WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основні теоретичні положення української фонетики - Реферат

Основні теоретичні положення української фонетики - Реферат

звучить із певним "акцентом": [пј.а.т/ц/], [ўт/ц/іка/тие]. Така вимова [т/ц/] є орфоепічним порушенням, хоча в інших випадках вона є нормативною [ра/.діс/т/ц/]. Виділяють ще третій тип орфоепічних помилок, які пов'язані із орфографією. Це стосується вимови деяких звукосполучень. Наприклад, вимовляють не [миелу./јеис/:.а], а [миелу./јеишс/ .а], не [спи/ц/: .а], а [спи/т/с/ .а], не [ ], а [джем].
Найголовніші правила української вимови
Вимова голосних звуків
1. Усі голосні в наголошеній позиції вимовляються виразно: [ка/рта], [доро/га], [су/д], [л/і/то], [дим], [ден/].
2. Голосні [і], [а], [у] і в ненаголошеній позиції вимовляються виразно.
3. Голосний [е] в ненаголошеній позиції вимовляється як [еи]: [меине/]. Перед складом з наголошеними звуками [і], [и], [у] голосний [е] змінюється якісно і звучить як [ие]: [ниесу/], [стиепи/].
4. Голосний [и] в ненаголошеній позиції вимовляється як [ие]: [пра/виела]. Перед складом з наголошеними звуками [е], [а] голосний [и] змінюється якісно і звучить як [еи]: [збеира/ла].
5. Ненаголошений голосний [о] здебільшого вимовляється виразно й чітко: [вода/]. Однак у позиції перед наголошеними [і], [у] голосний [о] звучить як [оу]: [гоулу/бка], [соуб'і/].
Вимова приголосних звуків
1. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: [коло/дка], [дуб]. Глухо вимовляється [з] лише у прийменниках та префіксах з-, роз-, без- перед наступними глухими приголосними: [ ]. Дзвінкий приголосний [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю та похідних від них втрачає свою дзвінкість: [ле/хко].
2. Глухі приголосні перед дзвінкими вимовляються дзвінко: [воґзал].
3. Губні, шиплячі, задньоязикові та глотковий приголосні вимовляються твердо: [н/іч] [чоуму/]. Пом'якшену вимову вони мають тільки перед [і], а також у словах іншомовного походження: [б'і/лие?], [п'уре/].
4. Приголосний [р] у кінці слова та складу вимовляється твердо: [з/в'ір], [г'ірки/?].
5. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м'яко: [хло/пеиц/].
6. Внаслідок різних асимілятивних процесів окремі сполучення приголосних зазнають у вимові значних змін:
1) звукосполучення [шс/ .а], [жс/ .а], [т/с/ .а] вимовляються відповідно як [с/: .а], [з/с/ .а], [ц/: .а]: [ми/јеис/: .а], [с/м'іје/ц/: .а];
2) звукосполучення [жц/], [шц/], [чц/] вимовляються як [з/ц/], [с/ц/], [ц/:]: [ ], [ ], [доу.ц/:і/].
7. М'яко вимовляються приголосні [с/], [з/], [ц/] у суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-: [пари/з/кие?].
8. Африкати [ ], [ ] вимовляються як один звук: [ ], [ ].
9. Приголосні [з], [с], [ц], [н], [д], [т] перед наступними м'якими або пом'якшеними вимовляються м'яко: [п'і/с/н/ .а].
Вимова слів, засвоєних із інших мов
1. Ненаголошений [о] перед складом з [у] вимовляється чітко: [форту/на].
2. Ненаголошений [е] на початку і в середині слова вимовляється чітко: [ек'іпа/ж], [фаето/н].
3. Між попереднім голосним і наступним звуком [і] з'являється [й]: [моза./jіка]. Але це не поширюється на [і] після префікса: [доімпера/торс/кие?].
4. Звук [г] вимовляється як щілинний: гастролі, гвардія.
5. Перед [е] усі приголосні вимовляються твердо: [ф'іле/].
Слово графіка в українській мові вживається в кількох значеннях:
1. Вид образотворчого мистецтва.
2. Сукупність умовних знаків, за допомогою яких звукова мова передається на письмі (букви, апостроф, знак наголосу, лапки, розділові знаки, дефіс та ін.).
