WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Норми сучасної Української мови у спілкуванні - Реферат

Норми сучасної Української мови у спілкуванні - Реферат


Реферат на тему:
НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У СПІЛКУВАННІ
Процес спілкування. Види спілкування. Під час вивчення будь-якого об'єкта проводять його класифікацію. Класифікують і спілкування. Доцільно подати одну з найбільш прийнятних схем такого процесу:
1. За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування контактне - дистантне.
Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.
До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо.
2. За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) - опосередковане (непряме).
Для прямого спілкування - це зазвичай розмова, бесіда, доповідь і т.п.
До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, через книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції і т.п., а також армію робітників, які їх обслуговують.
3. За формою існування мови розрізняють спілкування усне - письмове.
Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове - з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у більш складних мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших.
Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень ("Слово - не горобець: вилетить - не спіймаєш").
4. З погляду змінної - постійної позиції "я - мовця" і "ти - слухача" розрізняють спілкування
діалогічне - монологічне.
Діалог утворюється зміною ролей "я" і "ти", що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок "я" (адресанта) і "ти" (адресата).
5. За кількістю учасників розрізняють спілкування
міжособистісне (особисте) - масове.
Кількісні відношення "1-1" і "1- декілька" приводять до міжособистісної комунікації, відношення "1- багато" - до масової (радіо, преса, телебачення).
7. З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування
приватне - офіційне.
На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів тощо).
Основні правила ведення мовлення. Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.
Виділимо насамперед правила для мовця:
1. Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
2. Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.
3. Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.
4. Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.
5. Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
6. Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
7. Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача - обмежені.
8. Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
9. Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.
Правила для слухача:
1. Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
2. Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
3. Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
4. Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
5. Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
Деякі аспекти мовленнєвої ситуації. Мовленнєва ситуація визначається такими обставинами, які змушують людину щось сказати (або брати участь у мовленнєвій діяльності). Під мовленнєвою ситуацією розуміють складний комплекс зовнішніх умов спілкування і внутрішніх реакцій співрозмовників, що знаходять вираження в якому-небудь висловлюванні (тексті). Інакше кажучи, для виникнення мовлення необхідні автор його та адресат, тема, місце і час мовлення, його причина і мета.
Етикет і мовлення. У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища - все це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у конкретному випадку, ситуації.
Культура поведінки, культура спілкування і мовленнєвий етикет. Культура спілкування - частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки - сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет - важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.
Основна література:
1. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - К.,1989.
2. Гольдин В.Е. Речь и этикет. - М., 1983.
3. Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. - М., 1978.
4. Крысин Л.П. Речевое общение и социальные роли говорящих //Социально-лингвистические исследования. - М., 1976.
5. Почепцов Г.Г. Слушатель и его роль в актах речевого общения // Языковое общение: Единицы и регулятивы: Межвузовский сборник научных трудов. - Калинин, 1987.
6. Формановская Н.И. Речевой этикет и культура. - М., 1989.
7. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. - М., 1980.
8. Рождественский Ю.В. Введение в общую филологию. - М., 1979.
9. Соковнин М.В. О природе человеческого общения: Опыт философского анализа. - Фрунзе, 1974.
Loading...

 
 

Цікаве