WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми історії фонетичних систем східнослов’янських мов у мовознавстві 70-х рр. XIX ст. – 30-х рр. XX ст. - Реферат

Проблеми історії фонетичних систем східнослов’янських мов у мовознавстві 70-х рр. XIX ст. – 30-х рр. XX ст. - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми історії фонетичних систем східнослов'янських мов у мовознавстві 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. XX ст.
Питання вивчення лінгвістичної спадщини минулого займає чільне місце у сучасному мовознавстві. Актуальність такого вивчення зумовлена необхідністю виявити твердження, що зберегли значимість для мовознавства кінця XIX ст. - початку XX ст. Після появи у першій чверті ХІХ ст. порівняльно-історичного методу компаративістика посідає провідні позиції. У 20-ті рр. ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХ ст. історична фонетика стає своєрідним "полігоном" для порівняльно-історичного методу (В.В.Колесов). Дослідження в галузі історичної фонетики набувають найбільш інтенсивного характеру. Проблеми історії фонетичних явищ плідно розглядаються, зокрема, на матеріалі слов'янських мов. Піввікові пошуки закономірностей звукових змін, загальних та окремих, дали в останній треті ХІХ ст. значні результати.
Елементи системного підходу до історико-фонетичних явищ східнослов'янських мов можна прослідкувати вже в мовознавстві 20-х - 60-х рр. ХІХ ст., зокрема у працях О.Х.Востокова, М.І.Надєждіна, М.О.Максимовича, І.І.Срезневського, Ф.І.Буслаєва, Я.Ф.Головацького та ін. Після Востокова не можна вже було обмежуватися констатацією буквених переходів, підрахунком випадків "правильного" або "неправильного" вживання літер у даному пам'ятникові писемності, необхідно за буквеними переходами побачити зміни звуків [4, 83]. Але ж розробка цілісного системного підходу до історико-фонетичних явищ пов'язана насамперед з науковою діяльністю учених Харківської лінгвістичної школи - О.О.Потебні та П.Г.Житецького, та представників Московської лінгвістичної школи, зокрема О.О.Шахматова.
Метою нашої статті є стислий огляд лінгвоісторіографічних праць, які дають уявлення про стан дослідження фонетичних систем східнослов'янських мов у мовознавстві 70-х рр. ХІХ ст. - 30-х рр. ХХ ст. (М.С.Чемоданов, Ю.В.Шевельов, М.А.Жовтобрюх, В.К.Журавльов, В.В.Колесов, С.П.Бевзенко, В.А.Глущенко) та визначення кола питань, що зумовлюють необхідність вивчення зазначеної проблеми.
М.С.Чемоданов вбачає велику заслугу О.О.Шахматова у тому, що він був "піонером комплексного методу вивчення мовних явищ в їх історії". На думку М.С.Чемоданова наукові інтереси О.О.Шахматова зосереджувалися, головним чином, навколо питань історичної фонетики російської мови. Нажаль не посилаючись на конкретні студії, М.С.Чемоданов лише відзначає, що як лінгвіста, О.О.Шахматова "гостро цікавить встановлення певних фонетичних закономірностей" в історії східнослов'янських мов.
Ю.В.Шевельов пов'язує появу більш менш систематичних студій з історичної фонетики східнослов'янських мов перш за все з ім'ям О.О.Потебні. Він характеризує його праці "О звуковых особенностях русских наречий" та "Заметки о малорусском наречии", що з'явилися у 1865 р. і 1870 р. відповідно, як "піонерськи", в яких О.О.Потебня намагався подати "правдивий образ" багатовікової звукової еволюції української мови (зокрема, він уперше пояснив українське явище переходу о, е > і [бік: б?ку; сім: сем?] через подовження й дифтонгізацію давньоукраїнських о та е, якщо після них ішов слабкий єр). Перша з його праць є оглядом звукових особливостей української мови з історичним коментарем, друга була написана як низка критичних зауважень із приводу складеного І.Новицьким питальника для збирання діалектних даних. І хоч Ю.В.Шевельов вважає їх працями, що "започаткували справжнє історичне дослідження української фонетики", разом з тим він наголошує, що жодна з цих двох студій не дає систематичного опису української їсторичної фонетики. Також О.О.Потебня, як відзначає Ю.В.Шевельов, звертався до проблеми розробки цілісного системного підходу до історико-фонетичних явищ у рецензії на монографію П.Г.Житецького "Очерк звуковой истории малорусского наречия" та працю О.І.Соболевського "Очерки из истории русского языка".
