WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жанрово-стильові особливості інвективи - Реферат

Жанрово-стильові особливості інвективи - Реферат

бобів охочий... [2, 44-46].
У давній комедії, у римських непристойних вільних піснях, у політичних памфлетах, в українських сороміцьких піснях та взагалі у творах, які було написано жанром ямба, комунікативний акт було засновано на сварці.
Епоха Відродження визначилася "Похвалой глупости" (1511) Еразма Роттердамського, в якій подано картину розвитку, життя та еволюції суспільства і в якій найяскравіше представлено інвективу у формі "вільної думки гуманізму" (переклад наш - С.Ф.) [22, 117]. У "Похвале глупости" втілено життєві спостереження Еразма з Роттердаму, які пропущені через античне світосприйняття. Л.Є.Пинський [с.119] зауважує на тому, що "Похвалу глупости" написано у жанрі інвективи, зразки якої залишив Лукіан ("Похвальное слово мухе") та В.Пиркгеймер ("Похвалы Подагре").
Мистецтво епохи Відродження сприяло розвитку європейського суспільства через вплив античності. У "Похвале глупости" з'єднано дві літературознавчі традиції - сатира й інвектива. Оскільки, "найулюбленішим видовищем пізньосередньовічного й ренесансного міста - це карнавальні "процесії дурнів", "безклопітних хлопців" на чолі з Князем Дурнів, Батьком-Дурнем і Дурнуватою Матір'ю, процесією переряджених, які зображували Державу, Церкву, Науку, Правосуддя, Родину. Девіз ігор - "кількість дурнів незлічено". У французьких "соті" ("дурощах"), голландських фарсах або німецьких "фастнагтшпилях" ("масничних іграх") панувала богиня Дурість: дурень та його товариш шарлатан демонстрували у різних видах усю різнобарвність життєвих посад та станів" (переклад наш - С.Ф.) [22, 120].
Розглянемо мовний матеріал:
"Дурість створює держави, підтримує владу, релігію, управління й суд. Та й що таке все життя людське, як не утіха безглуздості" (переклад наш - С.Ф.) [24, 34].
Дурість доводить, що вона є повною володаркою життя людського й демонструє це володарство різними формами й видами безглуздості.
Порівняймо:
"... серед лікарів - хто неосвіченіший, нахабніший, дурнуватіший за інших, тому й ціна вища навіть у державних діячів. Та й сама медицина, у тому виді, в якому багато нею тепер займаються, не що інше, як мистецтво морочити людей...
До лікарів найближчі законодавці-гачкотворці; можливо, їх варто поставити на перше місце - сама судити не ризикну; у всякому разі, всі філософи називають їхнє ремесло ослячим. Адже, від рішень цих віслюків залежать усі справи - як найважливіші, так і незначні" (переклад наш - С.Ф.) [24, 43];
"... дурніша й бридкіша за всіх купецька порода, оскільки купці ставлять собі найгидотнішу мету й досягають її найпаскуднішими засобами: завжди брешуть, божаться, крадуть, шахраюють, ошукують і при тому вважають себе першими особами у світі тільки тому, що їхні пальці прикрашені золотими каблучками" (переклад наш - С.Ф.) [24, 63].
Майже п'ять століть віддаляє нас від епохи Еразма Роттердамського, але наскільки прозорливим був автор, що його твір є актуальним і сьогодні. Він зацікавлює гостротою думки, багатством порівнянь, цікавими метафоричними образами та ін. Виходить, що дурість не тільки сидить у голові кожної людини, але ще й володарює над світом. Це пояснюється тим, що люди знаходяться у полоні пристрастей.
Зауважимо, що в умовах карнавального життя інвектива є необхідною. Вона носить умовно агресивний характер і вживається замість фізичної агресії.
Як бачимо, інвектива має характерну еволюцію: сварка, бійка, лайка як ритуал і висока інвектива у Біблії, полемічній та класичній літературі, де відбувається приниження й образа адресата у вишуканій формі і з використанням найрізноманітніших мовних засобів.
Н.О.Аннєнкова наголошує на тому, що інвективу як жанр ще не досліджено [1, 4], М.М.Бахтін розглядає інвективу як різновид сатири [4, 935-950].
