WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фердінанд де Соссюр - Реферат

Фердінанд де Соссюр - Реферат

оскільки "мова є системою, що підпорядковується своєму власному ладу".
Чи не головною заслугою Соссюра перед мовознавством є утвердження системного підходу до вивчення мови,наголошення на необхідності вивчення мови як системи, тобто вивчення того внутрішнього в мові, що визначає її суть як засобу комунікації. Властивості будь-якого мовного елемента визначаються шляхом зіставлення його з іншими елементами. Отже, несуттєвою є природа мовної одиниці; важлива її протиставленість іншим одиницям. Так Соссюр уводить нове для лінгвістики поняття значеннєвості (цінності) як реляційної властивості одиниць мови. Для пояснення цього поняття він наводить приклад зі сфери шахів: "Візьмемо коня: чи є він сам по собі елементом гри? Безумовно, ні, тому що у своїй чистій матеріальності поза займаним ним полем на дошці та іншими умовами гри він нічого для гравця не становить; він стає реальним і конкретним елементом у грі лише настільки, наскільки наділений значеннєвістю і з нею нерозривно пов'язаний [...]. Будь-який предмет, що не має з ним жодної подібності, може бути ототожнений із конем, якщо йому буде надано ту саму значеннєвість".
У мові поняття значеннєвості Соссюр ілюструє таким прикладом: французьке слово mouton за значенням збігається з англійським sheep "баран", однак значеннєвість у них різна, бо м'ясо з барана у французькій мові позначається тим самим словом, а в англійській мові (як і в українській) іншим словом - mutton "баранина". Таким чином, за Соссюром, "мова є система, всі елементи якої утворюють ціле, а значеннєвість одного елемента виникає тільки з одночасної наявності інших". Через системний підхід Соссюр дійшов висновку, що "мова - це форма, а не субстанція". Цей висновок був оцінений неоднозначно.
Отже, мовна система ґрунтується на відношеннях. Серед відношень між елементами мовної системи Соссюр виділяє два типи: відношення, основані на лінійному характері мови, коли мовні елементи вишиковуються один за одним у потоці мовлення (синтагматичні), і відношення асоціативні (мовні одиниці асоціюються з іншими мовними одиницями в пам'яті). Згодом останні стали називати парадигматичними. Відповідно до цих відношень Соссюр у науці про мову виокремлює два розділи: теорію синтагм і теорію асоціацій. Основним принципом його теорії є вимога розглядати мову в напрямку "від відношень до одиниці".
Мова, за Соссюром, є не просто системою, а найважливішою знаковою системою. Під знаком він розуміє двосторонню одиницю, що має вираження і зміст, притому "мовний знак пов'язує не річ і її назву, а поняття й акустичний образ. Цей останній є [...] психічним відображеням звучання, уявленням, яке ми отримуємо про нього за допомогою наших органів чуттів". Дві сторони знака, які він називає відповідно позначувальним і позначуваним, невіддільні одна від одної так само, як два боки аркуша паперу. Найважливішими властивостями знака є довільність (позначувальне і позначуване не мають природного зв'язку) і лінійність (протяжність). Водночас Соссюр зазначає, що якщо стосовно вираженого поняття позначувальне є вільно вибраним, то щодо мовного колективу воно є не вільним, а нав'язаним. "Мові ніби кажуть: "Вибирай!", але тут же додають: "[...] ось той знак, а не інший!". У цій думці відчутний відгомін дюркгеймівського закону примусу.
Соссюр розмежовує два аспекти в мові і, відповідно, в мовознавстві: синхронію і діахронію. Синхронія - це вісь одночасовості, де розташовуються явища, які співіснують у мові, і де немає втручання часу. Діахронія - це вісь послідовності, де кожне окреме явище розміщується в історичному розвитку з усіма змінами. Відповідно він розрізняє дві лінгвістики: синхронічну й діахронічну. Подібне розрізнення існувало й до нього. Так, скажімо, граматика Пор-Рояля була синхронічною. На важливість синхронічного вивчення мови вказував Бодуен де Куртене, тоді як представники порівняльно-історичного мовознавства досліджували мову в діахронії. Однак Соссюр проводить це розрізнення послідовно і надає йому значення методологічного принципу.
Зрівняння синхронічної лінгвістики з діахронічною на той час було сміливим кроком, бо описову (синхронічну) лінгвістику тоді вважали ненауковою, розглядали її як практичну дисципліну, яка надавалася для гімназій, а не для університетського професора. Соссюр, по суті, реабілітував синхронічну лінгвістику. "Лінгвістика відводила надто велике місце історії, тепер їй доведеться вернутися до статичної точки зору традиційної граматики, але вже сприйнятої в новому дусі, збагаченої новими прийомами й оновленої історичним методом, який, таким чином, непрямо допомагає краще усвідомлювати стан мови". Ця цитата свідчить, що, по-перше, всупереч твердженням деяких радянських лінгвістів Соссюр не відриває синхронію від діахронії і не проповідує ахронію і, по-друге, в нього, як зауважує російський історик мовознавства В. М. Алпатов, "ідеться не просто про зрівняння двох лінгвістик, а про новий виток спіралі, про перехід на новий рівень до переважно синхронної лінгвістики" [Алпатов 1998: 137].
Уведення протиставлення синхронії й діахронії корінним чином змінило спрямованість лінгвістики XX ст., відкрило шлях до зосередження на синхронічній лінгвістиці, яка відставала від діахронічної. Це допомогло лінгвістиці вийти з кризи, в якій вона на той час опинилася.
Не можна погодитися лише з тезою Соссюра про системність синхронії і несистемність діахронії. Як показали дослідження нашого часу, зміни в мові мають системний характер, тому нині практикується системний підхід і до діахронічного аспекту мови.
2. Вплив наукової діяльності Ф. Де Соссюра
на розвиток світового мовознавства
Діяльність великого швейцарського лінгвіста Ф. де Соссюра заклала основу відразу декількох напрямків сучасної лінгвістики. Його ідеї вплинули і фактично визначили весь розвиток мовознавства в XX столітті. Робота "Мемуар про первісну систему голосних в індоєвропейських мовах" (1879 р.), що він написав у 21 рік, була присвячена вихідній системі голосних в індоєвропейських мовах і стала дійсним відкриттям. У ній він висловив гіпотезу про те, що в спільноіндоєвропейській мові були визначені фонеми, що потім були втрачені, але сліди яких можна знайти, якщо звернутися до дослідження чергування голосних (т.зв. ларингальна гіпотеза). Чудовою особливістю гіпотези, висунутої Соссюром, було те, що вона ґрунтувалася на внутрішньому аналізі фактів спільноіндоєвропейської прамови і санскриту.
Соссюр зміг реконструювати зниклі елементи тільки тому, що мова розглядалася їм як цілісна система, цілком обумовлена відносини між своїми елементами. Через піввіку, коли була дешифрована хетська мова, припущення Соссюра цілком підтвердилися. Відкриття, зроблені в ході вивчення хетської мови чудовим польським лінгвістом Е.Куриловичем, стали тріумфом
Loading...

 
 

Цікаве