WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Методика проведення уроків розвитку зв’язного мовлення - Реферат

Методика проведення уроків розвитку зв’язного мовлення - Реферат

модальні слова та частки, порядок речень тощо. До того ж треба зазначити, що вся сукупність ознак необов'язкова для кожної структури.
Порівняймо вирішальну роль повторів (косар, косою, обкосив) у наведеному нижче першому уривку та питому вагу займенникових слів (він, нього і т. ін.) у другому уривку, не виключаючи, звичайно, їх сполучуваності з іншими ознаками синтаксичної єдності. І. Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером... Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою... Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю...
П. Нічого казати, розумний був, добрий пес. Він користавсь у нас усіма благами... Він був пес-трудяга. Він любив допомагати в господарстві. У нього підростав уже син... Він веселив... цілий куток...
Можемо нагадати про один із способів визначення синтаксичної єдності - вилучення зі структури окремих речень (наявність в ізольованому реченні зв'язку з іншими реченнями характеризує його як складову частину синтаксичної єдності). Корисно буде знайти в усіх наступних реченнях (крім першого) наведеного нижче тексту елементи зв'язку, який здійснюється за допомогою інших речень, що в сукупності організують одну складну синтаксичну одиницю - синтаксичну єдність [10, 79].
1. Один кінь у нас звався Мурат, другий Тягнибіда. Обидва вони були немолоді..., ніхто не знав гаразд, яка була в їх масть. Короста в них аж сипалась скрізь, і все вони чухались. Тому, очевидно, ... не існувало хлопчика, що б так би мріяв про кінську красу, як я...
У тексті від синтаксичної єдності слід відрізняти приєднувальну конструкцію, що поширена як у науково-публіцистичному, так і в художньому стилях. У структурі приєднувальна конструкція має чимало спільного із синтаксичною єдністю. Проте приєднувальна конструкція має притаманні лише цій структурі ознаки. Наприклад:
1. До чого ж гарно й весело було в нашому городі! 2. Ото як вийти з сіней та подивитись навколо - геть-чисто все зелене та буйне. 3. А сад, було, як зацвіте весною! 4. А що робилось на початку літа - огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. 5. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! 6. Чого тільки не на садить наша невгамовна мати.
Структуру приєднувальної конструкції становлять дві частини: головна і залежна (приєднувальна). Головну частину в наведеному тексті утворює перше речення, приєднувальну - друге, третє, четверте, п'яте, шосте. І хоч друга частина представлена кількома реченнями, але приєднання як синтаксичний зв'язок функціонує лише між двома частинами: залежна частина приєднується до головної, тобто між ними існує однобічна залежність. Приєднувальну частину особливо виділяє ланцюг речень, збільшення якого визначається не його структурою, а мовленнєвою ситуацією, обсягом інформації, що пов'язане з відкритою будовою цієї частини приєднувальної конструкції (див. у наведеному прикладі друге, третє, четверте, п'яте, шосте речення). Виразною ознакою приєднувальної конструкції є також фіксоване розташування її частин: головна (перше речення) - в препозиції, приєднувальна (друге, третє, четверте, п'яте, шосте речення) - в постпозиції. Розглядувана приєднувальна частина сполучається з головною сполучником а у зачині кожного речення. Але коло сполучників у приєднувальній конструкції значно ширше, воно складається зі сполучників різного типу ( одиничних сполучників а, адже, аби, та тощо), а також поєднань сполучників і модальних слів, часток (та й, а то, ще й хіба що, так що, через те, тільки що, а іноді, і крім того, а особливо, і може, а тим більше та ін.).
Хоча сполучники приєднувальної конструкції і співзвучні із сурядними та підрядними, але за своїми функціями вони не збігаються. Сполучники приєднувальної конструкції не виражають тих логіко-семантичних відношень, які передаються сурядними і підрядними сполучниками. Показником відходу таких сполучників від свого головного значення є місце, яке вони займають у структурі, - вживання їх після паузи, що характеризує кінець речення. Приєднувальній конструкції властивий своєрідний ритмомелодійний малюнок, що характеризується паузою перед приєднувальною частиною. Ритмомелодика приєднувальної конструкції стає особливо виразною у структурі, яка складається із сукупності інтонаційних речень.
Семантика приєднувальної частини, як правило, спрямована на розгортання значення основної частини, акцентування уваги читача на викладеному в головній частині. Разом з тим приєднувальна частина не позбавлена додаткових мотивів до основного значення. Отже, серед ознак приєднувальної конструкції виділяється тематична цілісність, специфічна структура (фіксоване розташування частин, з яких друга частина має однобічну залежність від першої; відкрита будова приєднувальної частини), ритмомелодика. Особливо виділяються характерні засоби зв'язку приєднувальної конструкції (повтори сполучників у зачині речень, лексичні повтори, синтаксичний паралелізм, еліпси, зосереджуваність інтонованих речень), які можемо простежити у поданих нижче реченнях:
1.1. Притулившись на лавці край вікна під рушниками. Щоб не помітили дівки, я весь перетворююсь на слух. 2. І вони тоді довго і повільно... виспівують мені талан. 3. І ось ... я починаю видіти: великий молодець, ходжу я по торгу... І мушу я ніби продати коня... А кінь у яблуках, шия крута, червона стрічка в гриві, одспівує мені на вухо...
II. - Е-е! - філософує дід під дубом. -То ж було колись роси які, та води, та болота довго стояли. А тепереньки вже скоро, видимо, геть чисто все повисихає й зведеться ні на що... А комарів було! -захоплювався спогадами дід. - ... А тепер хіба се комарі? Так, наче їх і нема зовсім... Або деркачі. То ж було як почнуть тобі деркати вночі... А зараз де-не-де тобі деркач. О, чуєте?
Незважаючи на відмінності у сфері синтаксичних відношень та їх формальноговідбиття у приєднувальній конструкції та синтаксичній єдності, межа між цими структурами в мові та мовленнєвому процесі надзвичайно рухома. Саме тому практикується нерідко включення однієї або двох структур приєднувальної конструкції до складу синтаксичної єдності, тобто комбіновані структури, які зручніше розглядати у відношенні до абзацу.
Всупереч погляду на абзац як на пунктуаційний знак, О.М.Пєшковський поклав початок синтаксичному дослідженню його. Підкреслюючи в абзаці синтаксичну одиницю, складнішу за складне речення, він відзначив звичайність його інтонації [19, 22]. З часом уточнювалися властивості абзацу як структури тексту. Абзац - це визнана структура тексту, яка складається з тематично об'єднаних одного чи кількох речень, однієї чи кількох структур синтаксичної єдності, або з комбінації структур. На письмі абзац відокремлюється новим рядком, що частково наближається до пунктуаційних знаків, наприклад:
1. Вода прибувала з дивовижною швидкістю. В один день затопило ліси, сінокоси, городи, стало смеркати, розгулялася буря. Ревом ревло над Десною всю ніч. Дзвонили дзвони. У темряві далеко десь гукали люди...
2. Погодою у нас на сінокосі... завідувала ворона. Це була, так би мовити, наша фамільна ворона. Вона возсідала коло нашого куреня... Вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому
Loading...

 
 

Цікаве