WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Образна національно-культурна специфіка французьких фразеологізмів, які містять слова-реалії - Дипломна робота

Образна національно-культурна специфіка французьких фразеологізмів, які містять слова-реалії - Дипломна робота

характеру, що лежать в основі сталих словосполучень (фразеологізмів). Це - семантична цілісність або семантична нерозкладність (внаслідок чого значення декількох слів сприймається як єдине ціле); метафоричність нового цілісного значення, що базується на певному образі, який стає внутрішньою формою ФО (наприклад, повертати голову за сонцем мов соняшник, де внутрішньою формою для слова соняшник виступає слово сонце); різні ступені вмотивованості внутрішньої форми фразеологізму та експресивності; нарізно оформленість ФО (тобто наявність не менше двох повнозначних слів у складі ФО); відносна стійкість структурного складу чи цілісність ФО як відтворюваність сполук, які (за психолінгвістичними експериментами) зберігаються в нашій пам'яті готовими одиницями мови; незначна можливість їх дослівного перекладу іншими мовами.
На цій основі, враховуючи й попередні дефініції (у т.ч. і Л.Г.Скрипник та ін. (11: 11)), можна запропонувати таке визначення фразеологізму чи фразеологічної одиниці (ФО): фразеологізм - це відносно стійка, соціально зумовлена лексико-граматична єдність двох чи більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, що виражає на основі (часто й стертого) образу цілісне переосмислення, яке автоматично відтворюється мовцями як готова до використання одиниця мови. Таке визначення, на нашу думку, засвідчуючи функціональність та динамізм ФО, наблизить дослідника й переклала до синергії та голістичної цілісності цього явища.
Сукупність виявлених ознак суттєво вирізняє фразеологізми від слів чи вільних словосполучень, що дає змогу деяким ученим (5: 29; 3: 124) говорити про фразеологічний рівень мови й про фразеологізми як одиницю перекладу. Такий підхід викликає спершу певні сумніви. Традиційно мовні рівні охоплюють свої одиниці саме за типом їх поєднання та функціонування. Ці міркування підтверджують і ті обставини, що фонеми на фонетичному рівні функціонують на основі їх зчеплення в перцептивному потоці морфеми, морфеми на морфологічному рівні - на основі їх поєднання у слові, слова на лексичному рівні - на основі їх поєднання в синтагмах, синтагми (словосполучення) на синтаксичному рівні - на основі їх поєднання в реченнях, речення на текстовому рівні - на основі їх поєднання в тексті. Проте фразеологізми, що за своєю формою складають синтагму (словосполучення) синтаксичного рівня, виражають, однак, значення із лексичного рівня та можуть утворювати речення текстового рівня (прислів'я, приказку), тобто вони відносяться щонайменше до трьох рівнів. У такий спосіб стандартні мовні рівні можна уявити як горизонтальні площини, а фразеологічний - як об'єднуючий вертикальний, чи проміжний рівень. Саме це свідчить, на нашу думку, про синергетичну організацію мовної системи, взаємопроникнення елементів якої сприяє її саморозвиткові.
При визнанні фразеологічного рівня мови логічно постає проблема його одиниць, визначення яких в таких дослідженнях обмежується мало значущим, нейтральним терміном "фразеологізми". Звідси одиницю фразеологічного рівня доцільно встановлювати на основі відомиих класифікацій фразеологізмів, що зовсім не просто. Поєднання елементів сталих переосмислених словосполучень важко піддається класифікаціям через відкритий характер мовної системи та різнотипні міжзв'язки, внаслідок чого в ході багаторічних досліджень (1950-1990) появилися відмінні класифікації фразеологізмів на основі різних ознак. До них належать: 1) семантична класифікація (В.В.Виноградов, В.П.Жуков, М.М.Шанський, Б.О.Ларін та ін.); 2) граматична (В.Л.Архангельський, Ф.А.Краснов, О.І.Молотков); 3) структурна (М.Т.Тагієв); 4) функціональна (Л.А.Щукіна; Н. Burger); 5) стилістична (О.С.Ахманова, В.В.Виноградов. С.Г.Гаврін, М.М.Шанський, Л.А.Булаховській); 6) класифікація фразеологізмів із погляду шляхів переосмислення їх компонентів (Р.П.Зорівчак) тощо.
За нашим аналізом (13), наведені класифікації або мають різні логічні основи, або не охоплюють усієї різноманітності, або, включаючи надлишкові феномени, є занадто загальними. Враховуючи те, що в основі основних рівнів мови (фонетичного, морфологічного, лексичного тощо) лежать семантичний та структурний критерії (див. фонема, морфема, лексема тощо), вважаємо за доцільне в подальшому скористатися переробленою нами структурно-сематичною класифікацією І.І.Чернишової (14: 40-50), оптимальною для нашого дослідження, враховуючи компоненти інших класифікацій. За цією класифікацією фразеологічні одиниці містять номінативні фразеологічні єдності (компоненти яких семантично повністю переосмислені), номінативні фразеологічні сполучення (з одним переосмисленим компонентом, який перебуває в сингулярному (одиночному) сполученні з непереосмисленим компонентом) та комунікативні фразеологічні висловлювання, які складають завершення речення.
?
1.2.2.Мовна картина світу
Мовна картина світу (МКС) розглядається в системі "домовна картина світу", основною одиницею якої вважається концепт, "концептуальна картина", основною одиницею якої є поняття, і "мовна картина", основним для якої є значення мовного знака. Показується взаємозв язок цих трьох рівнів картини світу. МКС характеризується також із погляду її динаміки та її значення для
1.2. Розбіжності національної мовної картини світу
За певних культурно-історичних і суспільно-політичних умов може виникати розбіжність між прогресивною концептуальною картиною світу та архаїч мовною. Таке явище спостерігалось, наприклад, в українській мові ХІХ - початку ХХ ст., коли для відтворення тогочасної концептуальної картини використовувалась на Лівобережжі російська, а на Правобережжі польська мова і переймалася відповідна картина світу. Українська мова вважалася здатною виражати тільки архаїчну ККС, що відбивала сприймання світу неписьменним селянином або міщанином, у яких і виробництво, і побут були майже законсервовані протягом століть. Із цього погляду і дискусії щодо шляхів розвитку української літературної мови, які точилися протягом ХІХ-ХХ ст., набувають ширшого і глибшого значення: об'єктивно це була дискусія про шляхи інтелектуального розвитку народу - чи йому законсервуватися як етнічній групі архаїчного типу, чи входити в сучасний світ у всеозброєнні мови, здатної виражати новочасну ККС і містити відповідну МКС. Так, М. Костомаров, з одного боку, вітає літературу і видання українською мовою, а з другого - вважає виправданим, що українська мова є тільки "надбанням простонароддя, хоч не малочисленого, а все-таки такого, що перебуває на досить низькому стані розвитку". Навіть Панас Мирний у листі до М. Коцюбинського, який пропонував видати збірку творів із життя інтелігенції, писав: "Чи варто нам за це діло братися, тягти нашу досі живу літературу на диби високих матерій і робити її не оригінально-творчою, а тільки "описательною"? Мені здається, що не варто". У 20-х роках нашого століття ця дискусія продовжилась, у ній М. Хвильовий обстоюваврозвиток української літератури і літературної української мови відповідно до світу ХХ
Loading...

 
 

Цікаве