WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Синкретизм жанрово-стильової структури „Автобіографії” І.Турчиновського - Реферат

Синкретизм жанрово-стильової структури „Автобіографії” І.Турчиновського - Реферат

порівнює з агнцем - жертовною твариною, прийнятою християнами з близькосхідних релігійних обрядів як символ Христа і його жертовної ролі: "І біжа з немалим риданієм, молил матір божію, да ізбавить мене от тих лютих Діоклетіянтов, і голосно кричал о рятунок; то оніє убійці, біжа зав мною, аки звіріє за агнцем, немалий путь" [4, 573].
Номінативне ядро жанру, що співпадає з предметом розповіді - "житієм", доповнюється мотивами "страданія" й мандрівки. Якщо перший мотив програмується автором у підзаголовку твору й підпорядковується бажанню вплинути на почуття читача, розчулити, зворушити його, то інший виявляє себе в композиції, надаючи їй відчуття внутрішнього динамізму й утілюючи загальну тенденцію барокової людини до руху, змін, пізнання світу й усвідомлення самого себе. Той факт, що в творі І.Турчиновського мотив подорожі виконує композиційну і соціальну роль, а мандрівка героя унаочнює морально-етичні настанови християнства, дає підстави говорити про синкретизм жанрово-стильової структури твору й виділяти в ньому жанрові ознаки ходінь. Герой "Автобіографії", як і герой паломницького твору, добровільно обирає мандрівку, географічний і духовний шлях якої зміцнює його віру, зіткнення зі злом, стражданнями кристалізують його особистість.
Твір І.Турчиновського з'явився в той час, коли обидва жанри - і агіографічний, і паломницький, залишаючись незмінними за головними своїми змістовими ознаками і утилітарним призначенням, у читацькому сприйнятті набували нових функцій, заповнюючи читацьку потребу в белетристичній літературі. Внаслідок цього відбувається "олітературнення" канонічних жанрових форм житія і ходіння. Так, твори починають ілюструвати більшу емоційну розкутість авторів, драматизацію сюжету, психологізм оповіді, збагачення тканини творів світським матеріалом.
Більш сприйнятливим до таких змін виявилися паломницькі твори, які з часом набули рис пригодницького жанру, що й зумовило їхню популярність: навіть тоді, коли перестали створюватися нові зразки ходінь, уже існуючі твори протягом тривалого часу задовольняли читацькі інтереси.
Розповідь про мандрівки по місцях християнських святинь - найпоширеніша, але не єдина тематична група паломницьких творів. Ходіння в далекі краї могли переслідувати також економічні, торговельні, політичні та інші цілі. Руйнування жанрового канону вивело на перший план в таких творах захоплюючий пригодницький сюжет.
Не залишився незмінним і житійний жанр. Так, за середньовічною житійною літературною традицією агіографічному творові, авторами якого часто були близькі друзі святого, був властивий виклад матеріалу від третьої особи, три обов'язкові композиційні частини (вступ, основна частина - власне житіє, висновок). Герой агіографічного твору змальовувався статично, без становлення характеру, позбавленим індивідуального характеру, усього людського, а в розумінні агіографа - земного, скороминущого, грішного. Святий як обранець Божий поставав узагальненим втіленням добра, абстрактною єдністю, до якої зводилось усе розмаїття дійсності.
Але уже в епоху Середньовіччя стала можливою поява таких творів, які синтезували риси агіографічного жанру і риси, які перебували поза його межами, могли писатися від першої особи за життя героя, який, отже, не був святим (канонізація відбувалася лише по смерті людини). Одним із таких зразків можна вважати "Житіє протопопа Авакума", яке наближається до автобіографії, оскільки автор наповнює твір фактами власного життя. Першим відомим втіленням автобіографізму в літературному творі на давньоукраїнському ґрунті є вже згадуване нами "Повчання" Володимира Мономаха.
