WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Народорозмовна і писемна мови Київської Русі - Реферат

Народорозмовна і писемна мови Київської Русі - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Народорозмовна і писемна мови
Київської Русі"
ПЛАН
Вступ
1. Писемна мова Київської Русі
2. Розмовна народна мова часів Київської Русі
Висновки
Використана література
Вступ
Культура Київської Русі - яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини XIIІ ст. То була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з імперією Карла Великого. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океану, від Закарпаття до Північного Передуралля та Волго-Окського межиріччя.
Київська Русь підтримувала політичні, економічні й культурні відносини з ближніми і далекими сусідами - з Великим Степом і Візантійською імперією, з Болгарським царством, Польським, Чеським і Угорським королівствами, з італійськими і німецькими містами, з Данією, Швецією і Норвегією, з Францією та Англією. Династичні зв'язки київських монархів, особливо Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, стали хрестоматійними. Давньоруські купецькі човни і каравани проклали шлях "з варяг у греки", чималою мірою вплинула на культуру і мистецтво сусідів.
Складність вивчення культури Київської Русі, особливо її ранніх етапів, пояснюється браком писемних джерел. Цінні відомості дають нам археологія, лінгвістика, фольклористика, етнографія. Лінгвістика дає нам можливість опосередковано датувати час виділення праслов'ян з індоєвропейської спільності, відособлення східних слов'ян від західних і південних, доводить, що вже у другому тисячолітті до нашої ери словниковий запас наших пращурів складав не менше двадцяти тисяч слів. Вони відображали всі сторони життя, матеріального побуту і духовної культури. Слова "будинок", "рілля", "худоба", "страва", назви знарядь і військового обладунку, прикрас з міді і бронзи, золота і срібла свідчили про рівень розвитку господарства, а слова "бог", "світобудова", "світ" та інші релігійні поняття - про рівень духовної культури. Близька до лінгвістики фольклористика, в свою чергу, простежує джерела усних історичних оповідей. Їх відгомони збереглися в казках, сюжетами яких були розповіді про золоте, срібне і залізне царства, про царя золотого царства героя Світозара, який переміг у поєдинку страшного Змія, та інші.
Як мова, так і письмо Київської Русі ще досі приховують від дослідників багато загадок.
1. Писемна мова Київської Русі
У часи після прийняття християнства (988 рік) були відомі два типи письма - кирилиця (від імені одного з перших слов'янських культурних діячів - Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов'янського "глагол", що означає "слово").
Кирилиця запозичена з Візантії, глаголиця - давніше письмо, походження якого остаточно не з'ясоване (можливий зв'язок, зокрема, з грузинським письмом). Особливо дискусійним є питання про дохристиянські писемності Київської Русі, про які маємо декілька свідчень у літописах. Однак ті написи, які вважаються язичницькими, ще не розшифровані. А християнських текстів залишилося досить багато, й вони є цінними документами для вивчення історії Русі й, зокрема, Києва.
Костянтин (Кирило) і його брат Мефодій створили (на основі болгарсько-македонських діалектів) першу слов'янську літературну мову, яка отримала назву старослов'янської, пізніше - церковнослов'янської. Ця мова використовувалася (передусім для перекладу священних книг і для церковної служби) всіма слов'янськими народами. З часом варіанти цієї мови, вживані в різних країнах, стали відрізнятися між собою, бо розмовні мови цих країн впливали на писемну мову.
Давні кияни писали старослов'янською мовою, молилися нею, але не використовували її як розмовну. Поряд із тим у Київській Русі та в її столиці використовувалася й інша літературна мова. Вона базувалася не лише на південнослов'янських (болгарсько-македонських), а й на власне східнослов'янських джерелах, і отримала назву давньоруської. Обидві писемні мови Київської Русі взаємодіяли, впливали одна на одну. Давньоруською мовою створені такі визначні тексти, як "Слово о полку Ігоревім", "Повість временних літ", "Руська правда".