3. Розділ науки про мову, в якому вивчаються ці умовні знаки, а також система співвідношень між буквами та звуками.
Сукупність усіх букв, розміщених у певному сталому порядку, становить алфавіт мови.
Буква (літера) - це умовний графічний знак мовного звука. Вона тільки позначає звук на письмі, але не відтворює його властивостей.
У сучасному українському алфавіті 33 букви. Із них 32 вживаються для позначення на письмі голосних і приголосних звуків, а одна (ь) вказує на м'яку вимову приголосних. Літери є друковані та писані, великі та малі.
Український алфавіт має букви однозначні (завжди означають один і той самий звук) і двозначні (мають подвійне звукове значення, тобто можуть позначати різні звуки залежно від того, яка буква стоїть поряд). Отже, звукове значення деяких букв можна встановити тільки в сполученні з іншими буквами. Це одна з важливих особливостей української графіки. Вона називається складовим принципом графіки.
До нелітерних графічних засобів писемної мови належать: апостроф, знак наголосу, розділові знаки, знаки параграфів і т. ін..
Орфографія (від гр. orthos - правильний, рівний і grapho - пишу) - це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови в писемній формі.
Орфографія ґрунтується на певних принципах, що зумовлюються фонетичною та граматичною структурою мови та відбивають конкретні історичні шляхи формування і розвитку правописної системи. Орфографія сучасної української літературної мови побудована на двох основних принципах - фонетичному та морфологічному.
За фонетичним принципом, слова на письмі передаються відповідно до їх літературної вимови. На цей принцип опираємося при вживанні:
- префікса с- перед к, п, т, ф, х: схопити;
- групи приголосних, в яких відбулося спрощення: виїзний;
- чергування приголосних г, к, х - ж, ч, ш - з/ - ц/ - с/: нога - ніженька - нозі;
- суфіксів -цьк-, -зьк-, -ськ-, -цтв-, -зтв-, -ств-: козацький, козацтво;
- наголошених голосних: вишне/вий;
- історичних чергувань о, е/і; о, е/?; о/е після шиплячих та й: село - сіл;
- звука [і]на місці ?: дід.
Морфологічний принцип орфографії полягає в тому, що на письмі зберігається однакове написання тих самих значущих частин слова незалежно від їх позиції та реального звучання в різних формах того самого слова чи в групі споріднених слів. На основі морфологічного принципу передаються на письмі:
- голосні [о], [е], [и] в ненаголошеній позиції: весло/;
- приголосні, що змінили своєзвучання внаслідок асиміляції: дочці;
- приголосний [т] перед суфіксами -ськ-, -ств- відсутній у вимові в словах на зразок інтелігентський;
- пишемо дві букви для позначення довгого м'якого приголосного звука, що утворився внаслідок асимілятивного процесу на межі двох морфем: життя.
Ще одним принципом орфографії української мови є історичний (традиційний). Він використовується дуже обмежено. Згідно з ним, слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися раніше, хоча в сучасній мові таке написання ні вимовою, ні граматичною структурою слова не зумовлюється. В орфографії традиційним є написання букв я, ю, ь, подвоєння приголосних у власних іншомовних назвах незалежно від їх вимови (Руссо) і неподвоєння їх у загальних (метал), написання ненаголошених е, и, які не перевіряються наголосом: левада.
Певну роль у сучасній українській орфографії відіграє також смисловий (семантично-диференціюючий) принцип письма. За ним уживаються велика й мала буква (м. Орел - птах орел), пишуться слова разом, окремо й через дефіс (по-нашому - прислівник і по нашому - прийменник із займенником).
Loading...

 
 

Цікаве