WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Усне професійне мовлення: суть, види і культура - Реферат

Усне професійне мовлення: суть, види і культура - Реферат


Реферат
На тему:
Усне професійне мовлення: суть, види і культура.
?
ПЛАН
1. Суть і види усного професійного мовлення.
2. Вимоги до усного професійного мовлення.
3. Особливості публічного мовлення. Види і жанри публічних виступів.
4. Способи підготовки до публічного мовлення.
5. Етика усного професійного спілкування.
1. Суть і види усного професійного мовлення
Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, розвивається. Мова і мовлення тісно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвитку форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.
Порівняно з писемним мовленням усне є мовною творчістю, імпровізацією; воно значно емоційніше й експресивніше, ніж писемне.
У межах усного мовлення розрізняють два типи:
1. Розмовно літературне мовлення, тобто усне літературне мовлення;
2. Розмовно фамільярне мовлення мовлення, яке містить
Усне професійне мовлення належить до першого типу. Це розмовно літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов'язків.
Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.
Усне професійне мовлення можна поділити на такі види:
залежно від способу сприймання інформації:
- контактне (безпосереднє);
- дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп'ютера);
залежно від кількості учасників:
- діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);
- монологічне (доповідь, промова, лекція);
- полілогічне (дискусія);
залежно від форми і ситуації спілкування:
- міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);
- публічне (виступ на зборах, конференції тощо).
Міжперсональне професійне мовлення це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов'язків.
Міжперсональне професійне спілкування найчастіше відбувається в таких ситуаціях:
ділова нарада (інформаційна, директивна (інструктивна), оперативна (селекторна, телефонна, комп'ютерна), дискусійна, виробнича);
ділова телефонна розмова;
спілкування між співробітниками в колективі;
спілкування керівника з підлеглим;
приймання відвідувачів;
ділова бесіда, переговори;
анонімне спілкування (спілкування типу водій пасажир, продавець покупець, лікар хворий тощо);
прес конференція; інтерв'ю; допит; іспит.
2. Вимоги до усного професійного мовлення
Усне професійне мовлення і міжперсональне, і публічне повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:
1) чіткість, недвозначність формулювання думки;
2) логічність, смислова точність, звідси небагатослівність мовлення;
3) відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою спеціального пристрою і це про звичайне провітрювання!);
4) укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;
5) різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 2 3 ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) це 10 12 тисяч слів; для порівняння: найбільший "Словник української мови" в 11 ти томах містить понад 136 тисяч слів);
6) самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;
7) переконливість мовлення;
8) милозвучність мовлення;
9) виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення з другого.
3. Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів
Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в Стародавній Греції. Вона вважалася мистецтвом і була вагомою частиною суспільного життя. Греки поділяли риторику на три галузі: судову, політичну й урочисту. До нашого часу дійшли імена відомих античних ораторів Сократа, Платона, Аристотеля, Демосфена, Цицерона.
Найвідомішими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон (його найвідоміша проповідь "Слово про закон і благодать") та Кирило Туровський.
У 17 18 столітті курс риторики викладався в Києво-Могилянській академії, яка, будучи національним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки європейських університетів. Ім'я академії пославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.
Зараз в Україні існує нагальна потреба відновлення національних риторичних традицій традицій публічного мовлення в суспільно політичній, науковій, професійній та інших сферах.
Розрізняють такі види публічного мовлення:
1) соціально політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);
2) академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії);
3) судове (звинувачувальна та захисна промова);
4) урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);
5) церковно богословське (проповідь, звернення до пастви).
У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії.
Доповідь це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення,
Loading...

 
 

Цікаве