Дослідник вважає безперечно українським напис "Людота коваль" на мечі ХІ століття, знайденому на Полтавщині. Українські елементи наявні в знаменитому "Слові о полку Ігоревім" (наприклад, вираз "красною дівицею"). Українські слова фіксуються іншомовними документами, складеними не лише в період Київської Русі, а й ще до її виникнення. Так, візантійський історик Пріск Панійський у 448 році записав почуті в таборі гунів (серед яких було багато слов'ян) слова "мед" і "страва". В ХІ столітті записане українське слово "сніг", у ХІІІ - "пліт". Для вивчення мови таких віддалених у часі епох важливе кожне слово, кожна його форма.
На українські форми слів у давньокиївському літописі - "Повісті временних літ" - звернув увагу ще в середині ХІХ століття М. О. Максимович. Він зазначав, що київські літописці, "писавши мовою церковнослов'янською, частенько включали в неї слова і звороти зі своєї рідної української мови". Якщо в київському літописі вживаються слова "цариця", "у отця", "печеніги", "Донець", "Мойсій" тощо, то, вважає М. О. Максимович, "ми повинні визнати, що це написано українцями". Українські мовні особливості виявляються у договорі київського князя Олега с греками (початок Х століття). Живу мову Києва часів Нестора-літописця М. О. Максимович вважає українською. Її риси вчений бачив в усіх давніх пам'ятках, створених в Україні. Погляди М.О.Максимовича на мову Київської Русі, зокрема давнього Києва, й на багато інших важливих питань давньої історії й культури викладені в збірнику його праць, виданому під назвою "Киев явился градом великим".
Люди, які писали чи переписували книги, не могли повністю відгородитися від навколишньої народної мовної стихії, і в них мимоволі під її впливом проскакували описки, помилки. На перших порах, коли вчителі були з Болгарії і грамотність була набутком вузького кола людей, це траплялося рідше. Пізніше відхилення від норм церковнослов'янської мови почастішали. Але це аж ніяк не означало, що саме в цей час щось змінилося в живій, народній мові, - це явище могло вже до того існувати століттями. Взагалі, мова змінюється сама по собі дуже повільно: понад 150 років минуло від появи Шевченкового "Кобзаря", а що змінилося за цей час в українській мові, зокрема у фонетиці чи граматиці? То чого б мова мала докорінно змінитися за 500 чи навіть 1000 років? До речі, як стверджують спеціалісти, мова "Божественної комедії" Дайте, хоч цей твір писаний майже 700 років тому, дуже мало відрізняється від сучасної італійської, як і мова поеми Ш. Руставелі "Витязь в тигровій шкурі", якій приблизно 800 років, мало чим відрізняється від сучасної грузинської. "Сучасний ісландець легко читає й розуміє все, що було написане в XIII ст.". Про те, що в Київській Русіпростий люд і, безперечно, ще Володимир Великий та Ярослав Мудрий разом зі своїми боярами розмовляли українською мовою, свідчать ті безумовно українські форми слів, слова, вислови, що то тут, то там проскакують крізь церковнослов'янщину в тодішніх текстах.
Отже, з прийняттям християнства церковнослов'янська мова стала літературною мовою Київської Русі. Нею пишуться державні документи, літописи, проповіді, твори (найдавніші пам'ятки, писані живою, українською мовою з'являються тільки в XVI ст. - записи народних пісень - та на початку XVII ст. - інтермедії Я. Гаватовича, вірші). З часом церковнослов'янська мова видозмінюється - нагромаджує в собі дедалі більше місцевих рис, і все-таки в своїй основі вона залишається церковнослов'янською, далекою від народної. Цією мовою написано і "Повість врем'яних літ", і "Слово о законі і благодаті", і "Руську правду", і "Слово о полку Ігоревім", і багато інших творів давньоукраїнської літератури.
2. Розмовна народна мова часів Київської Русі
У Київській Русі існували дві форми усної мови (усне народне діалектне мовлення та усно-літературні койне, тобто "спільні діалекти" для багатьох верств населення) і дві писемно-літературні мови - давньокиївська (давньоруська) і церковнослов'янська.
Найпоширенішою формою функціонування мови в епоху Київської Русі було усне народне мовлення, яке реалізовувалося в численних діалектних варіантах. Сільське діалектне мовлення в більшості реґіонів відзначалося лінгвістичною чистотою й еволюційною наступністю,
Loading...

 
 

Цікаве