WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художні синтаксиси у творах М.М.Коцюбинського - Курсова робота

Художні синтаксиси у творах М.М.Коцюбинського - Курсова робота

переконав, що українська мова - це не "мужицька" мова, а мова, якою говорить великий народ".
Микола Мельников
Михайло Коцюбинський, один із найвидатніших представників українського художнього слова, пройшов складний творчий шлях, перш ніж піднятися до вершин мовної і художньої майстерності.
Мовна практика Коцюбинського - один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.
Кожний персонаж у Коцюбинського має свою окрему мову, він індивідуальний до найтонших дрібниць. Описаний індивід зазнає переживань при дуже напружених нервах, коли вони реагують на зовнішні показники. Для Коцюбинського це були дуже важливі думки, і він враховував їх у своїх імпресіоністичних творах.
Вершка своєї сили прозова мова досягла в писаннях Михайла Коцюбинського (1864-1913). У нього завжди мова барвиста, щиропритаманна українська фразеологія, а словник багатий, стиль писання легкий, захоплюючий, чим Коцюбинський більш в'яжеться вже з письменниками новішого часу.
Він єдиний в нашій літературі сміліше подав руку до мови галицької ("Тіні забутих предків" 1911 р.), й умів її по-мистецькому поєднати з мовою наддніпрянською. Великий мистець слова, Коцюбинський був глибоким і в психологічному змалюванні дієвих осіб, і в опису краси природи.
Багато цікавого про вивчення М.Коцюбинським особливостей української мови і його ставлення до цих особливостей дає аналіз мовних поміток, зроблених ним у книжках власної бібліотеки.
Наполеглива праця над мовою дала прекрасні плоди. Вже в перших друкованих творах М.Коцюбинського - вірш "Наша хатка" (1890), оповідання "Харитя", "На віру", "Ялинка", "П'ятизлотник" (1891-1892), "Маленький грішник" (1893) - зовсім мало нестилістичних діалектизмів. У нього були свої улюблені слова, вирази і навіть форми подільського (і в цілому - південно-західного) походження.
Наприклад, у повісті "Fata morgana", зокрема в її другій частині, де, як відомо, широко використано матеріали про події на Чернігівщині, зустрічаємо ряд слів, звичайних для подільських говірок: обора, обрік, ванькирчик, хустя, трусок, лейбик, ногавиця, напрасний (швидкий), зборня та інше.
Улюбленим у М.Коцюбинського є прислівник південно-західного походження потому. Часто, як і його сучасники, він уживає діалектизми год, город, і тільки в пізніших його творах появляються рік, місто.
Як і в деяких інших письменників дожовтневої епохи, у М.Коцюбинського зустрічається написання типу вибірати, хтіти, згук, баркан (паркан), лаба (лапа), м'ясо, верхівля, веселійший. Вживається сполучник аж у значенні поки ("Ледве діждалась, аж смеркне…"), прислівники типу даремне, ясне та інші форми і звукові варіанти, що було наслідком невпорядкованості норм тодішньої літературної мови.
Ряд питань розвитку української мови письменник порушує в своїх художніх творах.
Устами дядька з автобіографічного оповідання "Дядько та тітка" молодий М.Коцюбинський розповідає, як служба в тодішніх канцеляріях робила з людей духовних калік: "Чорнильна душа була в мене. Опріч казенщини - там губернських та сенатських відомостей - і у руки нічого не хтілось брати. А як візьмеш, було, книжку, то такою вона дивною здається. Читаєш, читаєш - двадцять разів перечитуєш, а все нічого не второпаєш, ніби не нашою мовою написана. А там простісінька річ по-простому й написана". Образи таких канцеляристів, які зневажали свій народ, з презирством ставилися до його мови, не раз виводили в своїх творах дожовтневі письменники, починаючи від М.Котляревського.
Мовне розшарування, що породжувалося класовими інтересами, показано у "Ціпов'язі". Письменник з досвідом учителя показує, якою важкою і безплідною була наука в старій школі, де вчили нерідною мовою.
