WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Становлення і розвиток теорії дискурсу у сучасній українській мові - Реферат

Становлення і розвиток теорії дискурсу у сучасній українській мові - Реферат

акту мінятися ролями.
У наслідок цього структура дискурсу припускає наявність двох докорінно протиставлених ролей - відповідно мовця та адресата, а сам процес мовного спілкування розглядається в цих двох перспективах, тому в дискурсології виділяються такі напрямки дослідження:
1) побудова дискурсу (наприклад, вибір лексичних засобів у процесі первинного та вторинного семіозису);
2) розуміння дискурсу адресатом (наприклад, співвідношення займенників та інших дейктичних слів з тими чи іншими об'єктами);
3) розгляд процесу мовного спілкування з позицій самого тексту, що виникає в процесі дискурсу.
Незважаючи на наявність такого розмаїття підходів до структури дискурсу, воно залишається до кінця не розв'язаним [39]. Традиційно розрізняють:
1) макроструктуру/глобальну структуру (членування на великі складові; узагальнений опис основного змісту дискурсу, що адресат будує в процесі розуміння; послідовність макропропозицій, тобто пропозицій, виведених із пропозицій вихідного дискурсу за визначеними правилами) як один із різновидів так званих стратегій розуміння дискурсу;
2) мікроструктуру/ локальну структуру - це членування дискурсу на мінімальні складові, котрі має сенс відносити до дискурсивного рівня (наприклад, предикації, чи клаузи).
Крім понять макроструктури та мікроструктури в лінгвістиці використовують терміни суперструктури (за Т. ван Дейком, це стандартні схеми, за якими будуються конкретні дискурси; вони віддзеркалюють зв'язок дискурсу із жанром [17]), схеми, під якими розуміють стереотипні фонові знання, стереотипні уявлення про дійсність, фрейми - схематичні уявлення про статичні моделі, скрипти - динамічні стереотипні структури, сценарій - динамічні уявлення про статичні моделі, фреймінг/рефреймінг - для позначення різних способів бачення суспільно значимих проблем [53]).
Слід також пам'ятати, що вихідною, фундаментальною формою існування дискурсу є усне мовлення, а письмовий дискурс є похідним від усного. Це розмежування зв'язане з каналом передачі інформації: при усному дискурсі канал - акустичний, при письмовому - візуальний.
Відповідно до каналів інформації в сучасних дослідженнях наводиться більш широка типологія, яка будується на основі різних типів семіотичних знаків. Це літературний, фольклорний, міфологічний тоталітарний, ритуальний, театральний, неофіційний (позацензурний), неправдивий, лайливий, етикетний тощо дискурси [35]. Усі інші розходження між різновидами дискурсу, як правило, описуються за допомогою поняття жанру.
Розділ лінгвістики, що вивчає дискурс як міждисциплінарний напрямок, отримав назву дискурсивного аналізу (discourse analysis).
Визначаючи місце дискурсивного аналізу в лінгвістиці, слід відмітити, що він виник як важлива частина комп'ютерної лінгвістики в 1970-і роки ХХ ст. у ряді наукових центрів, що займалися проблемами штучного інтелекту й автоматичної обробки природної мови: Європа - Т. ван Дейк [17]; США - З.Харріс (йому належить перше вживання терміна дискурсивний аналіз [52]), У.Чейф, С.Томпсон, М.Митун, Дж.Дюбуа, П.Кленсі, С.Каммінг та ін. Хоча елементи дискурсивного аналізу можна зустріти вже в американських етнолінгвістичних дослідженнях, орієнтованих на запис і аналіз усних текстів різних мов (наприклад, у Ф.Боаса), а також у представників Празької лінгвістичної школи (у тому числі у В.Матезиуса з його інтересом до тексту).
На сьогодні, крім комп'ютерної лінгвістики та штучного інтелекту, з вивченням дискурсу пов'язують психологію, філософію, логіку, теологію, юриспруденцію та багато інших наук, кожна з яких по-своєму впливає на розвиток дискурсології, особливо це стосується соціології.
Отже, незважаючи на те, що проблеми мовної взаємодії протягом тривалого часу були предметом міждисциплінарних досліджень риторики й ораторського мистецтва, стилістики й літературознавства, як власне науковий напрямок дискурсивний аналіз сформувався лише в останні десятиліття завдяки думці про те, що ніякі мовні явища не можуть бути адекватно зрозумілі й описані поза їхнім уживанням, без врахування їхніх дискурсивних аспектів. Цим можна пояснити ту ситуацію в мовознавстві, що дискурсивний аналіз стає одним з центральних розділів лінгвістики.
Дискурс, як і інші мовні сутності (морфеми, слова, речення), будується за певними правилами, що властиві конкретній мові. Якщо такі правила порушуються - виникає непорозуміння (або комічний ефект - у художніх творах). Виявлення цих правил є основою дискурсивного аналізу. До того ж дискурсивний аналіз дозволяє не тільки визначити структуру дискурсу, але й визначити вплив дискурсивних факторів на більш дрібні мовні складові - граматичні, лексичні та фонетичні.
Дискурсивний аналіз як нова лінгвістична дисципліна знаходиться поки що в стадії становлення, тому існує декілька напрямків, що визначаються за методикою проведення дослідження [39]:
1) метод діалогічної інтерпретації, тобто аналіз побутового діалогу;
2) дослідження інформаційного потоку, де провідним питанням стає співвідношення мови та свідомості;
3) когнітивна функціональна граматика, в якій вивчаються явища інформаційного потоку в аспекті класичних "інформаційних" категорій (тема/рема, дане/нове);
4) метод когнітивного картування як спосіб моделювання смислової сторони тексту;
5) прагматичний аналіз, що орієнтований на вивчення ефективності комунікації;
6) математичні та комп'ютерні методи дослідження тексту.
Таким чином, теорія дискурсу сприяла переосмисленню стилістичних понять та категорій під кутом суспільного життя етносу в певному хронотопі.
У мовознавчій науці таке переосмислення відбувається в напрямку аналізу дискурсивних практик людини як члена національно-культурного співтовариства. Поведінка людини, як зазначає В.В.Красних, несе на собі національно-культурний відбиток [28, 244], оскільки дискурс, крім власне лінгвістичного, має ще й лінгвокогнітивний план. У цьому аспекті дискурс пов'язаний із свідомістю, знаннями та уявленнями мовця, яких він набуває в процесі соціалізації і які є основою того культурного масиву, що транслюється від покоління до покоління в межах одного етносу. На думку В.В.Красних, саме це визначає національну специфіку дискурсу. Отже, найважливіша складова дискурсу - культурна складова [28, 245].
Для аналізу зазначеної складової ця дослідниця пропонує двоплановий лінгвокогнітивний підхід:
1) на першому етапі визначається загальнолінгвістичний аспект, релевантний для будь-якої комунікації, будь-якого комунікативного акту, мови тощо;
2) на другому етапі виявляється національно-детермінований компонент, що є актуальним для національного дискурсу й визначає його національну специфіку
[28, 245].
Завдяки такому підходу структурування комунікації відбувається за двома напрямками: в аспектіуніверсальних характеристик та в аспекті виявлення національно-специфічних компонентів, які вже можна систематизувати в термінах фрейм-структур свідомості.
Фрейм-структуру свідомості В.В.Красних визначає за такими характеристиками:
1) це когнітивна одиниця, яка формується за допомогою кліше/штампів
Loading...

 
 

Цікаве