WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Контрастивно-альтернативна основа вивчення української лексики учнями-білінгвами - Реферат

Контрастивно-альтернативна основа вивчення української лексики учнями-білінгвами - Реферат

інші семасіологічні, ономасіологічні та прагматичні характеристики зіставлення, а саме: особливості членування світу в межах певних лексичних угрупувань, специфіка розвитку полісемії, появи переносних значень; притаманні кожній мові парадигматичні (синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні) й синтагматичні зв'язки на системному та функціональному рівнях; класифікаційні ознаки зіставлюваних лексем за типами семантичнихвідношень еквівалентності (включення, перетину, безеквівалентності, міжмовної омонімії та ін.); особливості способів номінації, включаючи спільне або відмінне внутрішньої форми лексичних паралелей; конотативно-стилістичні відмінності, своєрідність міфопоетичного, художньо-експресивного та символічного вживання слів; значеннєві риси лінгвокультурного спектра асоціативних зв'язків слів, дослідження аксіологічних аспектів семантики соціально значущих лексико-фразеологічних найменувань та особливостей їх трансформації в періоди соціально-ідеологічних змін у суспільствах та ін.
Найвагомішим практичним результатом контрастивних досліджень лексики слов'ян було б створення зіставного словника слов'янських мов, необхідність укладання якого гостро обговорювалась ще на IV Міжнародному з'їзді славістів. Європейська лексикографія має досвід укладання двомовних контрастивних словників (англо-російських, німецько-російських, французько-німецьких, іспансько-французьких та ін.), які передають переважно міжмовні омонімічні паралелі і є словниками "фальшивих друзів перекладача". Серед існуючих слов'янських словників (російсько-польського Я.Козельського, російсько-чеського Й.Волчека та ін.) особливе місце посідає "Словник російсько-українських міжмовних омонімів" М.Кочергана - найґрунтовніше систематизоване зібрання близьких за формою, але різних за змістом і вживанням слів російської та української мов.
Розглянувши питання контрастивних досліджень лексики в лінгвістиці, ми ще раз пересвідчилися, що міжмовне зіставлення (педагогічний термін - порівняння) є одним із ефективних способів дослідження своєрідності концептуалізації світу в різних мовах, а отже є універсальним прийомом у теоретичному і практичному мовознавстві.
"Порівняння, - як зауважив видатний український педагог К.Ушинський, - є основою будь-якого розуміння і будь-якого мислення. Про все в світі ми дізнаємося не інакше, як через порівняння" [7, с.436]. Тому закономірним є той факт, що порівняння є універсальним методом не тільки в теоретичному застосуванні (вивчення мови), а і в практичному (навчання мови).
Близькоспорідненість російської й української, болгарської й української мов, схожість їх структур майже на всіх мовних рівнях і разом з тим наявність розбіжностей зумовлюють необхідність постійно враховувати в навчальному процесі як спільне, так і відмінне. Це можна здійснити лише на основі порівняння навчального матеріалу обох мов.
Проблемі застосування методу порівняння під час навчання другої мови присвятили свої праці багато дослідників. На значення цього методу для зменшення інтерферуючого впливу першої мови звертали увагу Л.Щерба, Є.Поліванов, А.Супрун, М.Успенський, В.Чистяков, В.Ярцева, О.Біляєв, Н.Пашківська, І.Чередниченко, С.Канюка, Г.Коваль, А.Богуш, Чарльз Фриз, Роберт Ладо. Відмічалося, що метод порівняння сприяє усвідомленню фактів рідної і другої мов (Н.Смирницький, Р.Мразек, А.Стржижова, Г.Кржижкова, О.Хорошковська, М.Пентилюк).
Досліджуючи цей прийом, М.Шанський і М.Успенський звертають увагу на те, що його застосування може мати прихований або відкритий характер. У першому випадку він не виноситься на урок, а використовується під час підготовки до нього, виконуючи функцію організації, цілеспрямованості навчального процесу, у другому - застосовується на уроці з метою диференціації першої та другої мов. Зіставлення відкритого типу передбачає те, що учням пропонується матеріал двома мовами, який використовується на уроці з метою диференціації першої і другої мов.
М.Пентилюк називає міжмовне порівняння методом і виділяє два прийоми - зіставлення і протиставлення. Дослідниця звертає нашу увагу на те, що зіставлення, ґрунтуючись на аналогії, дає можливість підкреслювати спільне в системах двох мов на всіх рівнях їхньої структури, а протиставлення служить для розрізнення мовних явищ і дає позитивні наслідки під час вивчення частково схожих, протилежних або специфічних мовних явищ.
Проте, незважаючи на багатоаспектні дослідження, єдиного тлумачення цього поняття до сьогодні немає. У своєму дослідженні широко використовуємо прийоми міжмовного порівняння - зіставлення і протиставлення, які сприяють глибокому засвоєнню спільного й відмінного в обох мовах, розвивають граматичне мислення учнів, мовну орієнтацію, створюють умови для успішного формування мовленнєвих умінь і навичок. Під час вивчення української мови як другої порівняння розглядається як організуюча основа навчального процесу і як один з ефективних методів.
Порівняння як організуюча основа збагачення мовлення учнів етнічних меншин українською культурологічною лексикою знаходить своє застосування: під час визначення змісту навчального матеріалу в програмах та підручниках; у процесі поурочного планування мовного і мовленнєвого матеріалу; у способах презентації теоретичного матеріалу (із заучуванням визначень і відповідних правил або без нього); під час добору етнокультурознавчого лексичного матеріалу для вправ; у поясненні національних стереотипів мовленнєвої поведінки та культури спілкування, способах презентації етнокультурознавчих лексичних одиниць; у формулюванні навчальних завдань.
Головним завданням у вивченні української мови учнями шкіл з російською мовою викладання є розвиток і формування мовленнєвих умінь та навичок із попереднім засвоєнням теоретичних основ. Так, опрацювання розділу "Лексикологія" ми здійснювали на основі взаємозв'язку навчання рідної та української мов. Оскільки лексичні поняття в обох мовах спільні, то, спираючись на знання рідної мови, учні засвоюють українську, збагачуючи своє мовлення специфічною власне українською лексикою та вчаться розрізняти міжмовні омоніми й доречно використовувати їх у власному мовленні. Це дозволяє вивчати граматику на лексичній основі, показувати взаємозв'язки, які існують між лексикою та іншими розділами шкільного курсу мови, і створює умови для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів. Таким чином, лексичні поняття, введені до шкільної програми можна поділити на три групи: 1) лексичні поняття, що входять до лексичної парадигми на рівні семантики слова; 2) лексичні поняття, пов`язані з уживанням лексем у різних сферах спілкування; 3) лексичні поняття, пов`язані з розвитком словникового складу, з походженням української лексики.
Добір лексичного мінімуму є важливим для забезпечення
Loading...

 
 

Цікаве