WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художні синтаксиси у творах М.М.Коцюбинського - Курсова робота

Художні синтаксиси у творах М.М.Коцюбинського - Курсова робота

точка людської драми. Для зображення психології героя в "Цвіті яблуні" важливим став подальший розвиток художньо-психологічної концепції Коцюбинського: до розуміння нерозривності та циклічності психологічного процесу (кільця психічного процесу) пись-менник додає уявлення про багатошаровість психіки людини (підсвідомість, свідомість, самосвідомість).
В етюді ліричний герой представлений у момент свого граничного душевного напруження - вмирає його дочка. Атмосфера цього тра-гічного моменту підкреслена скорботними тонами чорного кольору. Світло та тінь становлять той художній простір, у якому відбувається дія, - це символ боротьби життя й смерті. Роль мікрообразів у такій імпресіоністичній структурі дуже велика, уся оповідь наче зіткана з них. І все ж тут чітко простежуються три плани свідоме сприйняття ліричним героєм реальної дійсності (зорові та слухові враження від усього навколишнього); сприйняття цих самих подій підсвідомістю через мікрообраз; світ і усвідомлення самого себе (самоспостереження) - своїх рухів, дій, думок, почуттів. Усі три плани сплетені між собою в єдиний кільцевий психологічний процес, який розвивається по висхідній до моменту душевної кризи героя, а потім спадає. Таким чином побудована більшість творів Михайла Коцюбинського. Відтворенню внутрішнього світу героїв підпорядковано й суто імпресіоністичні засоби - світло, тінь, колір, вібрацію.
Роздвоєння особистості героя, якому Коцюбинський приділяє значну увагу, стає тим важливим елементом, якому підпорядковується імпресіоністична концепція кольорів. Письменник досягає потрібного художнього ефекту через поєднання контрастних почуттів і кольорів. У новелі "Цвіт яблуні" роздвоєння героя передають світло та тінь, в "Intermezzo" - образи природи та внутрішні відчуття, передусім сонце й утома. У творах "В дорозі" й "Intermezzo" письменник зображує процес висвітлення "травмуючого матеріалу" з надр підсвідомості. Тут роздвоєння "я" ліричного героя між "я" -громадським обов'язком і "я" - особистими потребами також є основою розвитку внутрішнього сюжету. Коцюбинський показує психічний процес звільнення від комплексу вини "я"-особистого перед "я"-громадським. У новелах 1900-х років письменник піднімається до постановки філософських проблем сенсу буття, ієрархізації ціннісних орієнтацій, поведінки людини в критичних і кризових ситуаціях.
Цикл "З глибини" - зразок жанру поезії в прозі - розкриває емоційну гостроту світовідчуття митця, відтворює життя душі поета, перейнятої "всіма скорботами світу" та трагічно самотньої. Ліричну тональність мініатюр циклу "Хмари", "Утома", "Самотній", "Сон" визначають такі образи-символи психологічного змісту: серце, пісня, сонце, хмари, вогонь. Велику образотворчу роль відіграє символіка кольору: "мандрують блакитним шляхом", "клубочиться чорними хвилями", "сірі крила над землею", "золото серця". Широко використовуються ритмотворчі засоби ліричної композиції (паралелізм, анафора, обрамлення). Експресивність художніх висловів підсилюється прийомом градації, риторичними запитаннями, конструкціями еліпсису. Мотиви й образи циклу розвинуті письменником у новелі "Intermezzo".
Михайло Коцюбинський звертався до лексики й фразеології інших мов - молдавської ("Помстився", "Для загального добра", "Пе-коптьор", "Відьма"), татарської ("В путах шайтана", "На камені", "Під мінаретами"), циганської та румунської ("Дорогою ціною"), єврейської ("Він іде"); важливе значення має використання соціальних діалектизмів для відкриття ідеології і звичаїв панівних класів, релігійного мракобісся ("У грішний світ", "Лялечка", "Подарунок на іменини").
Одною з характерних прикмет стилю письменника є посилена метафоризація його мови. Прикладів метафоризації можна навести багато з кожної сторінки творів. Особливої метафоризації набувають описи морських і гірських пейзажів.
