WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жанрово-стильові особливості інвективи - Реферат

Жанрово-стильові особливості інвективи - Реферат

елементів переконання, не містять загрози. На нашу думку, про інвективи в "Книзі Йова" можна говорити як про такі, що передували створенню інвективи як жанру. Це був ораторський монолог-інвектива, а не викривальна промова, яку ми спостерігаємо в полемічній літературі.
Докір, адресований Господу, підтримується формою звертання до адресата висловлювання. У цьому, на нашу думку, й полягає важливість суб'єктної організації жанру інвективи. "Саме ця алогічність світу, яка несумісна зі справжньою вірою, створює трагічний конфлікт, у якому сама особа виступає носієм вищих духовних цінностей і кидає Богові немилосердні звинувачення" (переклад наш - С.Ф.) [15, 27].
Отже, жанр впливає на стиль усередині твору, а стиль є елементом жанру, але така єдність у різних творах буде різна, оскільки і стиль, і жанр підкорені законам художньо-естетичної концепції, яку має твір. Характеризуючи інвективи, ми будемо визначати їхню жанрову і стильову своєрідність, що необхідно для повного висвітлення цього питання.
На жанровій своєрідності інвектив наголошувала А.Новохатько, яка подає повне тлумачення інвектив Саллюстія, їхню характеристику й текстовий аналіз на основі вивчення рукописів перших видань. Нею було зазначено, що "інвектива" (invectivа, з oratio invectivа, від дієслова invehor) позначає як лайливу промову, так і лайливий письмовий текст. У такій формі слово з'являється не раніше ІV ст. до н.е. Ритори, граматисти й схоласти використовували прикметник invectivus; invectivа як субстантивований прикметник у сучасному значенні вперше зафіксована у Тираннія Руфіна з Аквілеї (345-410), а також у граматистів Діомеда (ІІ пол.
ІV ст.) та Кледонія (V ст.) (переклад наш - С.Ф.) [20, 18].
Інвектива - літературна форма слів та виразів, яка за допомогою усіляких способів
(метафоричних, порівняльних зворотів, епітетів, перифраз та ін.) намагається прилюдно принизити особистість адресата з урахуванням ментальних та етичних установок певного суспільства.
Інвективи, на думку А.Новохатько, можуть мати різні форми. Це може бути промова в сенаті чи на форумі, поетичний твір, побудований за законами ямба, політичний памфлет, епіграма, досконалий за формою трактат. Яскравими прикладами інвектив, промовлених для великої аудиторії, є промова Демосфена "Про вінок", друга Філіппіка Цицерона. Інвективами найчастіше називали промови Цицерона проти Катиліни. Інвективи Саллюстія, як і інвективи Клавдіана проти Руфіна, мають форму політичного памфлету" (переклад наш - С.Ф.) [20, 19].
"Версію про ворожнечі стосунки між Цицероном і Саллюстієм засновано в основному на інвективних звинувачувальних промовах, якими начебто обмінювались Саллюстій та Цицерон. Більшість дослідників заперечують інвективи, оскільки ще ніхто не довів автентичність цих інвектив" (переклад наш - С.Ф.) [19, 34]. У звернені до Цицерона Саллюстій зневажливо ставиться до нього як до "нової людини"- "Ромулу з Арпінума", але за походженням Саллюстій сам був "новою людиною". В основі інвективи завжди лежить осуд.
Розглянемо мовний матеріал:
In Cic. 3,5: "Напроти, людина нікчемна, яка ворогів благає, а друзів ображає, належить то до одної, то до іншої партії, людина не надійна, нікчемний сенатор, продажний заступник, який не має, навіть, жодної частини тіла без каліцтва, брехливий язик, скривавлені руки, велика горлянка, збіглі ноги: все це непорядно, оскільки не може називатися благопристойним" (переклад наш - С.Ф.) [20, 22].
