WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Становлення і розвиток теорії дискурсу у сучасній українській мові - Реферат

Становлення і розвиток теорії дискурсу у сучасній українській мові - Реферат

формулювання положення про те, що кожна мова має унікальний єдиний та неперервний семантичний простір, тому мовну картину світу тлумачать в принципі однаково, передусім як 1) зафіксовану в мові схему сприйняття дійсності, яка є специфічною для певного мовного колективу [51]; 2) як відображення в мові уявлень про світ, здійснюване людським менталітетом даного мовного соціуму [10]. При цьому дослідники переконують у тому [38, 107], що мовна картина світу бідніша за концептуальну, оскільки в мовній системі виражається лише незначна частина уявлень про світ якогось мовного соціуму. Ймовірно, тому мовну картину світу часом називають наївною
[1, 39]. Однак, як підкреслює Ю.Д.Апресян, наївна - не означає примітивна, за "наївністю" мовної картини світу криється досвід багатьох поколінь [1, 39]. Це свідчить про те, що "наївність" пов'язана з відображенням побутового, повсякденного сприйняття речей на противагу науковому їх розумінню й поясненню.
Однак, незважаючи на таку єдність думок, саме визначення поняття картини світу потребує певних уточнень, оскільки картина світу - це передусім теоретичний конструкт. На сьогодні існує два протилежні підходи до розв'язання цього питання.
Відповідно до першого підходу для того, щоб досліджувати мовну картину світу, яка не існує безпосередньо [38, 24], її необхідно реконструювати. Реконструкція мовної картини світу має засновуватися винятково на фактах мови. Як відзначає А.Вежбицька, завдання лінгвістів полягає в описі системи концептуалізації, втіленої в мові, а не в поясненні, чому ця система є саме такою, а не іншою [54, 395].
Відтворення моделі світу на основі аналізу суто мовних даних можна вважати першим і основним етапом реконструкції мовної картини світу, другий етап передбачає можливу інтерпретацію на основі соціально-історичних і культурних факторів. На думку В.Дем'янкова, спосіб репрезентації знань відповідає соціокультурному досвіду людини [18, 25], конкретні умови життя мовного соціуму відображають бачення світу крізь призму мови. Чіткий принцип пріоритету мовних даних над соціально-історичним тлом є визначальним при реконструкції мовної картини світу.
При дослідженні і реконструкції мовної картини світу основним фактором є врахування національної специфіки сприйняття світу і закріплення в мові знання про неї. Мовна картина світу як особлива когнітивна структура є більшою, аніж просто структура знань про світ, у ній одне знання сприймається через інше (значення мовної одиниці розуміється через її внутрішню форму), перевага віддається конкретній сфері знання (великим синонімічним рядам, об'ємним тематичним групам, прототиповим моделям, функціонально-семантичним полям тощо). Це перш за все зумовлено як загальнолюдськими, так і національними особливостями пізнання світу і представлення цих знань у мові. Як відзначає Л.Вайсгербер, створюваний мовою проміжний світ завжди відображає характер рідної мови [7, 59].
Можливість реконструкції уявлень про світ на основі мовних факторів, тобто реконструкції мовної картини світу, сьогодні визнана в сучасному мовознавстві багатьма ученими.
У мовній картині світу висвітлюються особливості культури народу, які не завжди залежать прямо від процесів когніції. Як підкреслює Д.О.Добровольский, автоматичне ототожнення культурного і когнітивного не можна вважати правомірним [20, 44]. Культурні фактори взаємодіють із когніцією, а інколи мають у мові незалежне відображення. Це стосується, як правило предметів національної української культури, зокрема матеріальних артефактів. Натомість, абстрактні концепти на зразок любов, доля, смерть, представлені в будь-яких мовних картинах світу, мають культурну маркованість і тісний зв'язок з когнітивними процесами.
Другий підхід полягає у використанні поняття картини світу лише як певного інваріанту для розгортання конкретних типів картин світу. Наприклад, С.П.Денисова вважає, що картина світу - це комплекс фундаментальних понять, які віддзеркалюють специфіку людини та її буття:
а) в аспекті первинної антропологізації мови як психофізіологічний вплив людини на конститутивні властивості мови;
б) в аспекті вторинної антропологізації мови як вплив на мову різних картин світу людини - релігійно-міфологічної, філософської, наукової, художньої та ін., при цьому мова формує мовну картину світу, виражає та експлікує інші картини світу людини, перетворюючи практичні знання, що одержані конкретними індивідами, у колективний досвід [19].
Отже, виходячи навіть з цього визначення, існує картина світу як певний інваріант та інші картини світу як її варіантні реалізації. Щоб розмежувати певні типи картин світу, дослідники використовують декілька термінів: картина світу, наукова картина світу, етномовна картина світу, образ світу.
Необхідність розрізнення цих понять є потребою, яка підсилюється ще й тим, що в лінгвокультурологічному аспекті мовна картина світу - це, як зазначає О.О.Корнілов, комора ілюстративного лінгвістичного матеріалу для підтвердження тих чи інших рис національного характеру, джерело знань про національний менталітет, вербалізована система "матриць", що формують та визначають національний характер [27].
Одна із спроб розмежування цих понять представлена С.П.Денисовою, яка під картиною світу розуміє певну теоретичну модель; під національною картиною світу - конкретну реалізацію цієї моделі; під образом світу - сукупність асоціативних (або будь-яких інших) концептів, що утворюють етномовну картину світу [19, 14]. Проте поза увагою цієї дослідниці залишається поняття наукової картини світу, яку О.О.Корнілов визначає як всю сукупність наукових знань про світ, які вироблено всіма конкретними науками на певному етапі розвитку людського суспільства [27, 9]. Все це дає підстави говорити про національну наукову картину світу, оскільки мова науки виражається за допомогою засобів національної мови.
Література
1. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. - 1995. - №1. - С.37 - 67.
2. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2003. - 432 с.
3. Балли Ш. Французская стилистика. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. - 394 с.
4. Блумфильд Л. Язык. - М.: Наука, 1968. - 292 с.
5. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посібник. - К.: Артек, 1998. - 190 с.
6. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Вибрані праці: В 5 т. - К.: Наук. думка, 1975. - Т. 1:Загальне мовознавство. - С. 321-470.
7. Вайсгербер Й.Л. Родной язык и формирование духа. - М.: Изд-во МГУ, 1993. - 224 с.
8. Ващенко В.С. Стилістика речення в українській мові: Навчальний посібник з стилістичного синтаксису. - Дніпропетровськ: Дніпр. держ. ун-т, 1968. - 158 с.
9. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 254 с.
10. Волоцкая З.М., Головачева А.В. Языковая картина мира и картина мира в текстах загадок // Малые тексты фольклора: Сб. ст. - М., 1995. - С. 218 - 244.
Loading...

 
 

Цікаве