WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Газета і мовна норма - Реферат

Газета і мовна норма - Реферат


Реферат на тему:
Газета і мовна норма
Проблема мовної норми - одна з найактуальніших і найскладніших проблем сучасної лінгвістичної науки. Не зважаючи на те, що їй присвячено величезну кількість праць, тут є ще багато суперечливого, а то й зовсім недослідженого. Тільки в поодиноких роботах, та й то здебільшого принагідно, висловлюються ті чи інші думки, зауваження з приводу мовної (мовленнєвої) інтенсифікованої виразності, яка виникає внаслідок свідомого, стилістично заданого відхилення автора (мовця) від кодифікованої літературної норми [1, 2, 4, 6, 11].
Аналізуючи експресивні явища сучасної української мови, які постають на ґрунті її нормативності, виходимо з того, що:
1. Мовна норма - це система обов'язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, що ним користується мовне суспільство.
2. Оскільки лінгвальна діяльність проявляється у різних формах і на різних рівнях, то й мовні норми бувають різних видів і типів. По-перше, є норми місцевих (територіальних) та соціальних діалектів. Норми літературної мови (літературні норми) - це "сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлюваних ним як правильні і зразкові" [3,7]. Літературні норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, такі реалізації, що закріплені в кращих зразках мовотворчості і яким віддає перевагу освічена частина суспільства; вони є ідеалізованим втіленням того загального, що вважається обов'язковим у незліченних конкретних актах мовленнєвої комунікації поміж окремими індивідуумами [5,11]. Норми діалектів (діалектні норми) - це також історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, але такі реалізації, які закріплені в територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці. Носій певного діалекту завжди має конкретні уявлення (здебільшого суб'єктивні) про деякі особливості свого мовлення, що сприймаються ним на літературному або інодіалектному тлі, як норми цього мовлення. Діалектні норми - це "природні" норми, вони складаються стихійно і коригуються лише інтуїтивними уявленнями мовців про правильне і неправильне в даному діалекті; вони, на відміну від літературних норм, характеризуються ослабленою імперативністю та недостатньою усвідомленістю, меншою функціональною і стилістичною диференціацією, більшою проникністю і надлишковою варіантністю.
По-друге, є норми різних рівнів мовної системи, тобто норми лексичні, фразеологічні, словотворчі, фонетичні (акцентологічні, орфоепічні) та граматичні (морфологічні й синтаксичні). Ці норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, що закріплені мовленнєвою практикою в ієрархічних ярусах даної мови. По-третє, є норми стильові, міжстильові та стилістичні.
Поняття норми - не лише мовної - за своєю природою прагматичне і відносне, проте аж ніяк не довільне і не суб'єктивне. Норми створюються людьми, однак вони формуються на підставі реальних суспільних законів.
Історична залежність норми була завжди врівноважена іншою її властивістю - відносною стабільністю, необхідною для нормального функціонування мови. У нормі відбувається відбір того, що вже або є в системі, або перебуває в ній у вигляді потенції. Вона вибирає те, що прямо чи посередньо є в самій системі (тому, власне кажучи, поняття норми і системи не протиставляються). Хоча норма, за висловленнями Р.О.Будагова, і виявляється у сфері "свідомого розвитку", це не заважає їй бути по-своєму закономірною, спиратися на систему, взаємодіяти з нею. Мовна норма визначається як "певна сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку, які усвідомлюються ним як правильні і зразкові". Порівн. ще таке визначення: "Це сукупність найбільш придатних ("правильних", "кращих") для обслуговування суспільства засобів мови, яка складається як результат добору мовних елементів з існуючих, наявних, утворюваних знову чи добутих з пасивного запасу минулого у процесі соціальної, в ширшому розумінні, оцінки цих елементів" [Ожегов 7, 15].
Для культури мови - як галузі сучасного мовознавства - поняття мовної норми конкретизується так: "норма - це реальний, історично зумовлений і відносно стабільний мовний факт, який відповідає системі і являє собою єдину можливість чи найкращий для цього конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку з співвіднесених фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування. Сукупність літературних норм з цієї точки зору - "літературна норма" як збірне поняття - дорівнює поняттю "літературна мова". Ці норми безпосередньо відбивають факти системи мови і належать до найбільш обов'язкових. Порушення їх утруднює спілкування (такі грубі помилки для мови газет загалом не типові; якщо вони й трапляються, то переважно як наслідок недогляду, як випадковість).
Функціонально-стилістичні норми виявляються на всіх рівнях мови, проте найочевиднішими вони є на рівні лексики і фразеології, оскільки лексичні і фразеологічні одиниці мови досить чітко закріплюються за окремими стилями (хоча й уживаються за межами цих стилів). Використання їх поза межами стилю може бути стилістично виправданим і ґрунтується саме на тому, що читач відчує і правильно зрозуміє причину відступу від норми (пошлемося тут на загальновідомі слова Л.В.Щерби: "коли чуття норми виховане у людини, саме тоді вона починає відчувати усю чарівність обґрунтованих відступів від неї..."). У художніх текстах такі відступи від норми - одна з ознак стилю. Для мови газети вони сприймаються як обґрунтовані й доречні лише в тих жанрах, які за всім комплексом своїх мовних параметрів наближаються до художнього мовлення (нарис, фейлетон, політичний памфлет та ін.).
Проте вищесказане не означає, що змінність норми - як одна з її об'єктивно існуючих закономірностей - якось обминає мову газети. Навпаки, газета як складна єдність різноманітних жанрів демонструє розмаїття стильових різновидів літературної мови, оскільки перебуває в центрі відображення змін, які відбуваються в мові. Саме мова газети, а не мова художньої літератури, відбиває з дивовижною оперативністю ті семантичні зсуви, незвичні у своїй новизні сполучення слів, які щодня з'являються у мові.
У мові газети активно виявляють себе
Loading...

 
 

Цікаве