Та найоригінальніше виявив себе письменник у синтаксисі.
І тут письменник пройшов шлях удосконалення й новаторства. Синтаксична манера розповіді раннього Коцюбинського була дуже подібна до розповіді Нечуя-Левицького, що виявилося насамперед, у перевазі речень з, так би мовити, нормальною будовою, здавна узвичаєним порядком слів, за яким, наприклад, означення звичайно ставляться перед означуваними словами, в описах застосовуються розповідні речення; у простих реченнях, що йдуть одне за одним, часто повторюються підмети, а присудки оформляються в одному і тому ж часі; вводяться зв'язки був, була, було і подібні; мова персонажів, як правило, супроводжується авторськими зауваженнями.
Але вже в 90-х роках Михайло Коцюбинський починає наполегливо урізноманітнювати синтаксичні засоби, використовуючи для цього і можливості розмовної мови, і новіші досягнення як українських майстрів слова, так і письменників інших народів.
Його речення стають різноманітнішими щодо будови, з'являється багато коротких, немовби обрубаних речень, урізноманітнюються способи поєднання їх у більшій єдності, частіше змінюється порядок слів.
Великої вправності досягає письменник поєднанням довгих і коротких речень. У таких випадках його мова немовби раптово уривається; цим посилюється цікавість читача чи слухача до описуваного, роблячи його ніби учасником змальованих подій.
Особлива увага приділяється відокремленим другорядним членам речення і взагалівідокремленню. З'являється багато відокремлених означень; для підсилення враження вони часто інверсуються, ставляться після означуваних слів; означення-прикметники чергуються з означеннями-іменниками в непрямих відмінках з прийменниками:
Андрій ввійшов у ґуральню. В тьмяному світлі сірого дня, що лилось крізь діри вікон та через стелю, все здавалось чужим, чудним, не подібним до того, що було вчора. Вчора тут були машини., теплі, живі, міцні апарати, що упирались і не давались, коли їх били. Сьогодні - вони лежали худі, спорожнілі вдвоє, з пробитим боком, руді й облізлі…
Для ще більшого посилення враження речення навіть прості діляться на окремі неповні речення. В окремі речення можуть виділятися означення, обставини, однорідні присудки з залежними від них словами, підрядні речення: "Он йде Маланка. Мала, суха, чорна у чистій сорочці, в старенькій свитці… Коло неї Графійка. Наче молода щепа з панського саду" ("Fata morgana"); "Тоді вона (Марта) встала і, затаївши дух, підійшла тихо до ліжка. Підняла книжку і поклала на столик. Хотіла загасить свічку, але не гасила" ("Сон").
Інверсовані означення і виділення частин речень в окремі речення - чи не найхарактерніші прикмети стилістичного синтаксису М. Коцюбинського. У такій мірі, як у нього, ці прикмети не виявляються в жодного іншого нашого письменника.
Великого значення набувають у пізнішого М.Коцюбинського безособові та їх різновид - інфінітивні речення, надаючи певним контекстам характеру посиленої рішучості, категоричності, виключності. Помітно зростає у нього насиченість запитальними та окличними реченнями авторської мови, чим також посилюється реакція читача чи слухача на описувані події. Він стає немовби їх безпосереднім учасником.
У ряді місць проза М.Коцюбинського стає ритмічною, що спостерігається і в деяких інших письменників - сучасників і найближчих наступників М.Коцюбинського - у Марка Черемшини, В.Стефаника, С.Васильченка.
На ці нові риси стилістичного синтаксису української переджовтневої літератури звернув увагу І.Франко у статті "З останніх десятиліть ХІХ ст."
Розширюються й можливості передачі монологів. Панас Мирний, І.Франко починають включати мову персонажів в авторську (так звана невласна пряма мова). Широко використовує цей прийом М.Коцюбинський. авторська мова в нього непомітно переходить у мову персонажа, виникають так звані внутрішні монологи.
Розділ 4. Значення творчості М.М.Коцюбинського
Визначна роль творчості Михайла Коцюбинського в історії української
Loading...

 
 

Цікаве