WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фонетика. Звуки мови та їх класифікація - Реферат

Фонетика. Звуки мови та їх класифікація - Реферат

поділяються на передньоязикові ([д], [т]. [ж], [з], [с], [ш], [р], [л], [н], [ц], [ч], [дж], [дз], англ, [ ], [ ]), середньоязикові ([j], фр., ісп., італ., узб. [?]1), нім. [с]12) і задньоязикові ([ґ], [к], [х], англ. [?]3)).
У всіх мовах найбільше передньоязикових.
За пасивним артикулятором передньоязикові поділяють на міжзубні, або інтердентальні (англ, [ ], [ ], зубні, або дентальні ([д], [т], [з], [с], [дз]), та піднебінні ([ж], [ш], [дж ], [ч]).
За акустикою вони бувають свистячими [з], [с], [дз] або шиплячими ([ж], [ш], [ч], [дж]). Залежно від форми, якої набуває язик, та ділянки передньої частини язика, що бере участь у творенні звуків, розрізняють серед передньоязикових приголосних апікальні, дорсальні та какумінальні. При творенні апікальних (від лат. apex "верхівка, кінець") кінчик язика (апекс) притискується до зубів, альвеол , ясен або загинається до твердого піднебіння. Апікальними є англійські зубні [d], [t] та міжзубні [9], [9], україн-ський зубний [л].
При вимові дорсальних (лат. dorsalis від dorsum "спина") спинка язика торкається піднебіння, а його кінчик опускається вниз, наближаючись до нижніх зубів. Дорсальними є українські [д], [т], [з], [с]. Какумінальні (лат. саситеп "вершина"), або церебральні (лат. cerebrum "мозок"), приголосні утворюються при піднятому вгору краї передньої частини спинки язика. Такими є звуки [ж], [ш], [р].
Гортанні (ларингальні) звуки утворюються при зімкненні або зближенні голосових зв'язок. Ларингальним є англ. [h].
Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порожнині глотки. До них належать укр. [г], нім, [h] (голова, галас, нім. Hand "рука", Held "гроші", Freiheit "свобода"). Гортанних і глоткових звуків багато у грузинській та ін-ших кавказьких мовах. Є вони в івриті та арабській мові.
Язичкові (увулярні) приголосні характеризуються активною артикуляцією маленького язичка (увули). Таким є французький гаркавий звук [r].
За способом творення приголосні поділяють на проривні, щілинні, зімкнено-прохідні й африкати.
Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з силою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різкому розкритті зімкнення, їх ще називають вибуховими, експлозивними (від фр. explosion "вибух") та миттєвими (їх не можна вимовляти протяжно). До них належать [б], [п] [д], [т], [ґ], [к].
Щілинні, або фрикативні (від лат. fricare "терти", fricatus "тертя"), - приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. їх ще називають спірантами (від лат. spirans "який дує, дме, видихає"). До них належать [в], [з], [ж], [г], [ф], [с], [ш], [х], англ. [ ], [ ], англ, і нім. [h].
Зімкнено-прохідні приголосні утворюються одночасним поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Органи мовлення змикаються, але десь залишається щілина для повітря. Зімкнено-прохідними є [р], [л], [м], [н], французький увулярний [r]. Серед них розрізняють: 1) дрижачі, або вібранти (від лат. vibrans "дрижачий"), при творенні яких арти-кулятор (язик або язичок) дрижить і таким чином то закриває, то відкриває шлях для повітря ([р], фр. увулярне [r]);
2) плавні, або бокові, латеральні (від лат. latus "бік", lateralis "боковий"), які характеризуються тим, що повітряний струмінь проходить краями порожнини рота (наприклад, приголосний [л] утворюється боковою щілиною при опущенні країв язика і зіткненні кінчика язика з верхніми зубами);
3) носові, або назальні (фр. nasal від лат. nasus "ніс"), які утворюються при опущеному м'якому піднебінні, внаслідок чого частина видихуваного повітря проходить через порожнину носа (звуки [м], [н]).
Африкати (від лат. affricatus "притертий") - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною (фрикативною) фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілинних. До них належать [ц], який починає вимовлятися як проривний [т], що згодом переходить у фрикативний [с], і [ч], початок вимови якого нагадує [т], а кінець [ш]; звуки [дж] (укр., серб., англ.), [дз] та нім. [pf] (Pferd "кінь", Apfel "яблуко", Pfeil "стріла").
За додатковою артикуляцією, коли до основного тембру додається ще інше (додаткове) забарвлення, виділяють звуки твердій м'які та аспірати.
М'які, або палаталізовані, звуки відрізняються від твердих тим, що при їх творенні відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме тому всі середньоязикові є м'якими: [j], [л'], [н'], [с'], [т'] та ін. М'які приголосні, що утворюють із твердими пари, є тільки у слов'янських, японській та ще деяких мовах. В інших мовах кожен із приголосних є або м'яким, або твердим. Так, наприклад, у французькій мові приголосні [ж] і [ш] м'які. Та й у слов'янських мовах класифікація приго-лосних на тверді та м'які не збігається. Наприклад, у російській мові [ч] є м'яким звуком, тоді як у білоруській і польській - тільки твердим.
Аспірати, або придихові (від лат. aspirare "дути, видихати", aspiratus "придиховий"), - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні, що призводить до появи фази шуму"в кінці звучання. Придиховими є німецькі глухі приголосні [p].[t], [k], (Pilz "гриб", Tat "справа, дія, вчинок", Kuh "корова" вимовляються приблизно так: Philz, That, Khuh). Багато придихових є у санскриті, гінді, урду, в'єтнамській, корейській і китайській мовах.
У деяких мовах існують так звані абрубтивні (глоталізовані, зімкнено-гортанні) приголосні, які характеризуються зімкненням або зближенням голосових зв'язок у кінцевій фазі артикуляції. Замкнута гортань піднімається вгору, і стиснуте повітря утворює в ротовій порожнині тиск. Відтак настає гортанний прорив, який надає приголосному різкого забарвлення. Такі звуки є в кавказьких (грузинській, осетинській, аварській та ін.), семіто-хамітських і деяких індіанських мовах.
Існують також огублені (лабіалізовані) приголосні. При їх творенні збільшується ротовий резонатор, відповідно знижується тональність приголосного.
Pа тривалістю вимовлений (артикуляції) приголосні, як і голосні, бувають довгими і короткими. Наприклад, в українських словах знання і життя довгими є приголосні [н '], [т'], які звичайно називають подвоєними, але в транскрипції записують як довгі звуки [знан'а], [житг'а]). У російській мові довгими є [ж '] і [ш']: вожжи [вбж 'и], изжога [иж 'бгъ], щи [ш 'и], щука [ш 'укъ]. В арабській мові довгота приголосних широко використовується для розрізнення слів. Наприклад: [сама] "бути високим" - [самa] "називати".
Використана література.
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К. - Одеса, 1991. - С. 52-72.
2. Дорошенко С.I., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. - К., 1974. - С. 50-57,66-81.
3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. - М., 1987. - С. 33-44.
4. Росетті А. Вступ до фонетики. - К., 1974.
Loading...

 
 

Цікаве