У літературознавстві та мовознавстві побутує до кінця не з'ясована тенденція, за якою інвективу розглядають як жанр та як тип мовлення.
Найбільшого розповсюдження отримало уявлення про інвективу як певний тип мовлення. Взагалі термін "інвектива" використовується вченими як синонім звинувачення. Так, "Толковый словарь русского языка конца ХХ века. Языковые изменения" інвективою називає будь-яку лайку, лайливе слово, мат [13, 267]. Підтвердження цьому знаходимо у Ю.А.Бєльчикова: "Інвективну лексику та фразеологію, як відомо, складають слова і висловлювання, які містять у своїх значеннях, експресивному забарвленні й оцінці образу особистості адресата мовлення, прагнення того, хто говорить (пише) принизити, збезчестити, зганьбити адресата свого мовлення (чи об'єкт образи), яке зазвичай супроводжується прагненням здійснити це в якомога зневажливій, різкій, грубій або цинічній формі" (переклад наш - С.Ф.) [7, 66].
Професор з Оренбурга С.А.Матяш пропонує розрізнити поняття інвектива як тип художнього мовлення та як літературний жанр. На її думку, термін "інвектива" повинен мати два значення: 1) інвектива ( у широкому смислі) як гнівна викривальна промова, яка може з'явитися як у віршованому, так і у прозовому творі як імітація людського гніву, який охопив ліричного суб'єкта, оповідача, епічного чи драматичного героя; 2) інвектива (у вузькому смислі) як жанр лірики, який має низку константних, домінантних, факультативних ознак
[18, 17].
А.Аннєнкова у дисертації "Сатира и инвектива в поэзии М.Лермонтова" (2004) зауважує на тому, що вперше проблему жанру інвективи у російській поезії поставила С.А.Матяш. Нею було виділено такі жанрові ознакиінвективи: константні (гнівний пафос; особиста форма висловлювання; обов'язковий адресат, який формує суб'єктні відношення "я" - "ти"/ "ви"; ампліфікація як композиційний принцип); домінантні (агресивні імперативи; адресат - конкретна особа; теперішній час, який переходить у майбутній, у якому відбувається покарання особи, яку викривають; ораторський тип інтонації, який реалізовано за допомогою ямба); факультативні (гіперболізм образів, сусідство високої та просторічної лексики та ін.) і конспективно окреслені основні етапи розвитку жанру [Матяш 2001:104: Див.: 1, 81].
Однією з основних ознак інвективи є те, що вона має конкретного адресата, на відміну від сатири, предметом висміювання якої є "загальнолюдські вади або явища" [1, 82]. Інвектива, на думку І.В.Шталь, є "...найбільш злободенною з усіх видів сатир" [28, 225]. Злободенність інвективи визначається специфікою конфлікту, який складає жанрову своєрідність інвективи. У жанрах, на думку М.М.Бахтіна, "...протягом віків їхнього життя накопичуються форми бачення й осмислення певних сторін світу" (переклад наш - С.Ф.)
[3, 75].
"Інвектива як мовленнєвє явище, мовленнєва подія - це не вид мовленнєвої (комунікативної) стратегії (як вважає, наприклад, В.І.Жельвіс [1988] ) і не мовленнєва тактика, а один з основних типів мовленнєвих жанрів; поряд з інформативними, імперативними, оцінними й етикетними, він має власну комунікативну мету та інші жанрові ознаки" (переклад наш - С.Ф.) [27, 40]. На сучасному етапі, як зазначалося вище, інвективні жанри здобули популярність не тільки у побутовій, але й в інших галузях спілкування. Згадаймо, наприклад, Л.П.Крисіна: "Надзвичайно активізувався жанр мовленнєвої інвективи, який використовує різноманітні засоби негативної оцінки поведінки й особистосі адресата - від експресивних слів і зворотів, що знаходяться в межах літературного слововживання, до згрубілої просторічної та обсценної лексики" (переклад наш - С.Ф.) [8, 46].
У сучасному українському мовознавстві проблему мовленнєвих жанрів розроблено недостатньо, але цим дослідженням значну увагу приділено у зарубіжній мовознавчій традиції, зокрема польській, російській та західноєвропейській: Анна Вежбицька, Станіслав Гайда, Ніна Арутюнова, Маргарита Кожина, Василь Гольдін, Майкл Даф,
Loading...

 
 

Цікаве