Складне коло літературно-мовних питань прагне показати письменник у казці "Хо". Любов до рідного слова пронизує його етюд "На крилах пісні".
2.1. Роль діалектизмів та художніх засобів
Композиція твору "Тіні забутих предків" складається з низки епізодів, що передають дух гуцульського життя, органічний зв'язок з природою, язичницьку суть вірувань, звичаїв та обрядів цього народу.
Використовується вживання образів у контексті фольклорного матеріалу Гуцульщини, висловленого колоритною мовою, сповненою численних діалектизмів. Причому деякі слова вживаються паралельно з синонімічними. Наприклад, в одному епізоді описується, як Іван "сідав десь на узбіччі гори, виймав денцівку (сопілку) і вигравав немудрі пісні, яких навчився од старших". А потім ми дізнаємось, що він зігрів на денцівці те, що грав щезник, - на флоярі. Тому зрозуміло, що є щось спільне в цих словах. Широко використовуючи лексику гуцульського краю, М.Коцюбинський інколи вміщає в дужках пояснення слова. Наприклад: "Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім…" Або: "Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий грунь (верх)", "Витягалось найкраще лудіння (одежа)…" Чи можна було обійтись без діалектизмів? Звичайно ж ні. Мова становить найсуттєвішу рису народу, його характеру, світогляду, способу мислення і життя. Тому вживання місцевої лексики і синтаксичних конструкцій - це вкрай необхідний засіб відтворення колориту Гуцульщини, її духу.
Дивна лексика не заважає сприйняттю, вона заворожує, бере у полон музикою слова, примушує зрозуміти не тільки буквальне значення слова, але й цілий поетичний образ. Використовуючи діалектизми, автор змушує читача побачити гори і ліси і тих, хто їх населяв, очима гуцулів, у яких склався власний погляд на природу і світ. Тому вживаються слова "щезник", "чугайстир", "наявка", які характеризують саме гуцульські уявлення про нечисту силу лісів. Тому вживається слово "плай" на позначення гірської стежки, "воріння" замість цілої фрази - "огорожа з дерев'яних лат". Не кажучи вже про назви деталей одягу - гачі, креденці (штани), табівки, дзьобні (сумки різних видів), гуля (білий кожушок) тощо.
Ці назви, як і назви дерев, гір,річок, міфічних істот відображать ментальність народу, спосіб його поетичного і побутового мислення. Саме тому так природно зливається у повісті оповідь про події життя реального, зовнішнього і не менш реального для людини внутрішнього світу. Дійсніть і вигадка, реальність і фантастика набирають певних національно своєрідних рис і допомагають точніше уявити собі дивний край - Гуцульщину, - побачити її народ у проявах духовного і побутового життя.
Неповторна своєрідність гуцульської говірки передає не тільки мелодику мовлення, а й надає твору особливої художньої виразності, допомагає передати національний колорит.
Повість також позначена виразними прийомами імпресіоністичного компонування матеріалу, символічно-метафоричного окреслення образів головних персонажів, передачі міфологічних уявлень гуцулів.
Фольклоpними джеpелами пpекpасної повісті стали і власні спостеpеження Михайла Коцюбинського, і моногpафії Онищука А. та Шухевича В., фольклоpні збіpники В.Гнатюка.
Свято дотpимуються вівчаpі неписаного закону, що "живий вогонь - ватpа на полонині, яка не повинна згаснути ціле літо. Бо саме вогонь - обоpонець од всього лихого.
Фольклоpна стихія - то не тільки міpило повісті, її основа, а й допомога автоpові у твоpенні обpазів.
Hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. Пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. Звучать у твоpі фольклоpні пісні Каpпат.
3. Твори М.М.Коцюбинського
В оповіданні "Лялечка" Михайло Коцюбинський відтворює психологію роздвоєння людського "я" та внутрішній конфлікт. Але найяскравіше цей конфлікт показаний в етюді "Цвіт яблуні": тут кульмінаційна
Loading...

 
 

Цікаве