WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Я маю надію прислужитися своєму народові…” Осип Маковей - Реферат

“Я маю надію прислужитися своєму народові…” Осип Маковей - Реферат


Реферат на тему:
"Я маю надію прислужитися своєму народові…" Осип Маковей
Кінець ХІХ - поч. ХХ ст. знаменитий появою у літературі нового покоління перехідної формації, з європейським літературним смаком, новочасними суспільними і політичними поглядами, з душею, що рветься до соціальної, гармонійної і щирої діяльності.
Сформований під знаком гуманітарних цінностей, Осип Маковей своєю творчістю обстоював національну незалежність та ідентичність українців як повноцінної самодостатньої європейської нації. У цьому контексті його творчість продовжила й збагатила найкращі традиції як українського поетичного слова ХІХ ст. (бурлеску І.Котляревського, гумору С.Руданського, громадянськості І.Франка, Лесі Українки, П.Грабовського, М.Старицького, сатири В.Самійленка), так і мелодійність, глибину чуття української народної поезії та західноєвропейської літератури.
Маковей увійшов до літератури в середині 80-х років ХІХ ст. - у час деструктивних змін літературних канонів, позначений пасивністю політичного життя, протистоянням неонародництва і модернізму. Як неонародник, Маковей усвідомлював потребу максимальної консолідації інтелектуальних сил, щоб відкрити своє істинне національне обличчя, пришвидшити процес самоідентифікації та послабити суперечності, які дедалі більше наростали між сферою духовного життя суспільства і реальною дійсністю. Цій меті підпорядкував життя, діяльність і творчість Маковей.
Літературна спадщина Маковея велика і різноманітна. Найголовніші прижиттєві видання його творів: " Поезія" (1894), "Подорож до Києва" (1897), повість "Залісся" (1897), збірка оповідань "Наші знайомі" (1901), "Оповідання" (1904), історична повість "Ярошенко (1905), "Пустельник з Путні" та інші оповідання" (1909), поема "Ревун" (1911). Цикл поезій "Гірські думи" (1899), збірки нарисів "Кроваве поле" (1921), сатиричних оповідань і нарисів "Прижмуреним оком" (1923); велика кількість поезій, фейлетонів, літературно-критичних та педагогічних праць, колосальний епістолярій і понині "спочиває" в архівах, чекаючи свого дослідника і видавця.
Написанню поеми "Ревун" передували такі події. Наприкінці 1909 р. Осипа Маковея запрошують до Львова на вакантну посаду вчителя жіночої семінарії. Та за ці роки в нього склалися "дуже добрі" службові відносини в Чернівцях. "Красних не може собі й бажати, - відповідає він К.Студинському. - Директор людяний, вірить і поважає мене, не контролює майже ніколи: учу я, як хочу. "Гайдамаків" читаю, не викидаючи "ніже тієї коми" у школі, в клясі" [4, 125]. Щоб проміняти волю на неволю, треба "чогось грандіозного".
Перспектива "ходити поміж дощ з ляхами" і "не бути певним куска хліба" - не приваблювала. Службу не боюся, писав він дружині 26 жовтня 1909 р., - але львівську руську громаду ненавиджу, і все! Скоро би я в ню вліз, я без війни з нею не всидів би. Забагато там брехні і облуди, щоб я мовчав". З іншого боку, рамки провінційного містечка, віддаленого від центрів культурного життя Галичини, були надто вузькими для повної реалізації багатогранного таланту і наукового зацікавлення Маковея. Львів - великий культурно-інтелектуальний центр, де "є з ким поговорити, є в кого порадитися, є книжки", чого так бракувало в Чернівцях. Та й на малу батьківщину - до Яворова - ближче. Після тривалих і тяжких роздумів восени 1910 р. Маковей прийняв запрошення.
Поема "Ревун" була завершена раніше (1909-1910), проте надрукувати її автор не наважився, побоюючись,"сатира певно, не припаде до смаку всяким великим і малим ревунам" (3,Ф.59). Закінчивши поему, Маковей зробив двадцять рукописних відбитків і надіслав "добрим знайомим у писаних", зокрема і К.Студинському: "Ревун - се наш типовий політичний Дон-Кіхот, чоловік, що береся до поважних справ без поважного приготовленя; се дурисьсвіт з патріотичними фразами на устах, шлягер (пустомеля. - Н.О.) і очайдух, котрий знає, що у нас може багато зискати, а нічого не втратить. Хто лише дивиться на наше суспільне життя в Галичині не засліпленими очима, сей добачить не одного такого Ревуна і між представниками народу, і в самім народі" [4, 236].
Перший відгукнувся Б.Лепкий: "Написаний "Ревун" гладко і легко та такою мовою, що дай Боже, щоб усі писали, [4, 134] отже, чого Вам більше треба? Чи друкувати - то вже Ваша річ. Бо "ревуни" свого Вам не дарують. Можете бути певні. Як маєте охоту поборотися, то друкуйте, а ні, то нехай люди в рукописі читають. Воно своє зробить.
А коли маю бути щирий, то радив би Вам дещо позатирати індивідуальних рисів, бо занадто видно адресатів. Та ще можна б при остаточнім читанню опустити дещо з того, що властиво до теми не належить (…) Так як тепер є, то ревун нагадує героїв Плявта, а опісля підходив би більше до Терентія. Той останній, на мою гадку, більше надаєся для Вашого способу писання. У Вас є субтельний сміх, а не такий жировий, на цілу губу" [2, 409-410].
Маковей не послухав поради Лепкого і залишив текст без змін. У поемі піддано різкій критиці буржуазний парламентаризм, зокрема виборчу систему в колишній Австро-Угорщині. Політичне дворушництво, ворожість у ставленні до народу, зрада і запроданство - саме цим уславили себе пани посли австрійського парламенту. "Заспів" та 20 розділів поеми простежують життя і рух політичної кар'єри "найславнішого" пана Мирка Ревуна.
Після щасливого дитинства, незакінченого навчання в гімназії Мирко Ревун опинився в газеті "Діло", в якій виступав з різкою критикою гімназії та професорів, а потім уже взявся на поетів. За рік
Сім поетів він позбавив
Слави їх за двадцять літ;
П'ять повістярів прославив
Так, що став гіркий їх світ!
[5, т.1, 284].
Та скоро він зрозумів безперспективність своєї роботи і послав
Всіх поетів чорту в зуби!
Музикантів - на сміття!
Маляри най топлять груби!
Лиш посольство - се життя…
Будь той посол і худоба,
І дурак із дураків,
Він - незаймана особа,
Він - учитель руснаків!
[5, т.1, 285]
Перший крок до здобуття права бути послом Мирко Ревун розрахував точно- "стажування" у посла Скоропуди.
Посол сей був адвокатом,
аристо- і демократом,
буржуа, соціалістом,
а в потребі й анархістом.
Як кому було потрібно,
все він боронив подрібно,
параграфом і крутарством,
людяністю і варварством.
[5, т.1, 289].
Пройшовши "школу" в такого посла, Ревун і сам став не меншим "патріотом" і комбінатором. Він розгортає широку діяльність: організовує селян, навчає їх, "як панів прогнати з хати", все робить для того, щоб завоювати довір'я у виборців і стати послом. Свою програму Мирко
Loading...

 
 

Цікаве