WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Методика проведення уроків розвитку зв’язного мовлення - Реферат

Методика проведення уроків розвитку зв’язного мовлення - Реферат

паралельний).
Отже, текст як лінгвістичне поняття характеризується інформативністю, смисловою, структурно-граматичною та функціонально-стилістичною взаємозв'язаністю мовних одиниць, що його утворюють [8, 96].
1.3. Текст і навчання зв'язного мовлення
У шкільній практиці широко застосовуються різні аспекти роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів як на уроках мови (робота над словом, словосполученням, реченням під час вивчення окремих тем курсу відповідно до навчальних програм), так і на спеціальних заняттях, присвячених розвитку зв'язного мовлення (робота над темою, планом, композицією тексту, діалогічним і монологічним мовленням, творами різних жанрів).
У науковій, методичній і навчальній літературі останніх років, у новій програмі з мови відображається і нове для науки питання, як використовувати в навчанні усного і писемного монологічного зв'язного мовлення одиниці більші ніж речення (надречення), структуру яких необхідно вивчати так само, як і синтаксис окремого речення.
Проблеми розвитку мовлення в сучасній лінгвістиці, психології, лінгводидактиці пов'язують з вивченням одиниць більших ніж речення. В основі діючої Програми з розвитку зв'язного мовлення лежить не лише проведення тих чи інших творчих робіт, а система формування певних умінь, що забезпечують самостійне складання тексту. Найголовніші серед них - уміння говорити і писати в межах певної теми; збирати і систематизувати матеріал до наступного твору; будувати текст в певному жанрі, в тій чи іншій композиційній формі, а також вироблення навичок аналізу тексту.
Зв'язне мовлення насамперед передбачає наявність зовнішніх та внутрішніх зв'язків між реченнями сформованої структури. Встановлення зв'язків між реченнями та засобів їх вияву у кожній структурі тексту стає орієнтиром учителеві в роботі над розвитком зв'язного мовлення учнів.
Для системи навчання зв'язного мовлення принципово важливе значення має розрізнення загальновживаного у шкільній практиці слова "текст" і терміна "текст" як лінгвістичної одиниці. У шкільній практиці слово "текст" широко вживається у значенні "уривок з якого-небудь словесного твору, який призначається переважно для навчальної мети" (текст вірша, текст вправи, текст диктанту та ін.), а також як закінчений у композиційному і змістовому плані твір (приказка, прислів'я, повість, оповідання, роман). У лінгвістичному плані текст розуміють як системне утворення, в якому формуються із з'єднаних речень (простих і складних) структури на смисловій, композиційній, синтаксичній основі.
Отже, текст як мовна одиниця характеризується семантичною цілісністю, закінченою структурою, в якій наявна специфічна пов'язаність речень та інтонація. Однією з поширених структур тексту є надфразна єдність. У тексті виділяють також такі "надречення", як приєднувальні конструкції та абзаци.
Синтаксична єдність відома під різними найменуваннями - надфразна єдність, синтаксичне ціле (більш уживаним є термін синтаксична єдність).
Синтаксична єдність - це група речень, об'єднаних мікротемою. Основу її становить властива цій складній одиниці ритмомелодика, закрита будова і домінуючий в ній зв'язок - "переплетеність" речень, яка полягає в тому, що зв'язки між реченнями щільні і кожне з них нерозривно пов'язане з рештою. У цій "переплетеності" виділяється відносна незалежність першого при залежності всіх інших речень структури [10, 78].
Сукупність перелічених ознак синтаксичної єдності розкривається у зіставленні двох текстів.
І. 1. Я пливу за водою. 2. Я пливу за водою і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні - весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство - качки, чайки, журавлі 3. Летять чорногузи, як чоловіки у сні. 4. І плав пливе. 5. Пропливають лози, верби, в'язи, тополі у воді, зелені острови.
II. 1. Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. 2. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі... 3. Весь у полоні в сумного і весь у той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів. 4. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! 5. Як вправно робив, який був дужий і чистий... 6. Як гарно ложку ніс до рота... 7. Жарт любив, точене, влучне слово. 8. Такт розумів і шанобливість. 9. Зневажає начальство і царя. Цар ображав його гідність...
Перший приклад складається із самостійних незалежних речень, що поєднуються перелічувальною інтонацією. Весь уривок має відкриту будову: кількість речень у ньому зумовлена не структурою, а обсягом, змістом інформації. Після першого речення, як і після кожного наступного, можна було з волі автора завершити опис останнім реченням. У цьому сенс відкритої будови синтаксичної одиниці.
У другому тексті у першому незалежному реченні запрограмоване семантичне ядро структури: зафіксована тут думка про неперевершену вроду батька супроводжується у наступних реченнях розгорнутим викладом рис батька-красеня. Об'єднання усіх речень синтаксичної єдності однією темою відбито відповідними засобами, що у своїй сукупності визначають структуру синтаксичної єдності. Це і характеризує замкнутість будови цієї структури.
З'ясуємо, якими засобами реалізується зв'язок між простими та складними реченнями у наведеній структурі.
Можна відзначити насамперед займенники (нього, весь, він), позбавлені за своєю морфологічною природою номінативного значення, і властивість їх розкривати у контексті залежність цих речень (другого, третього і четвертого) від першого, за допомогою якого вона конкретизується. У реченнях з дієсловом, займенником, сполучником у зачині ступінь неперервності тексту виший на відміну від речень з іменником у зачині, коли останній не входить у ланцюг повторень.
Якщо зв'язок речень у синтаксичній єдності реалізується за допомогою займенників. То важливо нагадати учням про специфічні значення займенників, які не означають ні предметності, ні ознаки, кількісних понять, а тільки вказують на них. Тому речення із займенниками позбавлені самостійності, їх семантика розкривається через зв'язок з іншими реченнями.
На особливу увагу заслуговує у мережі "переплетених" зв'язків речень синтаксичної єдності модальність - співвідносність предикативних центрів (співвідносність видо-часових ознак присудків речень синтаксичної єдності та їхвідношення до реальної дійсності). У другій структурі речення, починаючи з п'ятого, відзначаються паралельною предикативністю: присудки в цих реченнях (робив, ніс, любив, розумів, зневажав), які передані однаковими дієслівними формами (минулого часу доконаного і недоконаного виду), відносяться до того самого підмета (він) четвертого речення, який у свою чергу пов'язаний з підметом першого речення (батько).
Підтримується цей зв'язок речень у синтаксичній єдності синтаксичним паралелізмом, який означає однакову або близьку будову речень, що межують в одній структурі. Так, майже ідентичні за своєю будовою речення п'яте шосте, сьоме; досить близькі за будовою - друге, третє. Отже, синтаксичний паралелізм є виразним засобом зв'язку речень у складі синтаксичної єдності [10, 79].
Перелік засобів зв'язку синтаксичної єдності (займенники, модальна співвіднесеність речень, синтаксичний паралелізм, лексичні повтори) можна доповнити такими ознаками, як сполучники, прислівники займенникового походження,
Loading...

 
 

Цікаве