WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Комунікативна компетентність: суть, структура, розвиток - Реферат

Комунікативна компетентність: суть, структура, розвиток - Реферат

складової компетентності в спілкуванні. Вербальна комунікація використовує в якості знакової системи людську вимову , природну звукову мову , тобто систему фонетичних звуків, що включає два принципи: лексичний і синтаксичний [1].
Сукупність визначених заходів , спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу, отримала назву "переконуючої комунікації", на основі якої розробляється так звана експериментальна риторика - мистецтво переконання за допомогою промови . Інший вид комунікації включає такі знакові системи: оптико-кінетичну - до неї належать жести, міміка, пантоміміка; пара- і екстралінгвічну . Перша - це система вокалізації , тобто якість голосу, його діапазон, тональність. Друга - включення в промову пауз, інших вкраплень, темп промови ; організацію простору і часу комунікативного процесу; візуальний контакт: частота обміну поглядами, тривалість, зміна статики і динаміки погляду, уникання його і т.д.
Зрозуміло, що комунікативна компетентність передбачає також вміння інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Тут виникає серйозна проблема: якщо у вербальній комунікації за кожним словом стоїть більш-менш визначений зміст , то в невербальной системі комунікацій не тільки важко поставити зміст у відповідність знаку, але й взагалі виділити знак, тобто одиницю аналізу в цій системі комунікації.
У соціальній психології було декілька спроб вирішити дану проблему.
К. Бердвістл запропонував одиницю тілорухів людини - кін , або кінему . "Окремий кін самостійного значення не має, при його зміні змінюється вся структура" [1]. Йому належить ідея побудови словника тілорухів , тобто визначеному тілоруху приписувалося визначене значення. Але сам Бердвістл прийшов до висновку, що побудувати словник тілорухів , який би задовільнив, поки що не вдається: саме поняття кіна виявилося достатньо невизначеним і спірним.
Б. Екманом (25) був запропонований варіант аналізу невербальної комунікації, у якому фіксувалися емоції по зовнішн і х ("знакових") проявах особи , що дозволяло певною мірою реєструвати той чи інший характер невербальної комунікації.
Хоч і вдається описати визначений "каталог" жестів у різноманітних національних культурах, проблема інтерпретації невербальної комунікації усе- таки залишається невирішеною.
Інтерактивна сторона спілкування - це умовний термін, що позначає характеристику тих компонентів спілкування, що пов ' язані із взаємодією людей з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності. Якщо комунікативний процес існує на основі певної спільної діяльності, то обмін знаннями й ідеями з приводу цієї діяльності неминуче припускає, що досягнуте порозуміння реалізується в нових спільних спробах розвинути діяльність далі, організувати її. Участь одночасно багатьох людей у цій діяльності означає, що кожний повинен зробити до неї свій особливий внесок, що і дозволяє інтерпретувати взаємодію як організацію спільної діяльності. Інтерактивна сторона спілкування являє собою побудову загальної стратегії взаємодії, де важливо не тільки обмінятися інформацією, але й організувати "обмін діями", спланувати загальну діяльність. При такому плануванні можлива регуляція дій одного індивіда "планами, що визріли в голові в іншого ", що і робить діяльність дійсно спільною , коли її носії будуть виступати вже не як окремий індивід, а як група. Таким чином, можна сказати, що інтерактивна сторона спілкування являє собою певний засіб об'єднання індивідуальних зусиль у конкретних формах спільної діяльності. Відповідно до цього можна і проінтерпретувати інтерактивний компонент комунікативної компетентності як здатність до організації спільних дій, що дозволяють партнерам реалізувати якусь загальну для них діяльність.
Таким компонентом комунікативної компетентності є перцептивна складова. Це та сторона компетентності, на основі якої будується спільна діяльність і комунікативний процес.
Умовно перцептивну складову компетентності в спілкуванні можна назвати здатністю адекватного сприйняття однієї людини іншою , але це лише умовно: саме слово "сприйняття" не відбиває всю складність цього явища. Перцептивний компонент комунікативної компетентності виступає в ролі регулятора процесу спілкування [11]. Вибір людиною тієї або іншої лінії поведінки в кожній конкретній ситуації передбачає сприйняття й оцінку партнерів, самого себе і ситуативного контексту в цілому.
У процесі міжособистісного сприйняття і пізнання виникає ряд "ефектів": первинності, новизни, ореолу. Велику роль грають також явища стереотипізації і каузальної атрибуції.
Отже, узагальнюючи вище викладені точки зору на явище комунікативної компетентності, можна зробити висновок , що комунікативна компетентність постає як інтегральна якість особистості, що виконує функцію адаптації й адекватного функціонування особистості в соціумі, містить у собі установки , стереотипи, позиції спілкування, ролі, цінності тощо особистості, "інструмент, що рефлексує ", творчий потенціал особистості.
Питання про розвиток комунікативної компетентності можна розглядати в двох аспектах: по-перше, в процесі соціалізації і виховання; по-друге, засобом спеціально організованого соціально-психологічного тренінгу.
Щодо першого, то людина черпає з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і зорових форм, як символічних, так і образних, що дає їй можливість синтезувати, класифікувати різноманітні епізоди соціальної взаємодії. Зрозуміло, що у ході стихійного оволодіння " мовою " соціально-перцептивної сфери можуть утворюватись неадекватні пізнавальні схеми, як причини неадекватних комунікативних дій, що, в свою чергу, може призвести до неефективності в ситуації спілкування. Найчастіше це відбувається за умови "однобокого" залучення людини до специфічної субкультури , освоєння нею лише окремих прошарків культурного багатства, і тільки розширення сфери соціальних контактів і включення в нові канали комунікації можуть скорегувати існуючі деформації. "Свою роль може зіграти знайомство із соціально-психологічною літературою: це збагачує "словник", упорядкує класифікаційні засоби " [7].
На думку Л.А. Петровської , аналітичне спостереження комунікативної взаємодії, як реальної, так і поданої в художній формі, дає не тільки можливість "тренування" набутих пізнавальних засобів , але й сприяє оволодінню засобами регуляції власної комунікативної поведінки . Зокрема, процес спостереження дозволяє виявити систему правил, керуючись якими люди організовують свою взаємодію. Орієнтуючись на вихід взаємодії, спостерігач може зрозуміти, які правила сприяють, а які перешкоджають успішному протіканню комунікативних процесів. Це може послужити основою формування власної системи "правил ефективної комунікації". Ще в більшій мірі аналітичне спостереження впливає на операціональний склад комунікативних дій. [15].
Згідно з Л.А. Петровською ,важливим моментом процесу розвитку комунікативних умінь на визначеному етапі становлення особистості є уявне програвання своєї поведінки в різноманітних ситуаціях. Планування своїх дій "в уяві"
Loading...

 
 

Цікаве