WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Аналіз антропонімів у творчості Марії Матіос - Курсова робота

Аналіз антропонімів у творчості Марії Матіос - Курсова робота

героїні використовуються й апелятиви. Це такі: мамка, мама, жінка, небога, покійна, нона, радість. Ці загальні назви дуже вдало ілюструють ставлення до Катерини з боку інших. Яскраво це демонструє такий уривок: "- Йой, мамко... вставайте, мамко... діти за вами плачуть... Миколайчик ваш плаче, нащо'сте лишили Миколайчика, мамко... беріть'го до себе..."[1; 108]
Невичерпну любов показано у цій цитаті й загалом, протягом усього твору. Та таке ставлення спостерігається лише з боку родичів, натомість військовим байдужа смерть (удавана) молодої жінки. Вони холодно виконують свою роботу, однак не мали викинути з хати покійницю, тому змушені піти на поступки. Військові з презирством оцінюють ситуацію. Один з них заявляє таке:
- ...Скажу вам, Шандро, що вчасно померла ваша жінка Марія, - подивився на господаря старший військовий.
Катерина... - поправив його Шандро. [1; 109]
Тут присутня зверхність та байдужість. Герой навіть не спромігся запам'ятати імені померлої, однак відчуває себе зобов'язаним випити за упокій її душі. Для таких, як він, усі селяни на одне лице, тому неважливо Марія це чи Катерина.
Частотність антропоніма Катерина невисока. Це спричинено тим, що майже протягом усього твору героїня грає роль покійниці, а також значного частиною апелятивів на її позначення, що присутні в оповіданні.
Наступний героєм є чоловік Катерини Василь Шандро. Що цікаво, така онтропоніформула не зафіксована текстом. Авторка та персонажі твору домінують його або на ім'я, або на прізвище. Це знову ж таки пов'язано з традиціями найменувань українців та зумовлено сюжетом.
В українській літературі склалося так, що позитивних героїв називають найпопулярнішими іменами, одним із яких є Василь. Це ім'я прийшло до українців з грецької мови і в перекладі на українську означає цар. Василь був головою сім'ї і мусив дбати про її добробут (як цар дбає про свою країну).
Скрізь фіксуємо лише одну форму - Василь. Така номінація пов'язана зі статусом героя у родині. Майже відсутні у тексті апелятиви на позначення персонажа. Нами виявлено лише дві загальні назви, такі як, тато і чоловік.
"Тато з дідом перехреслити маму і бігом спровадили в шату, звідки нараз порозкривалися всі вікна, почувся Варварчин плач" [1; 104]
На жаль, виявлені апелятиви не дуже виразно відображають ставлення інших до Василя. Його позивання досить просте та стримане.
Матеріал не фіксує імені по батькові героя. З сюжету оповідання ми дізнаємося, що разом з цією сім'єю жив ще старенький дід Іван. Однак не зрозуміло, чиїм саме батьком він був (Катерини чи Василя), тому й не можемо встановити імен по батькові головних героїв.
Частотність вживання імені Василь досить висока, що пов'язано з його провідною роллю в оповіданні. Також це спричинено майже повною відсутністю апелятивів та позначення героя та підвищеною інтенсивністю звертання інших персонажів саме до Василя. Значно рідше вживається антропонім Шандро. Це, насамперед, пов'язано з сюжетом твору, його будовою та жанром (оповідання), а також із тим, що апелюють до нього переважно діти, які, відповідно, називають його татом.
Другорядним героєм є дід Іван. Його образ мало окреслений, а тому ономастична інформація теж є дещо скупою. Зокрема, зазначимо те, що антропонім Іван у тексті майже не фіксується (всього три рази). Небагатим є й апелятивний простір на його позначення. Зафіксовано такі загальні назви: дід, дідусь, старий.
"Дідусь стояв посеред обори, трембітанчи на чотири сторони світу, мов кликав на поміч увесь видимий світ, який тепер не міг обізватися нічиїм живим голосом" [1; 105]
