WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми історії фонетичних систем східнослов’янських мов у мовознавстві 70-х рр. XIX ст. – 30-х рр. XX ст. - Реферат

Проблеми історії фонетичних систем східнослов’янських мов у мовознавстві 70-х рр. XIX ст. – 30-х рр. XX ст. - Реферат

відмінності між слов'янськими мовами полягають не тільки у вокалізмі, а й у консонантизмі. На думку вченого, у вокалізмі "індивідуалізм слов'янських наріч різкіше впадає в очі; але аналіз малоруського консонантизму покаже нам, що й тут панують глибоко типові звукові риси, хоча значною мірою вони зумовлені перетвореннями в галузі голосних
звуків" [3, 145]. Це видається П.Г.Житецькому закономірним: "Та інакше й бути не могло: своєрідна система голосних повинна викликати своєрідну систему приголосних звуків" [3, 145].
Дістала великого поширення та подальшого поглиблення й ідея П.Г.Житецького про провідну роль вокалізму в процесі перетворення систем вокалізму і консонантизму слов'янських мов: саме зміни в підсистемі голосних (занепад редукованих) викликають наступні зміни як у підсистемі голосних, так і в підсистемі приголосних. Для спільноруської епохи характерне "процвітання глухих голосних". Цей час і був періодом відносної рівноваги вокалізму і консонантизму у фонетичних системах слов'янських мов. Прямо на це П.Г.Житецький не вказує, проте дане твердження представлене в ученого імпліцитно: воно органічне для системи ідей П.Г.Житецького. Про це свідчить, зокрема, і те, як зображує вчений еволюцію фонетичної системи української мови після занепаду редукованих голосних: "Рух звуків у малоруському наріччі, як і в усіх слов'янських наріччях, почався, на нашу думку, з утрати глухих звуків ъ та ь..." [3, 67].
Усе вищезгадане вказує на те, що концепція зв'язку вокалізму і консонантизму в історії української мови П.Г.Житецького зберегла актуальність у порівняльно-історичному мовознавстві ХХ ст. Проте факт пріоритету П.Г.Житецького у постановці проблеми зв'язку вокалізму і консонантизму залишився непоміченим в студіях з історичної фонетики та в дослідженнях з історії мовознавства.
Коли вище у цій статті мова йшла про погляди В.В.Колесова, вже було відзначено як відбився системний підхід О.О.Шахматова до історико-фонетичних явищ. В.А.Глущенко характеризує проблему взаємодії вокалізму і консонантизму реалізовану у концепції О.О.Шахматова, як одну з "центральних проблем" історичної фонетики слов'янських (насамперед східнослов'янських) мов. У рамках зазначеної концепції О.О.Шахматов реконструював, з одного боку, паралельні процеси палаталізації і лабіалізації (лабіовеляризації) приголосних, з іншого боку, паралельні процеси V-депалаталізації та V-делабіалізації.
Сама ідея палаталізації приголосних будь-якого місця творення в спільнослов'янській мові в П.Ф.Фортунатова (а слідом за ним і в О.О.Шахматова) виникла з системних міркувань: палаталізація задньоязикових у спільнослов'янській - очевидний факт, але вибірність задньоязикових не знаходить пояснення, тому необхідно припустити, що палаталізації зазнавали й приголосні іншого місця творення - передньоязикові та губні. Висновок про палаталізацію всіх приголосних спільнослов'янської мови в зазначеній позиції став твердженням глобальної важливості. Проте О.О.Шахматов не зупинився на цій тезі. Системний підхід до мовних явищ дозволив йому зробити подібний висновок щодо впливу на приголосні голосних заднього ряду. Імовірно, що саме системні міркування примусили О.О.Шахматова реконструювати поряд з V-депалаталізацією паралельний процес V-делабіалізації. Сутність розглянутих процесів О.О.Шахматов убачав у перерозподілі тембру, у передачі високого й низького тембру приголосних голосним у межах складу. Надалі в історії східнослов'янських мов низький тембр приголосних міг повертатися до наступних голосних: відбувалися процеси лабіалізації голосних і делабіалізації приголосних, тобто втрати останніми самостійної, позиційно не зумовленої ознаки лабіалізованості. У складах з високим тембром подібний процес не відбувся [2, 164].
