WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Аналіз антропонімів у творчості Марії Матіос - Курсова робота

Аналіз антропонімів у творчості Марії Матіос - Курсова робота

плачте за мною ніколи...".
Головною героїнею твору є баба Орися. Апелятив баба та антропнім Орися практично нероздільні. "Нарешті - на сьомому десяткові років! - баба Орися зажила по-людськи" [1; 117] Вони (апелятив та онім) зафіксовано разом, починаючи з першого рядка твору.
Героїня розповідає, що вона ціле життя почувала і почуває себе бабою. Склалося таке враження, ніби Орися ніколи не було молодою. "Вона вже й сама так себе називала бо ім'я стало тавром, припечатаним колись першим її начальником-погоничем, та так і вросло в її свідомість, як у шкіру. Гм... що хотіти? Її руки, струджені, роз'їдені хлоркої і вапном руки, дали їй буденне і святошне ім'я: баба" [1; 179]
Апелятив баба став своєрідним прізвисько Орисі однак скрізь фіксується лише з маленької літери.
Контекстуальний онім був для героїні прізвиськом, другим ім'ям, прізвиськом і тавром, характеризує її. Адже загальновідомим є те, що бабою називають переважно літніх жінок, чи так, що своїм виглядом чи поведінкою нагадують їх.
Антропонім Орися має один варіант - Оришка. "Чи вона й справді не мала людської молодості, чи то такою була їхня начальницька довіра, але Орися в дитинстві росла Оришкою, а далі - лим бабою, сухонькою, тоненькою і самотньою бабою Орисень" [1; 179]
Текст не фіксує прізвища героїні, однак нами було виявлено ім'я по батькові:
"Матимемо приємність бачити Вас, Орисю Михайлівно!" [1; 188]
Така номінація засвідчує повагу і має саме таку форму через офіційну обстановку, в якій опиняється Оришка. Але ця повага несправжня, нещира і спрямована на те, щоб виманити у старенької гроші. Чиновником абсолютно байдужа доля простого народу, тим паче людей похилого віку.
Для називання використовується лише форма баба Орися, жодних інших апелятивів не чи власних назв. Це призводить до високої частотності імені Орися. Антропонім Орися фіксується текстом 60 разів. Однак це не прози водить до одноманітності чи "сухості" тексту. М.Матіос вживає ім'я Орися дуже часто. Але щоразу по-новому, по-іншому. А часто повторюваний апелятив баба кожного разу підсилює трагедію жінки, яка "ніколи не була молодою".
У словнику Л.Г.Скрипник, Н.П.Дзетківської "Власні імена людей" вказано одне із джерел запозичення цього імені - грецька мова, у перекладі з якої воно означає мир, спокій. Саме спокою прагнула героїня усе своє життя. І знайшла його на холодній бруківці. Її збила машина. Однак спокій до героїні прийшов не одразу. Спочатку старенька вислухала чимало образ від міліціонерів, звичайних перехожих та начальників. Вона лежала й дивилась на їхні байдужі обличчя. Орися знала їх дуже добре, оскільки працювала у них прибиральницею багато років. І навіть тепер вони не залишали її в спокою, не давали мирно покинути цей світ, бо лежачи на бруківці, бабуся привертала до себе увагу і мішала громадянам слухати "грандіозні" промови начальства.
Системний аналіз антропнім ікону твору М.Матіос
"Признай свою дитину"
Твір Марії Матіос "Признай свою дитину" - це розповідь про українську родину, що складається з чотирьох осіб, а саме: батька Дмитра, матері Оксани та двох дочок Тані та Олюні.
Перші два оніми тенет фіксує на самому початку: "Чи досиджували в когось на весіллі так довго - майже, до самого ранку - Дмитро з Оксаною вже й не пам'ятати" [1; 203]. Ці імена були і залишаються досить поширеними на території Західної України. Матеріал не фіксує прізвищ та імен по батькові. Однак про єдине прізвище для усієї сім'ї з такого епізоду:
