WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Випробування фортуни. Постаті античних можновладців в інтерпретації архієпископа Іоана Максимовича - Реферат

Випробування фортуни. Постаті античних можновладців в інтерпретації архієпископа Іоана Максимовича - Реферат

таким нещастям…" [2, 170]. Таку думку підтримує й український письменник, використовуючи цей сюжет як ілюстрацію до твердження про тимчасовість і мінливість Фортуни:
Щастє єстъ прєвєліє, Богу угодити,
В Єго повєлєніяхъ правєдно ходити.
Щастємъ должно нарєщи Благополучіє,
Єжє свышшє даєтся врємєнно житіє [7, 118 зв.].
Людина, за архієпископом Іоаном Максимовичем, повинна завжди пам'ятати про те, що щастям її наділяє Бог в нагороду, а грішні задуми не сприяють його сталості:
Щастємъ своимъ возносишъ до з?ла высоко,
Во скоромъ жє врємєни низложишъ глубоко [7, 119 зв.].
Єдина неминуща цінність, як стверджує святитель Іоан, - це віра в Божественне Провидіння, а не згубна впевненість у тому, що щастям є багатство і влада над долею:
Блажєнъ чєлов?къ всєгда в Бога уповаяй,
В смирєніи во всяко врємя прєбываяй.
Богатство ащє тєчєтъ, вы нє прилагайтє
Сєрдца, в добр?, или зл? Бога поминайтє [78, 120].
Цілком у дусі бароко автор висловлює пересторогу читачеві про "врємєнну славу" [8, 120], яка приречена на забуття, і несталість щастя: "Якъ врєм?нно єстъ щастє!" [7, 119].
Креза, останнього лідійського володаря з династії Мермнадів, Іоан Максимович згадує у вірші "Р?чъ до царя Алєксандра". З "Історії" Геродота ми дізнаємося, що надзвичайно багатий цар Крез не прислухався до поради Дельфійського оракула і виступив проти перського володаря Кіра, який отримав перемогу і зруйнував лідійську державу [див.: 2, 26-27, 33-40]. Зазначимо, що образ Креза користувався значною популярністю серед українських письменників другої половини ХVІІ ст. саме як незаперечний приклад мінливості й відносності щастя та багатства. Наприклад, з цією метою звертається до історії лідійського царя Симеон Полоцький у віршах "?zcz??cie bogacz?w op?akane" зі збірки "Carmina varia" та "Щастію нє в?рити" з твору "В?ртоградъ многоцв?тный".
Архієпископ Іоан Максимович репрезентує історію Креза чотирма рядками:
Крєзій н?кто, в богатств? з?ло умножєнный,
Пойманный, из богатствъ тамо обнажєнный.
По богатствахъ нєм? чимъ жажди утолити,
Принуждєній окруха и води просити [7, 96].
Цей життєвий приклад, наведений у промові татарських посланців до Олександра Македонського, знову підтверджує усталену за доби Бароко думку про марнотність і минущість слави і багатства, котрі людина здатна помилково вважати за щастя, дароване Фортуною:
Благополучнымъ Царю, нє в?руй прєсилній,
Врємєни достигшу, нищъ будєтъ из обилній.
Вс? Власти и начала тєнкимъ вєрвомъ висятъ,
Скороє падєніє во мір? изявлятъ [7, 96].
Як і в історії про князя Полікарпа, Іоан Максимович наголошує на тому, що людина не повинна йти проти долі, даної їй Богом. Прагнення до збагачення неминуче призведе до трагічного фіналу: "По богатствахъ нєм? чимъ жажди утолити Лишєнъ от вс?хъ помощи…" [7, 96], що і сталося з Крезом. Такий кінець життєвого шляху не приніс йому слави у пам'яті нащадків. Крез, на думку автора, не є щасливою людиною, адже не залишає по собі вчинків, гідних наслідування. Принагідно зауважимо, що подібна ідея звучить із вуст афінянина Солона у творі Геродота, який повчає Креза: "Хто має для себе якнайбільше, а потім приємно закінчує своє життя, той, на мою думку, царю мій, справедливо може називатися щасливим. Слід насамперед зважати на те, як людина закінчує життя, бо багатьом дає бог щастя, а потім кидає їх сторчголов у лихо" [2, 22]. Отже, завдання кожної
особистості - берегти дароване їй Богом. Саме цю істину утверджують персонажі Іоана Максимовича - татарські посланці, радячи Олександрові Македонському: "Возложи кр?пки бразды благополучію…" [7, 96], замість того, щоб простирати "дєсницу вышшє своєй сили" [7, 95 зв.]. Письменник закликає читача зректися прагнення до збільшення матеріальних статків, що осмислюється як причина саморуйнації особистості, й наголошує на всевладності Творця над людським життям ("Ащє Богъ восхощєтъ, Царъ будєтъ огородникомъ…" [7, 96]).
