WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова жестів - Реферат

Мова жестів - Реферат

кинули виклик Stokoe і намагались заперечувати лінгвістичний статус візуально-жестикуляційної системи
Розвиток мови жестів в Україні
В Україні жестова мова існує близько двох століть, тобто, з того часу, як з'явилися перші осередки, громади глухих і відповідно спеціальні школи для глухих дітей (Львівська школа для глухих дітей була відкрита у 1830 році, Одеська - у 1843 році). Жестова мова, розвивалася і культивувалася у родинах глухих від покоління до покоління. Це геніальний комунікативний витвір людей, у яких неможливе усне спілкування. Це прояв творчої здатності і переконання того, що людина, позбавлена слуху, спроможна творити і творить рідну мову.
Але до розуміння цього пройшов значний проміжок часу, в який мова жестів розглядалася з різних, досить полярних точок зору.
Першими сурдопедагогами, котрі працювали на теренах сьогоднішньої України, були М. Лаговський, І. Соколянський, Л. Виготський, Р. Боскіс, Р. Краєвський та інші.
Не зважаючи на те, що наприкінці ХІХ - початку ХХ століття основним методом навчання був "чистий усний метод", історично зафіксовані погляди видатних сурдопедагогів на проблему використання жестової мови у навчальному процесі. Теоретично М. Лаговський та інші в усному мовленні вбачали далеко не єдиний засіб сурдопедагогічного процесу, сурдопедагоги професіонали не відкидали зовсім мову жестів:
"Жестикуляцию, мимику не условную, естественную, употребляемую учениками при общении друг с другом подавлять и искоренять даже вредно, принимая возможность благотворно в смысле развития влияния старших учеников на младших, которые еще не умеют говорить. Но, преследуя жестоко жестикуляцию, все же должны вырабатываться меры, ускоряющие усвоение речи и не замедляющие умственного развития ученика."
Різні питання навчання осіб з вадами слуху не могли залишитися поза увагою і на різних поважних зібраннях. Так, наприклад, у 1910 році І. Соколянський, працюючи сурдопедагогом в Олександрівському училищі для глухонімих, виступав з доповіддю "Про навчання українських глухонімих рідної мови" на Всеросійському з'їзді діячів по вихованню і навчанню глухонімих. У своїй доповіді він обґрунтував педагогічну необхідність навчання українських учнів на противагу циркуляру, який забороняв навчання українською мовою.
Свого часу, працюючи учителем нечуючих, І. Соколянський відчув велике розчарування і педагогічну безпорадність, оскільки у навчальних закладах панував усний метод навчання. Сурдопедагог став помічати, що успіхи глухих виявляються досить низькими; розумів, що теорія і практика навчання глухих суттєво різняться. Звертаючись до книг по лінгвістиці, його зацікавили погляди Л. Щерби, котрий поділяв розуміння величезної ролі жестової мови для розвитку глухих. Останніх він прирівнював до іноземців, з розумінням того, що глухі мають свою мову і "міміка" характеризується як своєрідна типова мовна система, яку вчителям потрібно знати і яку потрібно вивчати. Важливо відмітити, що Л. Щерба дотримувався граматичного напряму вивчення і навчання іноземних мов, (словесна для глухого як іноземна). Тому підсумовуючи свої наукові погляди, Л. Щерба зазначав, що при навчанні глухонімих усному мовленню їхня рідна мова "міміка" - має використовуватися повною мірою.
Беручи за основу погляди Л. Щерби, І. Соколянський в 20-30 роках ХХ ст. займається проблемою мовленнєвого режиму у школі глухих. Тверда переконаність в тому, що педагог в присутності глухої дитини повинен розмовляти тільки на зрозумілій глухій дитині мові, породила запитання до "зрозумілої мови" - якою їй бути? Або це комбінація жестового, дактильного і усного мовлення, або - це тільки жестове мовлення і дактилологія. Він вважав, що тільки міміка може замінити інтонаційний бік мовлення за відсутності слуху.
