WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основні теоретичні положення української фонетики - Реферат

Основні теоретичні положення української фонетики - Реферат


Реферат на тему:
Основні теоретичні положення української фонетики
Фонетична транскрипція - це запис усної мови, при якому з максимальною точністю графічно фіксується кожен звук із усіма його особливостями.
Система літер разом із додатковими знаками, які служать для точного відтворення звукової системи мови, називається фонетичним алфавітом.
Вимоги до фонетичної транскрипції:
1. Усі слова пишуться з малої літери.
2. М'якість приголосного позначається знаком / , що ставиться вгорі з правого боку букви: [т / ін /], [пен /].
3. Напівм'яка вимова приголосного передається знаком ' угорі з правого боку літери: [г'і/лка], [в'і/теир].
4. Довгота приголосного позначається знаком : біля літери справа: [воло/.с/:.a], [р/іл/:.а/].
5. Для позначення різних відтінків вимови голосних вживаються маленькі букви, що ставляться вгорі справа біля відповідного голосного: [веисло /], [соуб'і/].
6. Більш передня артикуляція голосних заднього ряду під впливом м'яких приголосних позначається крапкою вгорі перед буквою голосного або після неї: [л /.ук], [л /.а./л /ка].
7. Нескладотворчі голосні [у], [і] позначаємо дужкою над відповідною буквою: [ ], [ ].
8. Звук [дж] позначаємо [ ], а [дз] - [ ]: [ ], [ ].
9. У неодноскладових словах вживається знак наголосу / , який ставиться вгорі над буквою. Побічний наголос позначається таким же штрихом, але з нахилом у протилежний бік: [ ]. Подвійний штрих вживається для позначення логічного наголосу // .
10. На місці пауз в середині речення ставиться одна вертикальна риска, а на місці більшої паузи між реченнями - дві такі риски.
Записаний фонетичною транскрипцією текст беруть у квадратні дужки.
Фонематична транскрипція - такий спосіб запису, при якому передаються тільки фонеми в їх головному вияві без урахування фонологічно неістотних звукових відтінків.
Звуки української мови поділяються на голосні та приголосні. Вони розрізняються між собою функціональною специфікою, положенням органів мовного апарату при їх творенні та акустичними особливостями.
Голосні - це такі звуки, які утворюються голосом, що є наслідком періодичних коливань голосових зв'язок під впливом натиску струменя видихуваного повітря.
При утворенні голосних звуків язикова спинка рухається в горизонтальному і вертикальному напрямках.
Місце артикуляції (ряд) визначається положенням спинки язика, який рухається в горизонтальному напрямку, стосовно піднебіння.
Ступінь підняття голосного залежить від того, якою мірою спинка язика піднімається до піднебіння.
За участю в артикуляції губ голосні поділяються на лабіалізовані - [о],[у] (при їх вимові дуже активні губи) і нелабіалізовані - [і], [и], [е], [а].
Ступінь підняття Ряди
Високий передній середній задній
і у
Високо-середній и
Середній е о
Низький а
Зміна голосного звука у різних формах слова або споріднених словах залежно від його наголошеності чи ненаголошеності називається позиційним чергуванням (гармонійною асиміляцією): [ве/сла]-[веисло/], [ро/зум]-[роузу/мние?].
Коли поруч із голосними заднього ряду стоять м'які приголосні, то ці приголосні зазнають акомодації. Їх артикуляція характеризується просуванням спинки язика вперед: [бу.р/.а/к], [л/.а/.л/ка], [л/.ук].
