WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Генезис образу Івана Сірка в козацьких літописах - Реферат

Генезис образу Івана Сірка в козацьких літописах - Реферат

Іванові Сірку, підкреслюючи їхню хоробрість. Ця думка стала провідною в українській історіографії і повторювалась неодноразово різними вченими. Самовидець так відгукується на смерть Сірка, яка сталася 1680 року: "на Запорожжю кошовий Іван Сірко, ватаг силній, помер" [8, 388]. Дійсно, оцінка Сірка хоч і лаконічна, але позитивна.
Літопис Самовидця мав вплив на подальший розвиток української історіографії. Він став надійним джерелом інформації не тільки для праці Г.Грабянки, С. Величка, автора "Історії Русів", а також для наших сучасників - істориків, письменників, літературознавців і для того широкого загалу, який цікавиться історією і пам'ятками давнини.
Центральна постать літопису - Богдан Хмельницький. В ньому Грабянка поєднує риси історичної особи та ідеального вождя. У його інтерпретації він залишається недосяжноювершиною, прикладом для майбутніх поколінь. Інші образи твору подано не так повно, проте досить рельєфно. У зв'язку з цим "оскільки Григорій Грабянка - прихильник автономії України в союзі з Москвою, то він вибирає цей критерій - ставлення до Росії - як основний, і виходячи з нього наділяє різних осіб тими чи іншими якостями" [10, 7]. Всі постаті у Грабянки хоч і мають певні риси історичних осіб, проте є ідеалізованим втіленням або доброго, або злого початків.
З цієї позиції випливає ставлення автора до Івана Сірка. Як правило, він лише описує дії кошового отамана, але не дає власної оцінки його вчинкам. Так, наприклад, він констатує той факт, що 1673 року "кошовий запорізький Сірко з козаками та калмиками несподівано напав на Крим, а потім на Білгородщину і наробив там чимало шкоди" [9, 147]. Про те, що Сірко вирубав близько трьох тисяч визволених з кримської неволі українців, які не захотіли повертатися додому, Грабянка нічого не пише. Цікаво, що в подіях, позначених 1675 роком, Грабянка наголошує на тому, що "Дорошенко замирився із запорожцями та з їхнім кошовим Сірком і вони обоє присягли на підданство царській величності" [9, 152]. Але про те, що Сірко 1680 р. помер, літописець не згадує навіть побіжно.
Протягом довгого часу дослідники намагалися розглядати літопис Грабянки як історичне джерело. Але згодом, коли з'явилася змога ввести в науковий обіг ряд документів, вдалося встановити, що в тексті є багато фактичних помилок. Тому наука дійшла висновку, що цей твір слід передусім розглядати як літературну, а не історичну пам'ятку. Літературно опрацьовуючи історичні матеріали, автор намагається зробити твір загальнодоступним. Нагадуючи про козацьку славу і автономію України, він розраховує на емоційний вплив на читачів. Це спричиняє ідеалізацію історичних постатей - їхнього життя та вчинків.
Літопис Самійла Величка - наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII - XVIII ст., який завжди привертав до себе увагу науковців - істориків, філологів, літературознавців і письменників. Вчені довго не могли вирішити, чим є літопис - історичним джерелом чи художнім твором.
Козаків Самійло Величко змальовує хоробрими і свідомими захисниками України. Богдана Хмельницького називає другим Мойсеєм, який звільнив Україну від тяжкого польського ярма. Змальовуючи постаті інших гетьманів, Самійло Величко не просто констатує факти чи переповідає біографічні відомості, він наділяє їх власними характеристиками, що робить його твір цікавим і колоритним. Не обійшов своєю увагою автор постать легендарного Івана Сірка. Іван Сірко в літописі Самійла Величка - це насамперед великий воїн, козак, а не дипломат чи політичний діяч. На тлі постатей гетьманів колоритна постать кошового отамана чітко вирізняється.
Апологізація Величком постаті Івана Сірка тісно пов'язана із апологізацією Запорозької Січі. Самійло Величко у пошуках ідеального суспільства, яке б могло стати зразковим, зупиняється на Запорозькій Січі, вільній республіці. Саме тому С. Величко й підносить інституцію, де класично репрезентувалася ідея козацького стану, де кожен член мав змогу бути вільним у своїх діях, хоч і підлягав суворій дисципліні, проте мав право голосу. Виразником своїх ідей, а саме - ідеї визволення, рівності, демократичності, які були притаманні козацтву, висуває Івана Сірка.
Літопис писався тоді, коли Cіч було зруйновано: передусім за те, що підтримала Івана Мазепу, а по-друге, за те, що визнала гетьманом Пилипа Орлика. На думку дослідниці літопису В.Соболь, саме через образ Івана Сірка "спростовуються характеристики українського козацтва (наприклад, Л. Кубалею, Я. Пасеком) як схильного лише до хмільного та безтурботного способу життя" [11, 296]. Саме так думав про козаків турецький султан, маючи на меті зруйнувати Запорозьку Січ і викорінити запорожців: "Тож, сподіваючись побачити Січовий кіш розореним, прислав на те діло кораблями від Константинополя в Крим минулої осені п'ятнадцять тисяч найвиборніших яничар та й велів кримському ханові подбати в наступну зиму з цими яничарами та кримською ордою, щоб до решти вибити запорожців, а їхню Січ розорити дощенту... Погоджено тоді й постановлено, щоб тієї зими в міжсвяття господнього Різдва, коли військо має звичку гуляти й пити, обов'язково довершити той злий зачин Турецької Порти" [2, 180]. Величко зберіг ім'я того козака, який першим побачив на вулицях яничар і підняв їх до бою. Це був козак Шевчик, якому січовики завдячували врятуванням від несподіваної смерті.
Розповідь про події тієї, як декілька разів підкреслює Величко, "багатокровної" ночі, коли бусурманською кров'ю була забарвлена вся Січ, виписана натуралістично, з притаманними Величкові повторами та описом козацької ради, на якій обговорювалось питання, що ж саме робити з яничарськими трупами. Було чотири пропозиції, а саме: попалити їх, виволікши за Січ, викинути на потраву птахам і звірям, в землю позагрібати або покидати у воду. Військо пристало на четверту пропозицію: віддати трупи "дніпровим глибинам і бистринам".
Виконуючи бажання січового товариства, Сірко написав лист до Дорошенка, в якому звинуватив його у нападі турків. Обурений Дорошенко дуже розсердився на запорожців, але згодом, охолонувши і поміркувавши, надіслав дружнього листа, в якому просив зняти з себе ганебну підозру,
Loading...

 
 

Цікаве