"Дмитро зачастив до мами. Він подовго рився на горищі в старих-старезних фотографіях Проданюкової родини, сам не знаючи, навіщо" [1; 208]
Отже, їхнє прізвище Проданюк. Проте авторка не вживає антропнімоформул Дмитро і Оксана Проданюки. Насамперед, це зумовлено жанром твору (оповідання). Крім того. у цьому не було потреби, оскільки події розгортаються в колі однієї родини, а тому не варто називати когось на прізвище.
Такі називання вживається переважно в офіційній ситуації, якої, за сюжетом, немає. Більше того. в українців не прийнята трикомпонентна номінація. Так уже історично склались традиції у наших краян, що надзвичайно рідко вживається ім'я по батькові.
Не фіксує матеріал і зменшено-пестливих назв, що насамперед, зумовлено напруженими відносинами у родині. Немає прізвиськ.
Спостерігаємо досить високу частотність вживання онімів, що зумовлює майже повну відсутність апелятивів. Тому антропонім Оксана зафіксовано 31 раз, Дмитро - 49 разів. Також оніми позбавлені варіативності. Скрізь засвідчено лише один варіант - Дмитро, Оксана.
Словник Л.Г.Скрипник, Н.П. Дзетківської "Власні імена людей" фіксує ці антропоніми таким чином:
1. Дмитро, Дмитріан гр., Demetrios - стосовний до Демитри, належний їй.
2. Оксана гр. можливо від xenia - гостинність або xenios (xenia) - чужий, чужоземний.
Пов'язуючи значення цих імені із контекстуальною символікою твору, слід зазначити, що Оксана справді була хорошою, гостинною господинею. Однак стає чужою своєму чоловікові через неприємний інцидент.
Дмитро починає належати своїм безпідставним здогадам, намагається знайти логічне пояснення тому, що в його дочки Тані світле волосся. Таким чином, герой приходить до висновку, що це не його дитина. Такі обставини впливають на ставлення батька до доньки, відповідно позначаються й на називанні: як антропнім них номінаціях, так і апелятивних. Специфічним для вживання апелятивів на позначення доньки Дмитра є те, щ авторка, а не тато використовує називання такими словами як дитина, донька, красуня. Таке називання свідчить про прихильне ставлення Марії Матіос до героїні, чого не можемо сказати пробатька. Для підтвердження наводимо таку цитату:
"...Дмитро люто й боляче вхопив її за руку: "Курва мама твоя була, і ти вже хочеш? - і вперше ударив дитину по обличчю" [1; 211]
В серці батька поселилось образа, мають на ні в чому невинну дівчинку. Несправедливо докори мішають йому спілкуватись з дочкою, апелювати до неї. У нього була відраза не тільки до Тані, а й до самого її імені, що відбивається на номінації.
Для називання дівчини авторка використовує антропнім Таня, що походить від повного імені Тетяна, лат.; Tatius - ім'я сабінського царя; можливо, від гр. tattoo - установлюю, призначаю. Саме так фіксує цей онім словник Л.Г.Скрипник, Н.П. Дятківської.
Особове ім'я не має в тексті варіантів, не супроводжують його зменшено-пестливі апелятивні назви, (що були б доречними, оскільки йдеться про маленьку дівчинку). Це, насамперед, зумовлено сюжетом.
Не подано прізвище та ім'я по батькові героїні. Однак про них ми можемо здогадуватись з контексту. Оскільки в батька прізвище Проданюк, то очевидно, що її прізвище те ж саме. Якщо її тата звали Дмитром, тоді ім'я по батькові Тані - Дмитрівна.
Отже, виводимо повне ім'я героїні - Проданюк Тетяна Дмитрівна. Така антропнімофрмула не використовується, бо є недоречною за змістом. Це зумовлено тим, що герої досить рідко апелюють до дівчини. Звертається здебільшого М.Матіос. А оскільки авторка ставиться до неї співчутливо, то і називає її Танею. Нами не зафіксовано певне ім'я дитини, мабуть тому, що у родинному колі малечу здебільшого називають на ім'я, чи зменшено-пестливими апелятивами. За
Loading...

 
 

Цікаве