Слід підкреслити, що Іоан Максимович переосмислює античні сюжети за правилами тогочасних поетик. предметом поезії письменник обирає постаті видатних людей - царі Мідас і Крез, тиран Полікрат. Цікавим є також той факт, що згадані персонажі фігурують у курсах поетики. Наприклад, у "Саді поетичному" Митрофана Довгалевського смерть Полікрата Самоського означується висловом "Із щасливих нещасливі" [3, 274], а Крез і Мідас згадуються як люди, які славились своїм багатством [див.: 3, 273]. Святитель зображує характери і вчинки своїх персонажів за допомогою вигадки - "не такими, якими вони були в дійсності, а такими, якими їх могли зробити дійові герої" [3, 335]. засуджуючи їхні дії, Іоан Максимович реалізує певну дидактичну мету, виконує свій пастирський обов'язок - подає настанови до праведного життя. Поет закликає читача в усьому дотримуватися принципу "золотої мірноти", особливо щодо матеріального становища та честолюбства, що перегукується із першим правилом Горація: "Перше добро - вдовольнятись малим - найпевніше, найвище!" (Сатири ІІ, 2) [5, 148].* Л.Ушкалов відносить архієпископа Іоана Максимовича до митців, які "природно розглядають моральні доброчинності й "уломності" як певні … "відрізки" арістотелівсько-гораціанської прямої: недостатність - міра - надмір" [14, 102]. Проаналізувавши вірші з циклу "Алфавит", можемо зробити висновок, що мірою для святителя Іоана Максимовича було дотримання благочестя в усіхсферах життя, зокрема суспільної діяльності. втілення в реальність античної ідеї "золотої мірноти" є для барокового митця засобом досягнення єдності з Богом, відновлення втраченої гармонії в душі людини.
Отже, архієпископ Іоан Максимович використовував античні сюжети про царів Мідаса, Креза і тирана Полікрата для ілюстрації власних повчань про праведне життя як обов'язкову умову спасіння душі. Загалом, звернення до давньої історії є однією з ознак барокового письменства, адже, як підкреслює Л.Софронова, "поети висловлювали думки про благочестя, набожність своїх героїв засобом репрезентації давніх героїв як алегорій" [11, 68]. Інтерпретація образів античних володарів дала можливість Іоану Максимовичу залучити читача не лише до світової історії та літературної традиції, а й підкреслити непересічність істини про владу Божого Провидіння над долею людини, про її відповідальність за власний добробут і добробут ближніх, про швидкоплинність і несталість життя. Вся увага митця зосереджена на означенні людяності, окресленні праведного життєвого шляху.
Зауважимо, що репрезентація зазначених вище образів не є єдиним зверненням архієпископа Іоана Максимовича до античності у циклі "Алфавит". Вірші "Камбиза", "Царъ Камбиза", "Р?чъ до царя Алєксандра", "Царъ Алєксандръ" присвячено історіям життя перського володаря Камбіса та Олександра Македонського. Згадуються у творі також міфологічні персонажі Аріадна і Тесей, історичні постаті Антіпатр, Тіберій ІІ, Діоклетіан. Письменник залучає до свого "Алфавиту" цих героїв як приклад до повчань про необхідність праведного життя. На наш погляд, ця тема заслуговує на подальше дослідження.
Література
1. Адрианова-Перетц В. Очерки поэтического стиля Древней Руси. - М. - Л., 1947. - 187 с.
2. Геродота турійця з Галікарнасса "Історій" книг дев'ять, що їх називають музами / Пер., передм. та прим. А.Білецького. - К.: Наукова думка, 1993. - 576 с.
3. Довгалевський М. Сад поетичний (Переклав В.Маслюк) // Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина ХV - ХVІ століцття) та в епоху Бароко (кінець ХVІ - ХVІІІ століття): У 4 кн. / Упор. В.Шевчук, В.Яременко. - К.: Аконіт, 2006. - Кн.4. - С.226-529.
4. Зосімова О. Основні топоси мотиву "марнота марнот" в українській бароковій поезії // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 8 / Відп. ред. Я.Цимбал. - К., 2005. - С.117-123.
5. Квінт Горацій Флакк. Сатири / Пер. з лат. А.Содомори // Давньоримська література: Навч. посіб.: У 2 кн. / Упоряд., комент. та прим. А.Чічановського. - К.: Грамота, 2005. - Кн.2. - С.121-171.
6. Книга про поетичне мистецтво, написана мною, Андрієм Старновецьким, під наглядом М.Котозварського, року Божого 1637 // Літературна спадщина Київської Русі і українська література ХVІ - ХVІІІ ст. / Відп. ред. О.Мишанич. - К.: Наукова думка, 1981. - С.125-154.
7. Максимович Иоанн. Алфавит собранный, ри?мами сложєнный. От Святыхъ писаній, из дрєвнихъ рєчєній, на ползу вс?мъ чтущимъ, в правой в?р? сущимъ. Прєждє от языка Римска, а нын? слогомъ словенска... - Чернігів, 1705. - 10+140+1 арк.
Loading...

 
 

Цікаве