WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Аналіз антропонімів у творчості Марії Матіос - Курсова робота

Аналіз антропонімів у творчості Марії Матіос - Курсова робота

побожна бабуся. Яка прожила нелегке життя, залишилась на старість літ самотньою. Вона знала всі місцеві новини. Героїня була вдовицею, чоловік помер давно, а діти так і не народились. Фрозина мала добру душу і їй було боляче дивитись, як масово вивозять молодь на Сибір. Тому бабуся вирішує разом із 11 вдовами наймати 12 службів, щоб це лихо зникло з їхнього села.
Антропонім Фрозина зафіксовано словником Л.Г.Скрипник, Н.П. Дзятківської "Власні імена людей". Текстом засвідчено ва ріки імен Фрозина. Це зменшено-пестлива форма Фрозинна. Отже поряд функціонують дві форми оніма:
1. "У двадцять сьомому році, як повінь стала урівень з хатами Фрозина з жінками проколінкувала у церкві усю службу - одну лиш службу двадцять вдовиць! - повінь на ніч упала"[1; 126]
2. "…Стиснула плечима та й лиш сказала: "Я буду думати, Фрозинно…" [1; 127]
У першому випадку матеріал фіксує антропонім Фрозина, що засвідчений протягом твору 24 рази. Це досить висока частотність вживалися у порівнянні з тим, що онім Фрозина (другий випадок) був виявлений нами тільки двічі.
Досить незвичним є те, що літню жінку називають зменшено-пестливим іменем. Але це легко пояснюється тим, що так її номінує така є старенька удовиця. Що є подругою ще з дитинства. І протягом кількох десятиліть не змогла нівелюватися та приязнь. Дружба, ніжність, які засвідчує онім Фрозинка.
Нами не зафіксовано які прізвища. Ані імені по батькові. Немає людей, які б про це пам'ятали, ані ситуацій, у яких їх можна було б ужити.
Виявлено нами декілька апелятивів, які, однак, можуть вияскравити ставлення героїв до Фрозини. Це такі: жінка, жінка-удовиця, молодиця. Так називає себе у внутрішньому монолозі сама героїні, тому ми не дізнаємося і про думку письменниці щодо свого персонажа.
Це перший аналізований нами твір, де ми виділяємо лише один антропонім. Так склалося тому, що оповідання дуже маленьке і розповідь ведеться від імені героїв (Фрозепи), і йдеться, в основному, саме про її життя. І є щось Фрозині схоже на дзигу. Вона ніяк не заспоїться, намагається допомогти іншим але дуже шкода, що немає кому подбати про неї.
Аналіз антропонімів, засвідчених оповіданням М.Матіос
"Не плачте за мною ніколи..."
Оповідання "Не плачте за мною ніколи..." різниться від інших творів цієї книги незвичною структурою та глибиною думки. Тут є дві головні героїні - це бабця Юстина і сама Марія Матіос.
Письменниця поставила перед собою завдання показати життя типової літньої сільської жінки-вдови, що чекає на свій останній день. Це буде справжня урочистість, до якої вона готується вже близько тридцяти років. А поки смерть не приходить, бабуся старанно перекладає речі, які придбала на похорон й розмовляє з випадковими перехожими. Такою перехожою і була авторка. Її ім'я не фіксується текстом. Між Юстиною та М.Матіос виникає діалог. Однак бабця звертається до співрозмовниці тільки за допомогою одного апелятива дочка. Тобто письменниця використовує прийом не називання стосовно себе.
Скрізь антропонім Юстина фіксуємо лише в одній формі. Така номінація пов'язана зі статусом героїні. У такий спосіб до неї звертаються сусіди та знайомі. А осіб, які могли б називати її по-іншому (діти, чоловік, батьки), немає. Аналізований антропонім виявлено в тексті 20 разів. Це середня частотність вживання. Вона зумовлена частими замінами імені контекстуальними он імами. Апелятиви фіксуються досить часто, але усі вони одного плану, а саме - бабця і баба. Цікаво те, що саме письменниця уникає звертання. Але під час розповіді про Юстину використовує лише апелятив бабця:
