WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема творчого становлення І. Котляревського у зв’язках із культурно-мистецькими тенденціями української провінції - Реферат

Проблема творчого становлення І. Котляревського у зв’язках із культурно-мистецькими тенденціями української провінції - Реферат

Мартинов пригадував, що, одержавши пропозицію їхати до Петербурга, навіть не витрачав часу на роздуми для прийняття рішення: "Питання це так схвилювало мене, що не тільки слова, але й уся подоба моя виказували бажання моє їхати в столицю. Преосвященний, помітивши це, сказав з усмішкою: "Дуже добре, але ти мені тут потрібний: ти вчиш грецький клас". Несподівано це заперечення після такої приємної пропозиції викликало в мене сльози, я плакав і просив не позбавляти мене такого щастя" [4, 144]. Товариші І. Мартинова, Стефановський та Іллічевський, навіть і не подумали відмовитись від шансу потрапити до Петербурга, навпаки, сприйняли його з радісним піднесенням. І. Котляревського на той час не було в місті, тож нагодою, що йому трапилась, він просто не міг скористатися. Яким би привабливим не було пояснення Є. Сверстюка (мовляв, тодішня відсутність І. Котляревського в місті - не що інше, як "суто українська фігура відмови від високої честі" [11, 261]), та навряд чи можна його, це пояснення, прийняти. Визнати слушність такого пояснення означало б дуже спростити образ письменника - погодивши зі стереотипними уявленнями іншої епохи, зробити з нього "свідомого українця".
Те, з якою готовністю товариші І. Котляревського сприйняли перспективу продовжити освіту в столичному місті, віддзеркалює психологію молодих, обдарованих і амбітних провінціалів, які, що природно, прагнули одержати можливість для більш повного розвитку своїх здібностей та самореалізації. Зрозуміло, що образ імперської столиці приваблював молодих українців не лише з кар'єрних міркувань. Чимало талановитих сучасників І. Котляревського саме в Петербурзі з його західницьким космополітизмом та розвиненою культурною інфраструктурою одержали можливості творчого самовияву. Варто пригадати хоча б М.Гнідича, який навчався в семінарії кількома роками пізніше за І. Котляревського, чи значно молодших за нього М.Гоголя та Є.Гребінку, випускників Ніжинської гімназії вищих наук. Характерно, що вже з 30 х рр. ХІХ ст. Петербург стає, поряд із Харковом, важливим центром українського культурного життя, відчутно впливаючи при цьому на об'єднання й організацію літературних сил провінції. Та й ставлення до українців у столиці на той час було досить прихильним. "Думал я долго дорогою: що з мене буде в Петербурзі, що я там робитиму між москалями? - Ділився враженнями Є. Гребінка. - И вышло противное. Петербург есть колония образованных малороссиян. Все присутственные места, все академии, все университеты наводнены земляками, и при определении человека на службу малоросс обращает особенное внимание как un homme d'esprit" [3, 566].
Більш як дев'ять років, проведені І.Котляревським у семінарії, дали йому освіту з доброю гуманітарною основою. Тут він познайомився з античною та російською літературою. Оскільки навчальний процес передбачав вивчення чужих мов, то семінаристів хоча б оглядово знайомили з творами західноєвропейської літератури. Очевидно, тоді за посередництвом учителів, вихованих в українських школах за умов слабшого русифікаційного впливу, І. Котляревський познайомився також зі зразками української книжності. Окремо слід відзначити його органічний зв'язок із практикою шкільного бурлескного віршування, що передбачала безпосередні контакти з тими верствами населення, де панувала українська мовна стихія й лишалися живими фольклорні традиції.
