WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовознавча спадщина Олени Курило - Реферат

Мовознавча спадщина Олени Курило - Реферат

Інституту української наукової мови, Курило перестає бути єдиним ученим консультантом і взагалі переключається більше на проблеми діялектології й історії мови.
Натомість неминущим і досі лишився її вплив на українську синтаксу, фразеологію й почасти словотвір - і це сталося головне внаслідок появи (5). Книжка виросла з невеликої брошурки в першому виданні, так само, як і інша брошура (4), надиханої любов'ю до української мови й бажанням підкреслитибагатство її синтаксично-фразеологічних можливостей, але в другому, а особливо в третьому виданні вона стала широким порадником в основних синтаксично-стилістичних питаннях української літературної мови. Як настільна книга літературних редакторів вона визначила собою ввесь напрям їх праці на довгі роки. Численні автори різних мовних підручників і порадників, що видавалися тоді цілою зливою, в суті речі майже виключно популяризували настанови Курило в (5). І тепер, хоч книжка давно заборонена в УССР, а молодшому поколінню просто невідома, ціла низка її тверджень і порад здійснюється.
Я назву тут тільки головні з тих питань, що в них (5) визначила шлях розвитку української літературної мови: заперечення вживання активних дієприкметників на -чий, -ший і пасивних на -мий і конкретні поради, коли їх заступати на прикметник, дієприслівник чи підрядне речення (5, 13 і далі); поради щодо вживання дієприслівників, зокрема дієприслівників на -вши в значенні одночасної дії (5, 32); поради про перевагу інфінітива над віддієслівними іменниками і про розмірно дієслівний характер української мови (5, 36); розмежування віддієслівних іменників з нульовим суфіксом, суфіксом -к- і суфіксом -ння (5, 45); особливості вживання часових форм дієслова (5, 53); настанова про перевагу що над який і особливо котрий у релятивних підрядних реченнях (5, 107); заборона протиставного же (типу: Я мовчав, він же говорив - 5, 115); межі вживання прийменника по і його замін (5, 118); часові конструкції (5, 128); і особливо - керування дієслів (5, 66). Додаймо до цього ще розуміння чергувань у : в, і: й як вияву особливої властивості української мови, її потягу до краси, до стилістично використовуваної рівноваги голосних і приголосних, пропаговане в (4) (у За, 127 Курило вживала для цього явища термін "милозвучність"). Тепер усі ці риси української літературної мови здаються самозрозумілими, але вперше показати їх і солідно обґрунтувати - це була велика заслуга Курило.
Природно, що не могло прищепитися все, що підносила й радила Курило. Деякі її вимоги здаються тепер перебільшено етнографічними, вони хотіли б реставрувати відмерле або вони розвивали б наявну тенденцію дещо однобічно. Але таких моментів далеко менше. Назву з них такі, як вимога в чужих словах вимовляти (й писати) завжди и, за народною вимовою давніше позичених слів типу универсал, министер (3, 169); спроба заборонити дієприкметники на -лий і великою мірою звести пасивні дієприкметники на -ний, -тий до ролі прикметників (5, 20, 24, 25); спроба відновити сполуку дієприслівника з дієсловом за допомогою сполучника та (типу: Увійшовши, та став - 5, 33); спроба заборонити дієслова було й буде та орудний відмінок дійової особи в усіх випадках при безособових присудках на -но, -то (5, 35); спроба обмежити, а то й зовсім усунути родовий відмінок приналежності іменників (5, 99); порада вживати апозитивні сполуки однакових частин мови (типу: куми-побратими, визнати-вимовити - 5, 131); спроба відновити двоїну (5, 97).
Провідна настанова, що визначала ввесь напрям порад Курило, була, безперечно, романтично-народницька. Курило виходила з тези про те, що головне - це впіймати "дух української мови", що проявляється насамперед в особливих, тільки їй "властивих законах синтаксичних" (3, 165) і що відбиває "властиву даній нації звичку думати" (5, 10), "є вираз його (народу) національного світогляду" (5, 136). Мова йде, таким чином, про визбирування й культивування "свого, одмітного" (5, 10). Це одмітне, власне, можна знайти в тих проявах мови, що не є заторкнені впливами російської літературної мови, як це сталося великою мірою з мовою сучасної Курило української інтелігенції. Звідси виростає етнографізм у мовній настанові Курило. Уже в (2, 167) вона відзначає як одну з переваг Є. Тимченка як мовознавця, що він має "чудесні приклади, взяті здебільшого з етнографічних записів". Інтеліґенція бо "повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією мови наукові правди" (5, 8). Завдання мовознавця - мову літературну "знов наблизити до народної" (5, 11), "допомогти їй зійти з російської підстави, набігти живої народної тропи" (5, 136).
Мова йде, отже, не тільки про близькість до народної мови, себто фактично до мови етнографічних записів, а про концентрацію, згущення її рис. Тож не диво, що найбільше відповідає ідеалові Курило мова прози П. Куліша (але не його поезії, з її синтезою української народної основи з церковнослов'янськими елементами); як вона сама подає, "це - найбагатші, найкращі зразки українського слова, що досі не мають рівних собі в українській прозовій літературі" (5, 138). Часом народницький підхід навіть переважає в Курило над національним, а народ для неї фактично означає селянство (5, 136). Вона радо порівнює, приміром, українську народну мову з російською народною мовою, протиставляючи їх разом штучності російської літературної мови (5, 139 та ін.). Тут в "Увагах" Курило ніби проявляється боротьба впливів двох її вчителів - її безпосереднього вчителя Є. Тимченка з його етнографічним підходом і її учителя з книжок - Ол. Потебні, з його романтично-національним підходом, до певної міри завдяченим В. Гумбольдтові. Загалом, одначе, вплив Потебні панує, і це проявляється не тільки в тому, що Потебня найчастіше цитується на сторінках (5) і інших праць Курило на синтаксично-стилістичні теми, не тільки в тому, що (5), власне, кінчається цитатами з Гумбольдта й Потебні, а і в тому, що Потебня визначив головне в підході Курило до явищ української мови, а також дав глибоко опрацьоване історичне тло для її зауваг щодо сучасної мови. З цього погляду в Курило зв'язок з Потебнею глибший і живіший, ніж у його харківських учнів, об'єднаних навколо видання "Вопросы теории и психологии творчества". Тоді як вони спиралися більше на "Мысль и язык", ранній і ще мало самостійний твір Потебні, і на його психологічно обґрунтовану теорію літератури, Курило продовжувала головний напрям його геніяльних синтаксичних студій і продовжувала також те, що завжди було скритою пружиною всієї діяльності Потебні - його українство.
Перейнявши від Потебні і безпосередньо від його вчителя В. Гумбольдта їх національний романтизм, Курило перейняла від Потебні й другу його рису, що завжди обмежувала його романтизм, - його тверезість в оцінці
Loading...

 
 

Цікаве