WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Латинізми на українському ґрунті і посередницька роль польської мови - Реферат

Латинізми на українському ґрунті і посередницька роль польської мови - Реферат


Реферат на тему:
Латинізми на українському ґрунті і посередницька роль польської мови
(на матеріалі пам'яток ХVІ - ХVІІІ ст.)
У добу пізнього Відродження й бароко Україна переживала культурний розквіт, передумовою якого було входження вищих верств її суспільства в загальноєвропейський культурний контекст. Ідеться про період, коли українські землі належали до Речі Посполитої, являючи собою одне державне ціле з територіями польськими, литовськими і білоруськими. Однак політична, а відтак, і культурна першість у цьому різнорідному об'єднанні належала Польщі, або Короні: там (спершу в Кракові, згодом у Варшаві) була столиця й королівська резиденція, там - на європейський кшталт - засновано перші університети, там вирувало інтелектуальне й культурне життя. Українські аристократи здобували в Польщі вищу освіту, а подекуди мандрували Європою, переходячи з одного університету до іншого, тим паче що загальноєвропейська традиція латиномовного викладання дозволяла такі міґрації. В Україну вони повертались обізнаними не лише з курсом університетських наук, але й з латинською мовою, яку інколи вживали і в особистому спілкуванні, зокрема в листуванні. Існували також цілі сфери діяльності, які послугувалися латинською термінологією, зокрема судочинство і юриспруденція; писарі, які самі могли ніколи не бувати в Європі, все ж мусили знайомитися з латинським юридичним слововживанням, позаяк під час складання судових актів сягали по допомогу зведень законів, чинних у Речі Посполитій (Speculum Saxonum, Porz?dek s?d?w y spraw mieyskich Prawa Maydeburskiego etc.), тоді як ці зведення являли собою якщо не безпосередньо латиномовні тексти, то принаймні їх польські переклади з багатьма латинськими виразами й кальками. Попри це, можемо твердити, що в Польщі латину знано ширше й ціновано вище, ніж в інших реґіонах Речі Посполитої, оскільки традиції функціонування латинської мови на польських територіях були давніші, чому, певна річ, сприяв римський обряд християнства, що його Польща прийняла 966 року. Україна і Білорусь плекали православ'я; що ж до Литви, то вона ще перебувала під руським культурним впливом, що його зазнала в ХІV - ХV вв. І.Огієнко наводить вірші з тієї епохи: "Польська квітнетъ лаціною, Литва квітнетъ русчизною: Без той в Польщі не пробудеш, Без сей в Литві блазень будеш" [14, 96-97]. З найдавніших часів у польській мові лишилися фонетично асимільовані лексичні латинізми на позначення реалій християнського культу, наприклад, ko?ci?? (? лат. castellum), o?tarz (? лат. altarium). Тогочасна українська мова здебільшого передавала ці слова як костелъ і олтарь (вівтарь); паралельно функціонує й давніше за традицією алтарь, яке починає домінувати пізніше під впливом російської мови, але ще у словнику Б.Грінченка значиться олтарь = вівтарь [5, ІІІ, 52].
У власне пізньосередню добу (ХVІ - ХVІІІ ст.) українська мова активно збагачувалася латинськими лексичними запозиченнями. Не завжди стосовно тієї чи іншої лексеми можна говорити з певністю, що вона була запозичена безпосередньо. Легше встановити факт опосередкування, спираючись на свідчення польської мови досліджуваного періоду, бо саме вона найчастіше виконувала посередницьку роль у цих процесах. Доцільно ввести термінологічні позначення мова-донор (у нашому випадку латинська), мова-акцептор і мова-медіатор (українська і польська відповідно). У різних ситуаціях та сама мова може виступати в різних іпостасях. Наприклад, польське mistrz за посередництвом чеського mistr походить від лат. magister, а польське majster - з того самого джерела, але за посередництвом німецького Mejster (фонет. [majster]) [19, 365]; у цих випадках чеська і німецька мови є медіаторами, а польська - акцептором. Тим часом польська мова знає і безпосереднє, фонетично не видозмінене запозичення з латини - magister; якщо в сучасній польській мові ці слова різняться семантично (mistrz - "майстер", "маестро", "чемпіон" [20, 268], majster - у найширшому розумінні "майстер" [20, 249], magister - власне "маґістр" [20, 248]), то в пізньосередній період ці семантичні нюанси могли бути дещо іншими, що справило свій вплив і на українську мову; семантичну історію цієї лексеми висвітлено в статтях А.Свашенко. Польське слово magistrat (? лат. magistratum) того самого кореня, але від самого початку вживалося в адміністративній сфері. В українських пам'ятках здебільшого подибуємо маистратъ, пор.: " денги… при(с)ланнiе чре(з) пна Антона Котенка, бурмистра маистрату Стародубовского…" [15, 46], і це наштовхує на думку, що латинізм зазнав саме української фонетичної асиміляції: адже дієреза [g] не могла відбутись поза стадією деексплодизації, а деексплодизація [g] у щілинний звук - характеристична фонетична особливість української мови. Власне кажучи, доречніше говорити не про дієрезу, а про якісну зміну приголосного: гіатус українській мові не властивий, брак приголосного вона схильна компенсувати епентетичним [j] (матеріял, спеціяльний etc.), тому ймовірно, що в слові маистратъ мала місце йотація [i]. Схожий процес засвідчено в слові реестръ, з лат. regestrum: [g] ? [?'] ? [j] (переходові гортанного в середньоязиковий сприяв голосний переднього ряду в постпозиції). Тим часом польська мова так само знає слово rejestr. Дехто тут схильний говорити про зворотній вплив української мови на польську. Але ми втримуємось від таких гіпотез, позаяк випадок зі словом rejestr не поодинокий. Скажімо, польське przywilej (? лат. privilegium) несе на собі сліди того самого фонетичного процесу: проривний [g] перед голосним переднього ряду перетворюється на [j]. Навіть у німецькій мові мали місце такі явища спрощення вимови, як у слові Mejster (? лат. magister).
Загалом можна говорити про три критерії, які дозволяють встановити, що той чи інший латинізм був запозичений українською лексичною системою за польським посередництвом. Перший - це фонетичне обличчя слова, як було показано вище. Прикладів можна наводити надзвичайно багато. Особливо цікаві з цього боку слова з латинським l, яке в загальнопоширеній німецькій традиції читання вимовляється м'яко або напівм'яко. Польський звук [l'] "до ХVІ ст. був палатальний, а потім перейшов у нейтральний [l]" [19, 146]. Навіть у ХVІІ - ХVІІІ ст., коли польський [l] уже був знейтралізований з погляду м'якості, українська мова, в якій альвеолярний [л] не здобув статусу фонеми, продовжувала сприймати цей [l] як м'який звук [л'], що утворює опозицію з твердим [л]. В українських текстах тогочасних і пізніших написання латинізмів з [l] відбиває м'яку вимову цього звука: деклярація (пор. "графу Гендрикову учинена деклярація ехать ему передомъ к Москвh" [7, 395]), конклюзія (пор. "И такъ мы, през тое, власне, конклюзiи сего их заводу не могучи вчинити, одсилаемъ обидвh сторонh до велможности вашой" [6, 45]). Важливим також є явище ствердіння передньоязикових зубних приголосних [d], [t], [z],
Loading...

 
 

Цікаве