"... Бабця на мить перериває роботу та так і застигає, тримаючи в руці жмут вузьких чорних сатинових пов'язок". [1, 136-137]
Конктекстуальний онім бабця свідчить про глибоку повагу, ніжність. Та доброзичливість зі сторони Марії Матіос у ставленні до головної героїні.
Майже у кінці оповідання текст фіксує досить цікаву номінацію:
"...Покладіть файний хрест, напишіть, що під ним лежить Юстина, дочка Семена Паленка, мама чотирьох синів і трьох дочок, жінка Петра Борсука - та й буде..." [1; 162]
З цієї цитати можна вивести ім'я по батькові, дівоче та прізвище по чоловікові героїні:
Поленюк (Бурсук) Юстина Семенівна.
Але мусимо зазначити, що контекстом така антропонімоформула не зафіксована. І це не вперше. Така номінація притаманна стилю письменниці ("Солодка Даруся").
Онім Юстина зафіксований словником Л.Г.Скрипник, Н.П. Дзетківської "Власні імена людей", де вказано, що це жіночий варіант до чоловічого імені Устин (Юстин).
Також звертаємо увагу на те, що авторка називає героїню не Устиною (це більш поширений варіант), а Юстиною. Це пом'якшує номінацію, адже і саме бабуся була м'якою характером, співчутливою й готовою прийти на допомогу у будь-якій ситуації.
Досить часто самі імена несуть інформацію про те, хто є хто. Це саме такий випадок, адже сама форма оніма асоціюється з характерними рисами Юстини.
Аналіз онтропнімікону твору "Анна-Марія"
Оповідання "Анна-Марія" розчинає другу частину книги "Нація" - "Нарру Notion" ("Щаслива нація")
Задум письменниці був цікавим та водночас досить складним: показати душу чоловіка, що заплуталась у любовному трикутнику, розпусті та багатстві. Щоб це реалізувати, потрібно було вміло підібрати засоби, які б змогли якнайкраще передати задумане. У цьому процесі не остання, якщо не головна, роль відводиться онтропонімам. Нами зафіксовано чотири основні ономастичні одиниці.
З одним з героїв Марія Матіос знайомить нас, починаючи з першого речення: "До кінця посту Імерієві лишилося три дні" [1; 167]
Онім досить специфічний, складається з двох слів: "О, з суботи на неділю найстарший в Розтоках парубок Іларій Гуцуляк урве свій добровільний воьсмитижневий піст" [1; 167] Аналізований антропонім фіксується словником Л.Г.Скрипника, Н.Д. Дзетківської таким чином:
Іларій гр..; hilaros - веслий, радісний. Ім'я дуже добре адаптоване українською системою називання. Матеріал не фіксує варіант оніма чи зменшено-пестливих назв на позначення героя. Для називання авторка використовує тільки ім'я, рідше лише прізвищ (Гуцуляк).
АнтрпонімоформулаІларій Гуцуляк вживається один раз при знайомстві героя та читача. Така складова як ім'я по батькові взагалі відсутня. Натомість вжито чимало апелятивів: парубок, хлоп, чоловік, він, ґазда, молодий (у значенні наречений), хлопець.., так його називає лише авторка, інші ж персонажі звертаються до героя на ім'я. Ставлення письменниці до Іларія неоднозначне. Вона виправдовує, однак більше засуджує його, показує як людину лицемірну та корисливу, безвідповідальну і легковажну.
Частотність вживання антропоніма порівняно висока. Протягом кількох сторінок ім'я використане 42 рази. Таку високу активність фіксації оніма можна пояснити першорядністю героя та тим, що ведеться, в основному, розповідь від третьої особи (авторки) саме про Іларія.
Щодо його прізвища слід зазначити, що воно вжите вкрай рідко - один раз як складова частина онтропнімоформули і двічі - самостійно. Очевидно. Письменниця не вбачає необхідності у такому називанні. Прізвище Іларія не просто українське, воно гуцульське. Його форма відповідає змістовому наповненню, одночасно вироює
Loading...

 
 

Цікаве