Не всім відомо, що ямб в античності був жанром, який відносили до декламаційної поезії. Учені вважають, що ямбічна лірика з'явилася разом з елегійною. Спочатку це були народні пісні, присвячені богині Де метрі. Назва походить ніби-то від імені служниці царя Келея Ямби, яка розвеселила невтішну й сумуючу богиню. Відтоді, "жартівливо-веселі, часом не дуже скромного характеру ямбічні пісні стали обов'язковою складовою Елевсінських свят на честь богині Деметри" [21, 142]. Це перший віршований сатиричний жанр в європейській літературі. Засновником його вважається Архілог - давньогрецький поет 7 - 6 ст. до н.е. Він увійшов у літературу як представник ямбічної лірики у вигляді злої, уїдливої сатири, уїдливо-разючих, гнівних та дошкульних ямбів. Його гнів не має меж:
... У цій справі я мастак:
Злом відплачувати жахливим тим, хто зло мені завдасть [21, 145].
Інвективи з'явилися ще в комедіях Аристофана, а далі перейшли до давньоримської та давньогрецької традиції. Як зазначають В.І.Пащенко та Н.І.Пащенко, джерело походження інвективи як жанру можна пов'язати з Діонісовими святами й сільськими піснями, у яких дотепно й гостро висміювалися вади та якісь прикрі вчинки чи дії конкретних городян. У результаті досить частих конфліктів між містом і селом, коли добросусідські стосунки між ними переривалися одвертими сварками і ворожнечею, з'явилася традиція, за якою вільності, що допускалися на Діонісові свята, вночі переносилися до міста" [21, 337]. Комедії Аристофана носили викривальний характер та уїдливу критику проти афінських урядових осіб. В основу аттичної комедії було покладено не міфологічне минуле, а сучасність, поточні, іноді злободенні, питання політичного й культурного життя. Відверто, й навіть із сарказмом, висміювались державні діячі, політики, а також окремі громадяни, чиї імена прилюдно називались. Знущання над реальною особистістю здійснювалось за допомогою грубих жартів, уїдливих слів, натяків.
Все це було відбито у сцені комедічного "змагання" 2-х головних героїв - агоні, в якій часто було сконцентровано ідею комедії. Агон має канонічну будову, це головна складова комедії, яка полягає у поєднанні виразників протилежних тенденцій. "Змагаються" між собою дві діючі особи; вони протягом усієї вистави сперечаються, лаються, б'ються, постійно втручаються у конфлікт персонажів, миряться тощо. Їхня суперечка складається з двох частин: у першій провідну роль відведено тій особі, яку переможуть у змаганні, у другій - переможцю.
Взагалі інвектива починалась як ритуал ще за часів племенного устрою. Члени племені збирались у центрі кола й починали ображати одне одного, сваритися і навіть битися. Такий ритуал знайшов відображення в комедіях Аристофана: герої під час сварки вигукуютьодне одному слова обурення й загроз; у такий спосіб між ними відбувається жвава суперечка.
Наприклад, розглянемо діалог між Лісістратою й Радником: Лісістрата відстоює мирне життя; вона висловлює побоювання за життя синів, яких у неї забирають на війну; її непокоїть доля неодружених дівчат. На запитання Радника: "Ну, чого б то мішатися вам до війни?" - Лісістрата палко відповідає:
А ти сам, проклятущий, не знаєш?
Та вона в печінках нам подвійно сидить!
Ми у муках синів породили,
А ще тяжче у військо нам їх виряджать!
А до того ж тоді, коли юність цвіте,
Коли радощів хочеш зазнати,
Через брань військову ми самотні спимо,
Та не буду про нас говорити.
Я журюся недолею наших дівчат,
Що й посивіють в спальнях дівочих [2, 339-340].
Гостру інвективу закидає Сократ своєму учневі Стрепсіаду, який вчиться, але в його голові нічого не тримається:
Клянусь повітрям, хаосом і випаром,
Такого неотеси ще не бачив я,
Такого дурня, йолопа й безпам'ятка!
***
... Мужлан! Невіглас! [2, 114; 116].
Отже, "батько комедії" (Ф.Енгельс) Аристофан у своїх п'єсах широко використовував інвективи проти конкретних осіб, політичних діячів того часу. У "Вершниках" автор виступає проти тогочасного правителя Клеона й усіх установ Афінської держави. Аристофан гостро висміював афінський демос, зобразивши його напівглухим дурним дідуганом:
... у нас господар Демос,
Він з Оніксу, сам буркун, глухий старик,
Брутальний, вередун, і до
Loading...

 
 

Цікаве