Отже, у працях О.О.Шахматова імпліцитно показано, що в ряді східнослов'янських діалектів ознака палаталізованості закріпилася за приголосними, а ознака лабіалізованості - за голосними. Тим самим була імпліцитно висловлена популярна в подальшому ідея про консонантний характер російської мови, який виник у результаті еволюції вихідної системи з пануванням вокалізму [2].
В.А.Глущенко підкреслює, що завдяки науковій діяльності О.О.Шахматова стала можливою та розробка проблеми взаємодії вокалізму і консонантизму в історії слов'янських мов, яка представлена в сучасних дослідженнях. Однак спеціальних робот, присвячених вивченню поглядів О.О.Шахматова на дану проблему в мовознавстві немає, що призводить до певної недооцінки наукової спадщини О.О.Шахматова.
Таким чином, за визначенням В.А.Глущенко, системний підхід учених Харківської і Московської лінгвістичних шкіл (О.О.Потебня, П.Г.Житецький, О.О.Шахматов) до історико-фонетичного матеріалу виявився у реконструкції систем архетипів і систем однорідних фонетичних законів, які об'єднані спільною причиною та діють у певний період розвитку мови, завдяки чому історію фонетичної системи можна представити як ланцюг причиново пов'язаних фонетичних процесів на рівні підсистем (вокалізм і консонантизм) і ознак (сила і слабкість, глухість і дзвінкість, проривність і фрикативність, палатолізованість і лабіовеляризованість приголосних). Це й зумовило те, що концепції "кількісних змін приголосних" О.О.Потебні, зв'язку вокалізму і консонантизму в історії української мови П.Г.Житецького та взаємодії вокалізму і консонантизму в історії слов'янських (насамперед східнослов'янських) мов О.О.Шахматова зберегли актуальність у мовознавстві ХХ ст.
Отже, наведений матеріал показує, що лінгвістичні концепції про які йшла мова у даній роботі свідчать про наявність цілісного системного підходу до історико-фонетичних явищ східнослов'янських мов у мовознавстві 70-х рр. ХІХ ст. - 30-х рр. ХХ ст. Окрім публікацій В.А.Глущенко, на які ми тут посилалися вищезгадані концепції О.О.Потебні, П.Г.Житецького та О.О.Шахматова не стали предметом дослідження в сучасних студіях історіографів-мовознавців.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1991. - 231 с.
2. Глущенко В.А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві. (70-ті рр. ХІХ ст. - 20-ті рр. ХХ ст.). - Донецьк, 1998. - 222 с.
3. Житецкий П.И.Очерк звуковой истории малорусского наречия. - К., 1876. - ІV. - 376 с.
4. Жовтобрюх М.А. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941) / Відп. ред. В.М.Русанівський. - К.: Наук. думка, 1991. - 260 с.
5. Журавлев В.К. Диахроническая фонология. - М.: Наука, 1986. - 232 с.
6. Колесов В.В. Значение лингвистических трудов А.А.Шахматова для современного славянского языкознания // Вопросы языкознания. - 1971. - №2. - С.53-61.
7. Колесов В.В. Поиски метода: Александр Христофорович Востоков // Русские языковеды / Под ред. В.Г.Руделева. - Тамбов, 1975. - С.82-113.
8. Потебня А.А. Два исследования о звуках русского языка: І. О полногласии, ІІ. О звуковых особенностях русских наречий. - Воронеж, 1866. - 156, ІІІ с.
9. Чемоданов Н.С. Сравнительное языкознание в России: Очерк развития сравнительно-исторического метода в русском языкознании. - М.: Учпедгиз, 1956. - 95 с.
10. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. Класика Української Науки. - Харків: Акта, 2002. - 1054 с.
Loading...

 
 

Цікаве