Наступним значним доробком в галузі вивчення питань історичної фонетики східнослов'янських мов Ю.В.Шевельов вважає доробок О.І.Соболевського, О.О.Шахматова та Г.В.Ягича. І хоча у студіях О.О.Шахматова (за визначенням Ю.В.Шевельова) відбито здатність мовознавця бачити у щонайдрібніших фактах матеріал для широких узагальнень, проте факт аналізу О.О.Шахматовим проблеми взаємодії вокалізму і консонантизму в історії слов'янських, насамперед східнослов'янських, мов в межах цілісної концепції не отримав належної оцінки.
Першою вдалою спробою відійти від фрагментарного, незв'язного опису звукових явищ Ю.В.Шевельов вважає працю П.Г.Житецького "Очерк звуковой истории малорусского наречия" (Київ,1876). Зокрема, найліпшою частиною Ю.В.Шевельов називає частину, де йдеться про збіг приголосних в українській мові, раніше ніким не аналізовані. Але поряд з цим, на думку Ю.В.Шевельова, ця праця була дещо застаріла вже на час свого оприлюднення, дещо зіпсована використанням застарілих прекручених уявлень про індоєвропейську та праслов'янську мови, насамперед твердженням про те, що у вокалізмі рушійною силою історичного розвитку була особлива схильність української мови до голосного і.
Окремо відзначає Ю.В.Шевельов постать К.П.Михальчука, який, на його думку, висловив у своїх працях багато здогадів і продуктивних ідей, шукав пояснення звукозмін у системі мови, випереджаючи пізніше вчення про фонеми, але ж його звернення до проблем історії фонетичних явищ так і не набули систематизованого вигляду.
М.А.Жовтобрюх теж пов'язує розробку цілісного, системного підходу до історико-фонетичних явищ насамперед з працями О.О.Потебні "Заметки о малорусском наречии" (Воронеж,1871), "К истории звуков русского языка"(Воронеж, 1876) та П.Г.Житецького "Очерк звуковой истории малорусского наречия" (Киев,1876). М.А.Жовтобрюх підкреслює, що в працях О.О.Потебні ми знаходимо важливі відомості про час і умови занепаду зредукованих ъ, ь в українській мові, в якій, крім загального для всіх східнослов'янських мов переходу ъ, ь в о, е у певних позиціях, відзначаються специфічні для неї явища, як-от: зміни в певних умовах ъ, ь в и (дрижати, тривога, кривавий, кришити, крихта, чорнобривий), поява секундарного і на початку слова перед приголосним (імла, іржа, ішов); ідеться в них також про розвиток дифтонгів ("двоєгласних") у північноукраїнських говорах, відмінність переходу е в і перед завжди твердим приголосним (жінка, тітка, намітка) і перед пом'якшеним (камінь, лебідь, постіль), повноголосся, зміну л у в (ў), історію дієслівної флексії -мо тощо.
М.А.Жовтобрюх характеризує вищезгадану працю П.Г.Житецького як перше в українському мовознавстві дослідження історії звукових явищ української мови не в їх відокремленні, розрізненні, а в їх внутрішньму зв'язку й діахронічній послідовності. У ній увага зосереджується перш за все на тих фонетичних явищах, які виступають найбільш характерними для української мови і становлять ії диференційні ознаки. Це - історія ъ, ь і пов'язані з ними інші звукові явища, походження секундарного і з Ђ та і з етимологічних("основних") о, е, історія звука ы, ствердіння приголосних та ін.
Не оминається увагою і узагальнююча праця О.О.Шахматова "Краткий очерк истории малорусского (украинского) языка", опублікована в збірнику "Украинский народ в его прошлом и настоящем" (Пг.,1916,т.2) та праця А.Г.Кримського "Украинская грамматика" (Москва,1907), у першому томі якої теж
Loading...

 
 

Цікаве