WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → П.О.Бузук про методологію лінгвогеографічного дослідження - Реферат

П.О.Бузук про методологію лінгвогеографічного дослідження - Реферат


Реферат на тему:
П.О.Бузук про методологію лінгвогеографічного дослідження
Дослідження українського та білоруського вченого П.О.Бузука у царині історичної фонетики та морфології дали змогу вченому виділити ряд мовних рис, що пов'язують українську мову з білоруською [13, 75-76; 1, 422-423]. На основі подібних явищ О.О.Шахматов виділяв окремий етап мовної історії - південноруську мову [15, 297]. П.О.Бузук виступив проти об'єднання української та білоруської мов в єдиний прамовний етап [1, 423]. Такому об'єднанню, на думку вченого, має передувати детальне вивчення часових і просторових характеристик мовних явищ, здійснити яке можливо за допомогою методів лінгвістичної географії [1, 423].
Інтерес мовознавців до методів лінгвістичної географії був пов'язаний із поширенням у лінгвістиці теорії "хвиль", розробленої Й.Шмідтом. Названа теорія стверджувала індивідуальне та незалежне утворення мов, котрі виходять з однієї спільної основи. Пізніше було розроблено нову форму описання діалектів - діалектологічні атласи. Саме П.О.Бузуку належить заслуга застосування прийомів лінгвістичної географії на матеріалі українських і білоруських мов ("Спроба лінгвістычнае географіі Беларусі" (1928), "Діалектологічний нарис Полтавщини" (1929).
Велика кількість праць учених свідчить про підвищений інтерес до галузі лінгвістичної географії в цілому та до її історії зокрема. Заслужено досліджується і наукова спадщина П.О.Бузука як одного із засновників цього напряму у мовознавстві. Ґрунтовними і цікавими для лінгвоісторіографів є дослідження О.А.Кривицького, В.М.Курцової, В.В.Мартинова
та ін. [див. 7; 8; 10; 11; 14]. Вивчення окремих аспектів наукового доробку П.О.Бузука знаходимо у В.М.Овчаренка та В.А.Глущенка [4], [12]. Як бачимо, розвідки П.О.Бузука є предметом досліджень, в основному, білоруських лінгвістів. Українській науці ще належить визначити роль і значення постаті П.О.Бузука у мовознавстві 20-30-х рр. ХХ ст. Особливу зацікавленість сучасних істориків мови викликають методологічні засади лінгвогеографічної роботи ученого.
Метою нашої статті є вивчення методологічного аспекту лінгвогеографічних досліджень П.О.Бузука, доведення значущості розвідок ученого з лінгвістичної географії для подальшого розвитку цієї галузі. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
1) розкрити погляди П.О.Бузука на моделювання мовної історії; 2) проаналізувати трактування методологічних засад лінгвогеографічного дослідження у працях вченого
Вивчення поглядів П.О.Бузука на методологію моделювання мовної історії показує, що прямолінійна схема поетапного роздроблення прамови на окремі мови не задовольняла мовознавця з огляду на те, що така модель розвитку слов'янських мов змушувала вчених приймати точну підлеглість епох та не враховувала взаємовплив мов на суміжних територіях. З більшою точністю представити історію індоєвропейських мов можна, за П.О.Бузуком, на основі теорії "хвиль", згідно з якою всі індоєвропейські мови пов'язані між собою ланцюгом перехідних мовних явищ, кожний говір є перехідним стосовно іншого. Неодноразово мовознавець вказував на необхідність глибокого вивчення історії та географії мовних явищ. Тут у пригоді стає метод лінгвістичної географії. Саме дослідження живої народної мови П.О.Бузук вважав найважливішим для відтворення картини мовного розвитку, в той же час вивчення пам'яток писемності також набувало методологічної цінності у реконструюванні мовних процесів історичного періоду. Дослідження з лінгвістичної географії П.О.Бузук проводив на матеріалі білоруської мови [див. 3]. Лінгвогеографічне дослідження явищ білоруської мови, на думку П.О.Бузука, надасть можливість провести межі між білоруською та іншими слов'янськими мовами [3, 6].