Приголосні - це такі звуки, які утворюються шумами, що виникають внаслідок неперіодичних коливань струменя видихуваного повітря, коли він натрапляє на повну чи часткову перепону, яку утворюють на його шляху мовні органи. Певною мірою у творенні приголосних бере участь і голос. В українській мові приголосні класифікуються за: участю голосу і шуму, місцем творення, способом творення та за твердістю і м'якістю.
Звучність Спосіб творення Участь голосу Місце творення
Губні Язикові Глоткові
губно-губні губно-зубні передньоязикові середньоязикові задньоязикові
тверді м'які тверді м'які тверді м'які
Шумні Проривні
(вибухові) глухі п т т/ к
дзвінкі б д д/ ґ
Щілинні глухі ф с, ш с/ х
дзвінкі з, ж з/ г
Африкати глухі ц, ч ц/
дзвінкі
Сонорні Зімкнено-
прохідні носові м н н/
бокові л л/
дрижачі р р/
Щілинні в й
Залежно від положення кінчика язика при творенні передньоязикових розрізняють такі підгрупи: передньоязикові зубні (д, т, з, с, , ц, л, н, д/, т/, з/, с/, , ц/, л/, н/) і передньоязикові піднебінні (ясенні) (ж, ч, , ш, р, р/).
Палаталізація або пом'якшення приголосних виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика до твердого піднебіння.
Під час артикуляції палатальних приголосних язик займає положення, при якому вимовляється голосний звук [і].
Різні приголосні мають неоднаковий ступінь палаталізації. Серед палатальних приголосних розрізняють м'які та пом'якшені звуки. Пом'якшуватись можуть: [б'], [п'], [в'], [м'], [ф'], [ґ'], [к'], [х'], [г'], [ж'], [ч'], [ш'], [ ].
Асиміляція (від лат. assimilatio - уподібнення) - це уподібнення одного звука до іншого, при якому вони стають або абсолютно однаковими, або частково подібними за якоюсь однією чи кількома ознаками. Залежно від цього розрізняють два типи асиміляції - повну та часткову (неповну). При повній асиміляції обидва звуки стають якісно однаковими і зливаються в один довгий звук: бавишся - [ба/виес/:.а], купається - [купа./jеиц/:.а]. При частковій асиміляції звуки уподібнюються за якоюсь однією ознакою: пісня - [п'і/с/н/.а], анекдот - [анеи ґдо/т].
За напрямком асиміляція буває прогресивною та регресивною. Якщо попередній звук впливає на вимову наступного, то відбувається прогресивна асиміляція: юність - [j.у./н/і /ц'].
При регресивній асиміляції наступний звук впливає на вимову попереднього: молотьба - [ ].
Асиміляція, яка відбувається між двома сусідніми звуками, називається суміжною: боротьба - [боро.д/ба/].
Асиміляція, яка відбувається між звуками, що не стоять поруч, називається асиміляцією на відстані: шипшина (із давнього ).
Дисиміляція (від лат. dissimilatio - розподібнення, розходження) - розподібнення приголосних, внаслідок чого один із них найчастіше змінює спосіб творення: рушник (із ручникъ), хто (із кто), лицар (із ritter), кращий (із крас+ш(ий)).
Збіг кількох приголосних викликає певні труднощі у вимові. Він невластивий українській мові. Саме тому в різних групах приголосних часто відбувається спрощення, тобто один із звуків випадає. Найчастіше воно спостерігається в таких групах приголосних: ждн?жн: тиждень - тижневий; здн?зн: виїзд - виїзний; стн?сн: вість - вісник (у словах зап'ястний, хвастнути, хворостняк, шістнадцять та іншомовних - баластний, компостний, контрастний, форпостний літера т зберігається); стл?сл: щастя - щасливий (але: кістлявий, пестливий, хвастливий); рдц?рц: серденько -серце; лнц?нц: сонце (із солнце); слн?сн: масло - масний; сткл?скл: скло (із сткло); скн?сн: писк - писнути.
Фонологія (від гр. phone - звук і logos - учення) - галузь мовознавства, що вивчає звуки як засіб творення, розпізнавання, розрізнювання морфем, слів та їх форм, тобто вивчає функціональні властивості фонем.
У мовознавстві досі немає єдиного погляду на взаємовідношення фонетики і
Loading...

 
 

Цікаве