Для І. Котляревського, як і для більшості освічених українців його часу, багатомовність була характерною рисою особистості. Латинська й грецька, як мови освіти, залучали до класичних зразків світової культури. Ті ж функції виконували німецька й французька, допомагаючи засвоювати європейські культурні впливи, а остання до того ж була ще й важливою прикметою дворянського виховання та мовою спілкування у вищому товаристві. Російська мова виступала в семінарії не тільки мовою викладання, але й залучала учнів до наднаціональних атрибутів імперського державного й культурного життя. Для пересічного семінариста мовні пріоритети зумовлювалися, як правило, особливостями суспільної ієрархії. Французька та російська мови асоціювалися з кар'єрними перспективами, натомість за українською мовою міцно закріпився статус побутової і простонародної. Використання народної мови допускалося, згідно з настановами класицистичної поетики, лише в низьких літературних жанрах, де персонажами могли виступати простолюдини. Однак у випадку І. Котляревського, жителя імперської провінції, мовна ієрархія визначала дещо специфічний статус української мови. Для нього та мова, що утвердилась у суспільній свідомості як простонародна, була передовсім мовою сімейного виховання та домашнього спілкування. У семінарії вона функціонувала в межах шкільної субкультури, а отже, набувала опозиційних пародійно-ігрових рис стосовно тих мовних систем, що постачали матеріал для творення високих жанрів. Цей статус поступово набував ідеологічного обґрунтування, погоджуючись із просвітницькими ідеями, але не в тій їх модифікації, що була прийнята імперським центром. На перше місце в рецепції просвітницького ідейного комплексу провінція ставила його сентименталістську версію, де образ простої, "природної людини" відігравав ключову роль. Звідси й посилення настанови на суспільну реабілітацію мови простих людей, а згодом і залучення цієї мови до числа важливих складників гораціанського ідеалу приватного життя. Українська мова ставала компонентом приватного світу, посідаючи в ієрархії мовних систем освіченого провінціала окреме упривілейованестановище.
Таким чином, можна зробити висновок, що саме за часів навчання в семінарії завершилось формування основних пріоритетів творчої особистості І. Котляревського. Тоді склалися його естетичні уподобання, в яких класицистичні приписи були відчутно скориговані впливами української старосвітчини, а також шкільною пародійно-ігровою субкультурою. Можна сказати, що письменник поєднав у собі стихійний момент естетичного самовираження української провінції із шкільними впливами, які в свою чергу зазнали посутньої трансформації, поступово погоджуючись із панівними культурними тенденціями загальноросійського імперського централізму.
Література
1. Вербицька Є.Г. З розшуків про життя Порфирія Кореницького // Українське літературознавство: Міжвідомчий республіканський збірник. - Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1966. - С. 60-66.
2. Волинський П.К. Іван Котляревський: життя і творчість. - К.: Дніпро, 1969. - 271 с.
3. Гребінка Є.П. Листи // Гребінка Є.П. Твори: У 3 т. - К.: Наук. думка, 1981. - Т. 3. - С. 501-628.
4. Каллаш В. І.П. Котляревський (Спроба характеристики) // Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. - К.: Дніпро, 1969. - С. 141-146.
5. Кирилюк Є.П. Іван Котляревський: Життя і творчість. - К.: Дніпро, 1981. - 287 с.
6. Котляревський І.П. Енеїда // Котляревський І.П. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи. - К.: Наук. думка, 1982. - С. 36-215.
7. Кулиш П.А. Обзор украинской словесности. Котляревский // Основа. - 1861. - №1. - С. 235-262.
8. Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. - К.: Час, 1998. - 255 с.
9. Мороз М.О. Іван Котляревський: Семінарій. - К.: Вища школа, 1969. - 211 с.
10. Музичка А. До початків нової української літератури (Уваги з нагоди підручника М. Зерова "Нове українське письменство") // Червоний шлях. - 1925. - №1-2. - С. 222-237.
11. Сверстюк Є. Іван Котляревський сміється // Сверстюк Є. На святі надій. Вибране. - К.: Наша віра, 1999. - С. 253-282.
12. Срезневский В. Котляревский // Русский биографический словарь. - СПб., 1903. - С. 331-337.
13. Стеблін-Камінський С.П. Спогади про І.П. Котляревського // Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. - К.: Дніпро, 1969. - С. 91-110.
Loading...

 
 

Цікаве