Хочемо відмітити, що І. Соколянському не вдалося реалізувати свої підходи і рішення в сурдопедагогіці (хоча це він зробив при навчанні сліпоглухих), зокрема, довести обов'язковість жестового етапу у початковому навчанні мови. Незадовго до своєї смерті він писав, що "я пришел к непоколебимому для меня и окончательному выводу, что игнорирование жестовой речи глухого ребенка в дошкольный и школьный период - это тягчайшее преступление, которое должно быть наказуемо в уголовном порядке".
З 1938 року, після Всеросійської наради сурдопедагогів в школах країни основними мовленнєвими засобами педагогічного процесу визначаються усна і письмова форма мовлення, а допоміжними - дактильна (починаючи з 3 класу) і жестове мовлення.
Російські вчителі-сурдопедагоги Р. Боскіс і Н. Морозова наприкінці тридцятих років минулого століття здійснили спробу вивчити жестову мову експериментально, але створити лінгвістичний опис жестової мови не вдалося. Причиною стало те, що традиційні методи лінгвістики були неефективними для аналізу жестової мови , який спирався на оперування таких понять як частини мови, члени речення тощо. Саме на основі таких помилкових розмірковувань і був зроблений висновок, по-перше, що мова жестів позбавлена граматичних закономірностей і є примітивною; по-друге, що глухі не можуть володіти двома мовами, і що з поступовим оволодінням словесної мови жестова мова перетворюється в КЖМ (калькуюче жестове мовлення).
Л. Виготський - видатний психолог ХХ століття, людина широкої ерудиції, маючи величезний інтелект вченого, жестову мову - визначав не як кінетичну копію словесної мови, а як символічну систему зі своїми закономірностями, зі своєю структурою, яку не закладено біологічно, а виникає завдяки соціуму у відповідь на потребу у спілкуванні: спочатку з батьками, потім - з вихователями, однолітками, педагогами, товаришами по роботі, навчанню. Тільки якісне включення в життя суспільства забезпечує глухим дітям нормальний розвиток мислення. А якщо це так, то жестова мова не може бути примітивною.
"Боротьба усного мовлення з мімікою не зважаючи на всі добрі наміри педагогів, як правило, завжди закінчується перемогою міміки, не тому, що міміка зпсихологічної точки зору є істинним мовленням глухонімої людини, не тому, що вона легша щодо засвоєння, а тому, що вона - це істине мовлення у всьому своєму багатстві його функціонального значення, а штучно насаджена усна вимова слів позбавляє життєвого багатства і є тільки мертвим відбитком з живого мовлення".
Він аргументовано рекомендував сурдопедагогам використовувати всі можливості мовленнєвої діяльності глухої дитини, не ставлячись зверхньо, недоброзичливо до міміки як до ворога, розуміючи, що різні форми мовлення можуть бути не тільки конкурентами один для одного, але й сходинками, завдяки яким нечуюча дитина поступово оволодіває мовленням.
Значний негативний вплив на використання жестової мови у навчально-виховному процесі спеціальних шкіл мала праця Й. Сталіна "Марксизм и вопросы языкознания", де стверджувалося, що глухонімі "аномальні", "без'язикі" люди, а їх "ручна" мова - "це не мова, і навіть не сурогат мови". Її не можна прирівнювати до звукової мови, як неможливо прирівняти "первобытную мотыгу к современному гусеничному трактору с пятикорпусным плугом". Як результат-десятки років жестова мова викорінювалася із спеціальних шкіл. У 1968 році за ініціативи УТОГ (на той час в лавах УТОГ налічувалося 57 тис. чоловік) Н. Іванюшева (досвідчений перекладач і сурдопедагог) розробляє і готує посібник "Мимико-жестикуляционная речь", розрахований зокрема для перекладачів-початківців, сурдопедагогів. Матеріал посібника побудовано за принципом від простого до складного з тим, щоб людина, котра вивчає жестову мову, змогла спочатку оволодіти найпростішими поняттями, засвоїти найвживаніші жести, а потім - доповнити свій запас політичною, виробничною, сільськогосподарською термінологією. Жести розподілялися за темами і доповнювалися фото і детальним описом показу жесту.
У 50-х роках ХХ століття кандидат педагогічних наук, викладач Київського педагогічного університету імені О. Горького (нині НПУ імені М. П. Драгоманова) Р. Краєвський здійснює лінгвістичний опис мови жестів
Loading...

 
 

Цікаве