WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Комунікативна компетентність: суть, структура, розвиток - Реферат

Комунікативна компетентність: суть, структура, розвиток - Реферат


Реферат на тему:
Комунікативна компетентність: суть, структура, розвиток
Поняття комунікативної компетентності. Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок , що забезпечують ефективне спілкування (7). Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми. Цей досвід набувається не тільки у процесі безпосередньої взаємодії, а також опосередкованої, в тому числі з літератури, театру, кіно з яких людина отримує інформацію про характер комунікативних ситуацій, особливості міжособистісної взаємодії і засоби їх ви рішень . У процесі опанування комунікативної сфери людина запозичає з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і візуальних форм.
Структура комунікативної компетентності. Якщо спиратися на прийняту у соціальній психології структуру спілкування, що включає перцептивний , комунікативний й інтерактивний аспекти (1), то комунікативну компетентність можна розглядати як складову спілкування. Тоді комунікативний процес розуміється як "інформаційний процес між людьми як активними суб'єктами, з урахуванням відношень між партнерами" [10]. Тобто, виникає "вузьке" поняття "комунікація". Однак часто "комунікацію" розуміють як синонім спілкування, підкреслюючи, що "комунікативний вплив є … психологічним впливом одного комуніканта на іншого з метою зміни його поведінки "[1]. Це означає, що відбувається зміна самого типу відносин , що склався між учасниками комунікацій. Є й широке розуміння "комунікації", яке застосовується у зв'язку з розвитком системи масових комунікацій у суспільстві.
Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності:
" орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка заснована на знаннях і життєвому досвіді індивіда [9];
" спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших при постійній видозміні психічних станів , міжособистісних відносин і умов соціального середовища [9];
" адекватна орієнтація людини в самій собі - власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації [4];
" готовність і уміння будувати контакт з людьми [4];
" внутрішні засоби регуляції комунікативних дій [7];
" знання, уміння і навички конструктивного спілкування [11];
" внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії [13].
Таким чином, комунікативна компетентність постає як структурний феномен, що містить як складові цінності, мотиви, установки , соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння , навички .
В.Я. Ляудіс , А.М. Матюшкіна , А.Я. Пономарьова виділяють два типи діяльності і відповідно два типи завдань : творчі (продуктивні) і рутинні (репродуктивні), що відображаються в аналізі процесу спілкування [15]. Ситуація, яка потребує виходу за межі стереотипів, установок , ролей, що склалися, завжди передбачає продуктивне спілкування. Репродуктивне, або стандартизоване спілкування передбачає взаємодію "за стандартом", "за сценарієм". Можна говорити також про зовнішнє, поведінкове , оперативно-технічне і індивідуально-значеннєве спілкування [15]. А.Б. Добрович у своїх роботах розрізняє конвенційне , примітивне, маніпулятивне , стандартизоване, ігрове, ділове і духовне спілкування [6].
У контексті проблеми ефективності спілкування доцільно згадати про таке явище в людській взаємодії, як роль. Роль є фіксацією визначеного положення , що займає той або інший індивід у системі міжособистісних відносин [1]. У психології виокремлюють формальні, внутрішньогрупові , міжособистісні й індивідуальні ролі [6]. Формальна роль - це поведінка , що будується відповідно до засвоєних очікувань з боку оточення , пов'язаних з виконанням тієї чи іншої соціальної функції (продавець, покупець, учень, педагог, підлеглий , керівник і т.д.). Внутрішньогрупова роль - це поведінка , що вимагає урахування очікувань, запропонованих учасниками групи на основі сформованих взаємовідносин. Міжособистісні ролі - це поведінка , яка передбачає урахування очікувань, запропонованих іншою людиною на основі сформованих відносин.
Існують й інші класифікації ролей: активні ролі, що виконуються в даний момент і латентні ролі, що не виявляються в даній ситуації; інституціалізовані , пов ' язані з офіційними вимогами організації, і стихійні, пов ' язані зі стихійно виникаючими відносинами , але все це так чи інакше перетинається з вищесказаним [10].
Людина завжди перебуває в контакті з іншим - партнером реальним, уявним, обраним , нав'язаним і т.п. Інваріантними складовими спілкування є такі компоненти, як партнери-учасники, ситуація, завдання . Варіативність же пов ' язана з характеристиками самих складових - партнерів по спілкуванню, ситуацій, цілей спілкування. Тому компетентність у спілкуванні передбачає розвиток вмінь адекватної самооцінки, орієнтації людини в самій собі - власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації і завданні (15).
Головною якісною характеристикою всіх цих "психологічних інструментів" вважається " загальна спрямованість" на людину, що у свою чергу є підставою ефективного спілкування [3]. Орієнтація особистості насамперед на позитивні якості в іншій людині є важливою в ефективному спілкуванні, тому що вона сприяє розкриттю особистісного потенціалу людини, з якою ми спілкуємося. Підкреслюється роль пізнавальних процесів у структурі комунікативної компетентності [3], перш за все мислення - здатність аналізувати вчинки, бачити мотиви, що спонукають до них. Умовою успішного спілкування людини з іншими людьми вважають соціально-психологічну перцепцію, яка включає ідентифікацію, емпатію , соціальну рефлексію (1).
Таким чином, можна сказати, що комунікативна компетентність включає не тільки особистісні властивості індивіда, але й певним чином організовані пізнавальні процеси та емоційну сферу.
Однією із складових комунікативної компетентності є уміння усвідомлювати і долати комунікативні бар'єри. Такі бар'єри можуть виникати, наприклад, при відсутності розуміння ситуації спілкування, що викликається розходженнями між партнерами (соціальними, політичними, релігійними, фаховими , які породжують різну інтерпретацію тих самих понять, що обумовлюють різноманітне світовідчуття, світогляд, світосприймання ). Бар'єри у комунікації можуть носити також психологічний характер, відображаючи індивідуальні психологічні особливості тих, хто спілкується, їхні сформовані відношення : від дружби до ворожості по відношенню один до одного.
Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знаків, точніше, знакових систем. Розрізняють вербальну і невербальную комунікації, що використовують різноманітнізнакові системи. Відповідно до цього можна виділити вербальний і невербальный рівень комунікативної
Loading...

 
 

Цікаве