Шило[12;13], П.Приступа [10], К.Кисілевський [7] та інші.
Однак невелика частина говірок наддністрянського типу, що вживається на території Польщі, не дочекалася ґрунтовних досліджень, монографії, яка б докладніше представила цей говірковий ареал. Проте не можна сказати, що ця територія не була предметом зацікавлень і що не велися тут жодні дослідження. І.Верхратський обстежував у 1892 р. мову мешканців с. Верхрати і Любичі, а зібрані матеріали ввійшли частково до його монографії "Говір батюків" (Львів, 1912).
У 30-х роках в рамках акції збирання матеріалів до планованого І.Зілинським "Мовного атласу Галичини" [11] велися записи у селі Махнів (сьогодні: Stary Machn?w). При підготовці атласу говірок Люблінщини, що був запланований у 1950-их роках проф. П.Смочинським, зібрано українські матеріали з сіл Вербиця і Селиська. Ці записи наявні досі у картотеці Закладу польської мови Університету ім. М.Кюрі-Склодовської в Любліні.
Дальші дослідження робилися інколи принагідно. Найчастіше це були магістерські роботи.
Збирання говіркового матеріалу - досить складна робота, тому що після переселення носії українських говірок, у тому числі й говірок наддністрянського типу, проживають у різних регіонах Польщі. Вони змішуються з населенням інших українських та польських говіркових груп і через повсякденне спілкування, школу, пресу, телебачення тощо підлягають різним мовним впливам. Найвиразніший вплив на говіркові системи, звичайно, має польська літературна мова, якою зі зрозумілих причин українці стали користуватися в ширшому масштабі. Відомо, що лексика - найбільш мінлива, найчутливіша до змін ділянка мови, тому передусім ці зміни відображені у складі лексичної системи. Фонетична та морфологічна системи збереглися у своєму первинному стані, але деякі системні явища підлягають повільним змінам, зокрема в мові представників молодшого покоління.
На основі говіркового матеріалу, зібраного від переселенців із Вербиці, наведемо найхарактерніші й найдавніші риси фонетичної та граматичної систем, особливості яких поволі змінюються і зникають разом з її носіями.
ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ВОКАЛІЗМ
Фонема |а|
Фонема а незалежно від наголосу переходить в е, ?, ие, і після або між м'якими приголосними, зокрема після м'яких шиплячих ч, ж, ш та м'якого р [13,38; 3,74] : ч'?с, ш' /?пкa, д/eс?iт', к/aбзл?e, кoл/oд'iс?, кoл?eд/a, порос/ета, р'iб/ий, пoудв' /iр'i. Однак це явище (-а==>-е) виступає не послідовно. Дуже часто у першій відповіді інформаторів, зокрема молодших, після м'яких приголосних фонема а зберігається: свин?/а, циб/ул?а, дреив'/ітн?а, ст/ел?а, л?/ус?н?a. На нашу думку, це наслідок впливу української літературної мови.
Фонема |о|
У ненаголошеній позиції артикуляція фонеми о може звужуватися і підвищуватися, переходячи через різні ступені в у [3,74]: гоул'/ій, коул' /іно, куол/иска, худ /или. Однак у говірці Вербиці не помічається послідовного і сильного звуження ненаголошеного о, хоч "укання" - характерна риса не тільки наддністрянських, а взагалі більшості південно-західноукраїнських говірок. Тут виступає ледве відчутна коротша артикуляція [2, 18]: то?б' /і, хо?дил/ис?мо, по?л/ова, ко?р/ова. Це, мабуть, вияв впливу української літературної мови.
Фонеми |е|, |и|
Для ненаголошеного вокалізму наддністрянських говірок властиве нерозрізнення голосних середнього і високого піднесення: в зеимл/и, Веирб/иц?е, жиенц?/і, диривй/ений, пиевн/иц?е, копиел/о. Нерозрізнення е, и в ненаголошених складах сприяє регресивній асиміляції е до і: м'ін? /і, в'іс?іл?/?, д'ів'ід'іс? /ет.
В наголошеній позиції звук е, що на місці а після м'яких приголосних може звужувати свою артикуляцію до ? (див. фонема |а|). Це саме стосується и під наголосом, яке здебільшого після задньоязикових [3,177] може наближатися до еи, ?: грапк' /еи, к' /?нуў, пиерог' /?, тонк' /?й.
Фонема |і|
У наддністрянських говірках діє звукова аналогія. Це виявляється у порушенні переходу давніх о, е в і у нових закритих складах. Фонемна структура морфем зберігається і тоді, коли давні о, е в різних похідних словоформах виступають у відкритих складах [3,196], напр.: п/ар'ібок, п'імн?/еў, др'ів/ами.
Початкове наголошене і після протези г- знижує свою артикуляцію до ие: г/иенчі, г/иендичка, г/иестик; ненаголошене до еи[13,196]: геин/акші.
КОНСОНАНТИЗМ
Губні приголосні |б|, |п|, |м|, |в|, |ф|
Основний вияв цих фонем - це тверді звуки. У позиції перед і вони можуть дещо пом'якшуватися: б'ік,в'ікн/о,
Loading...

 
 

Цікаве