Зменшено-пестливий апелятив дідусь засвідчує прихильне ставлення з боку героїв та письменниці. Українці здавна уміли поважати, шанувати старших.
Нами не виявлено ні прізвища, ні імені по батькові героя і їх неможливо встановити з контексту. Це пояснюється українськими традиціями номінації, жанром твору та другорядністю персонажа за сюжетом, одна не з ономостичногопогляду.
Адже жодний герой та жодний онім не є випадковим чи зайвим. Він структуралізує текст. Доповнює зміст новою, часто не помітною на перший погляд інформацією, надає твору цілісності та досконалості.
Аналіз ономастичного простору за твором М.Сатуос "Прошай мене"
"Прощай мен" - це ще одни твір, що входить до книги Марії Матіос "Нація".
Фактично весь текст - діалог. Здавалося б, що це найсприятливіше поля для письменника, щоб виявити всю свою майстерність володіння ономастичним матеріалом. Як правило, діалоги найчастіше обсновують саме звертання, зокрема онтропонімні звертання. Адже це допомагає реципієнту краще орієнтуватися у прочитаному чи почутому, розділяти висловлення різних осіб. Однак Марія Матіос не йде цим шляхом, хоча й не створює чогось нового. В ономастичній організації діалогів авторка використовує досить відомий спосіб, коли основним засобом іменування стають не оніми, а займенники. Такий метод в українській літературній ономастиці називається дейксис. Використовуються. Переважно, особові займенники: я, ти, він, вона, ми.
Наприклад:
- Не слухай мене... Я дурне кажу. Я також стратив голову з думання [1; 117]
- Ти не завинила … я не маю що тобі прощати... Випрощаємося перед Великоднем... пере сповіддю... [1, 116]
- Він якийсь норовистий уже відтепер. Тебе не болить? [1; 113]
- Але вони знають, що це твоя дитина.[1; 114]
- То не ми…[1; 115]
У цьому творі йдеться про нічну розмову чоловіка і жінки, що роздумують над своїм життям та майбутнім. Сам текст невеликий, вміщений на кількох (4) сторінках, діалоги викладені уривчасто. Крім того. це інтимна розмова про майбутню дитину. Саме цьому малюку треба дати ім'я. Чоловік пропонує записати сина на дружину, оскільки це були часи колективізації й усіх запроторювали до колгоспу.
- Запиши ...на себе ... Буде Михайло Марійович... [1; 116]
З наведеної цитати ми розуміємо, що головну героїню звали Марією. А от про називання батька на жаль, нічого сказати не можемо, оскільки немає таких посилань на ім'я, як у випадку з матір'ю.
Отож, автора знову використовує антропонім Марія (такий онім трапляється в оповіданні "Анна-Марія"), що, за своїм походженням, є давньоєврейським і вже давно в українській літературі асоціюється з жінкою тяжкої долі, покриткою, матір'ю. Однак слід пам'ятати, що це ім'я не було безпосередньо використано Марією Матіос на називання героїні. Такий антропонім ми вивели зантропонімоформули на позначення майбутнього сина. Тому основною залишається займенникова форма називання.
Третім, хоча і ще ненародженим героєм, Михайло Марійович. Цей онім є лише припущенням, а не остаточним іменем. Героїні не подобається такий варіант називання. Оскільки у такий спосіб (за ім'ям матері) називали безбатченків, а її дитина має сім'ю.
Аналізований антропонім складається з імені Михайло та ймовірного імені "по матері" Марійович. Прізвище матеріал не фіксує.
Це дещо новий прийом М.Матіос у літературній ономастиці. Однак історія життя і побуту українців фіксує випадки називання за іменем матері.
Аналіз антропоніма Фродзина за оповіданням М.Матіос
"12 службів"
Головою героїнею оповідання "дванадцять службів" виступає жінка похилого віку Фрозина. Це хороша
Loading...

 
 

Цікаве