За П.О.Бузуком, слов'янські мови не чітко відокремлені одна від одної, це безліч говорів, які поступово змінюються; кожний з цих говорів є перехідним від одного сусіднього говору праворуч до іншого сусіднього говору ліворуч. Однак це не означає, що розмежовувати окремі слов'янські мови неможливо. Проводячи межі між ними, ми маємо на увазі межі між окремими літературними мовами, що утворилися навколо центрів, об'єднуючий вплив яких поступово слабшав, розходячись по території країни окремими променями, а зрештою і зовсім вщухав, тоді ваги набувала сила тяжіння до іншого центру. Саме на цьому місці і можливо провести межу між двома мовами [3, 3-4]. Якщо на суміжній території розвивається перехідний діалект, то, за П.О.Бузуком, віднести його до тієї чи іншої мови можливо на основі порівняння з літературними варіантами обох мов: з якою літературною мовою перехідний діалект матиме більше спільних рис, до тієї мови його необхідно відносити [3, 4].
Ці ідеї, викладені вченим у праці "Спроба лінгвістычнае географіі Беларусі. Ч.І.Фонэтыка і морфолёгія", не отримали визнання з боку П.Ковальова [6]. У своїй рецензії на названу книгу П.О.Бузука вчений не погодився із запропонованим автором методом розв'язання питання мовної приналежності того чи іншого перехідного діалекту. Одне лише порівняння мовних явищ перехідного діалекту з прикметами певної мови носить, на думку П.Ковальова, релятивний характер. Віднести перехідний діалект до тієї чи іншої мови можливо лише за допомогою порівняння, що бере до уваги історію мовних явищ, спільність походження [6, 371].
Є. Карський також виступив за те, щоб межі між окремими мовами та діалектами визначалися на основі мовних фактів, підтверджених даними історії мови та
статистики [5, 477]. Крім того, рецензент негативно оцінив введення до наукового вжитку таких термінів, як лінгвістична географія, ізоглоса, ізоглосувати. Термін лінгвістична географія Є.Карський вважав невдалим, бо "землеописання", за вченим, не може бути лінгвістичним, оскільки лінгвістика є приналежністю народу, а не землі [5, 478]. Термін ізоглоса, на думку Є.Карського, також не може задовольнити вчених, бо означає безперервну лінію, що поєднує територію поширення певної мовної особливості. Така безперервність поширення мовного явища, як зауважує мовознавець, не спостерігається у реальному житті різнобарвної живої народної мови [5, 478].
Найбільш ґрунтовно і послідовно П.О.Бузук виклав власну трактовку методологічних засад лінгвогеографічного дослідження у доповіді на І з'їзді славістів у Празі (1929). Ця доповідь, за визначенням науковців, відкривала новий напрям у слов'янському
мовознавстві [11, 115]. Результатом з'їзду стало рішення про створення лінгвістичного атласу слов'янських мов. Було призначено спеціальну комісію з розробки проекту атласу, до якої входили відомі лінгвісти, у тому числі А.Мейє, Л.Теньєр, П.О.Бузук [11, 115].
У доповіді "Лінгвістична географія як допоміжний метод при вивченні історії мови" П.О.Бузук підкреслював важливість архаїчних говірок для дослідження історії мови [2, 458]. Розуміючи термін архаїчні говірки в інтерпретації А.Ю.Кримського [9, 22-23], П.О.Бузук писав, що такі говірки надають можливістьвстановити попередні етапи розвитку того чи іншого мовного процесу, а також з більшою точністю визначити хронологію мовних змін [2, 458].
Історики мови часто розглядають генетично різні фонетичні або морфологічні явища як єдиний мовний процес. Лінгвогеографічне дослідження сприяє встановленню реального характеру змін у мові: на різне походження явищ може вказати відмінність у території поширення відповідних ізоглос. П.О.Бузук підтверджує таке припущення наступним прикладом: існування у перехідних білорусько-російських і у сусідніх російських діалектах форм мыю, крыю, рыю тощо не дає підстави говорити про єдиний спільний процес збереження звуку ы перед j та перед йотованими голосними в цих говорах. Порівняння ізоглоси наведених форм з ізоглосою форм прикметників з ы перед j (блр. маладый, злый)
Loading...

 
 

Цікаве