Автобіографічна форма твору І.Турчиновського, оповідь від першої особи підсилює враження правдоподібності, свідчить про прагнення автора до об'єктивного викладу матеріалу. Його оповідній манері властива тенденція до вичерпності, деталізації в усьому, посилення уваги до матеріальності зображуваного - він вказує маршрут своєї мандрівки із зазначенням населених пунктів (Березань, Чернігів, Синявка, Стародуб, Попова Гора, Шклов та ін.); називає імена подорожніх, з якими мандрує (Семен, Іван, Іоанн Мазурович, Михайло Кособуцький); описує зовнішність персонажів і нюанси їх поведінки ("видя я себе от потопленія і при мні будучих півчих, оскудних на одіваніє" [4, 578], сотник Дмитрашко "незносніє мні обіди і козакам стал приключать" [4, 580]); зазначає час, проведений в дорозі ("в оном Седневі жил я чрез год" [4, 578], "в чорной роботі три місяці в завідованії ігумена Дорофея Лебедевича в немалой нужді страдал" [4, 581]); заняття, якими заробляв на життя ("там я чрез чотири года при том монастирі був реєнтом" [4, 577], "поліна рубать, і діжу місить, і всякоє послушаніє роботать" [4, 581]); ставлення до себе різних людей (єпископ могилевський "отпустил мя з немалою жалостію" [4, 572], "ігумен Феодосій із братією приняли меня з охотою, з награжденієм за содержаніє півчих талярей десять битих" [4, 572-473], "оніє римляне ... намовляли, чтоби мя умертвить" [4, 473]) і т. ін. Бажаючи залишити свій життєпис "в пам'ять дітям своїм, і внукам, і всьому потомству" [4, 572], І.Турчиновський намагається не випустити жодної деталі, яка впливала на подальшу його мандрівку, життя, стала своєрідним випробуванням.
Мандрівка сприймається не тільки як географічна, а й як духовна дорога, шлях до удосконалення, оскільки й викликана вона внутрішніми спонуками героя: він почав "сожаліть о науці своєй, якую за господарством позабил і, оставля отця і матку, отийшол 1710 года із Березані по школам волочитись" [4, 572]. І.Турчиновського не приваблюють посади чи інші житейські вигоди, подорожує він виключно "для повиданія боліє світа і ученія" [4, 573]. Такі бажання героя цілком відповідали духові часу, коли на одне з перших місць у тогочасному житті вийшла потреба освіти, книжної мудрості, культурного відродження.
Хоча І.Турчиновський і не закінчив навчання в Київській академії, та мав достатньо знань, щоб, мандруючи, виконувати обов'язки писаря, дяка, півчого, регента, домашнього вчителя. Про освіту героя, зокрема його знайомство з літературою, свідчить і те, що він із двома студентами поставив на Великдень "діалог з інтермедією", на який "многолюдствіє благочестивих собралось і римлян, і самих єзовитов, і доменікан, і жидов. І всі тому удивлялись, яко там, в тих краях, той вещі не видали" [4, 577].
Зображенням умов мандрівки досягається драматизм оповіді, що відповідає естетиці бароко, яке "не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття; для нього важливіше зворушення,розбурхання, сильне враження"
[5, 240]. У зв'язку з цим події твору передаються через два пласти оповіді - зовнішній і внутрішній: перший рухає дію твору, а другий фіксує емоційну реакцію героя на події. Намагаючись розчулити, вразити читача, автор у рамках барокових протиставлень неба і землі, верху і низу, світла і темряви подає крайні вияви добра і зла в його долі. Так, у найкритичніші моменти на допомогу І.Турчиновському приходять компанійський атаман, купець Іоан Роні, могилевський єпископ, ігумен Феодосій, генеральний обозний Яків Лизогуб, архієрей Шумлянський, які рятують його від фізичних покарань, дають прихисток, заробіток. Але поряд з ними у світі живе велика кількість "гонителів" - людей жорстоких, жадібних, нечесних, заздрісних, через яких герой нерідко "в немалом риданії слези
Loading...

 
 

Цікаве