WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Історія письма - Реферат

Історія письма - Реферат

[jе].
Подальший крок у розвитку фонографії зробили фінікійці. Вони буквами позначали приголосні, які виражали лексичне значення коренів, а голосні, які чергуються в корені між приголосними для вираження граматичних значень, позначали діакритичними знаками.
Отже, усі види алфавітного письма формувалися на основі давньосемітського фінікійського буквеного консонантного, або квазіалфавітного, письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та Карфагені з XIII ст. до н.е. до початку н.е. У класичному фінікійському алфавіті було 22 знаки, які фіксували мовлення за звуковим способом і легко та швидко запам'ятовувалися. Букви були введені в алфавіт. Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з цієї букви: алеф "бик", бет "дім", далет "двері", вав "цвях", йод "рука", каф "долоня", мем "вода", нун "риба", пе "рот", реш "голова", шіи "зуб" та ін,
Оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип письма називають консонантним.
Наступний крок у розвитку письма зробили давні греки у VIII ст. до н.е., створивши найбільш ефективне буквено-звукове письмо. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні, Для цього використали фінікійські букви А, Е, I, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові (наприклад, буква А, яка позначала у фінікійському алфавіті гортанний проривний звук, була використана для позначення голосного [а], а також увели деякі власні букви - іжицю таомегу.
Грецький алфавіт став основою багатьох світових писемностей, зокрема латиниці, що є найпоширенішим у світі алфавітом (VI ст. до н.е.) і кирилиці(ІХ ст.н.е.).
Виникнення слов'янської писемності
Проблема виникнення слов'янської писемності і досі не є чітко з'ясованою. Широкою популярністю користується переконання, що писемність для слов'ян створили "солунські брати" Кирило і Мефодій, а до того слов'яни і зокрема Русь письма не знали.
Проте, яку показує практика, миттєва поява чого-небудь є практично неможливою, і, за свідченнями сучасних науковців, зокрема, М.Брайчевського, слов'янська писемність виникла задовго до ІХ ст. і пройшла довгий та складний шлях розвитку. Свідченням цього є:
1. Тексти русько-візантійських договорів 860, 874, 944, 971 рр. В них чітко вказується на наявність та поширеність на Русі письма, а також його активного використання, в т.ч. ділового.
2. Свідчення арабських мандрівників Ібн-Фадлана, Ібн-Якуба ал-Недіма (Х ст.), що розповідають про використання русичами писемності для написання імен богів та людей.
3. Археологічні знахідки з письменами Х ст., що не є ні кириличними, ні глаголичними. На їх основі вчені висунули думку про поліалфавітність руського письма. Вони також свідчать про побутове використання писемних знаків, а, отже, їх широку розповсюдженість.
4. Трактат "Про письмена" Чорноризця Храбра. Він описує три ступені виникнення слов'янської писемності: спочатку слов'яни не мали письма, а вживали "черти і різи" - на думку дослідників, примітивні рунічні знаки. Пізніше почали вживати грецьку і латинську азбуку "без устроєнія", тобто не пристосувавши до власної фонетики. Вчені вважають, що Євангеліє, написане по-слов'янськи, яке, за свідченням Храбра, бачив у Херсонесі Кирило було саме таким. А пізніше Кирило створив азбуку саме спираючись на віковий процес виникнення руського алфавіту. Тобто не створив його, а підсумував результат праці попередників.
Отже, можна зробити висновок, що ще до Кирила на Русі існувала поширена писемність, сам же він тільки зробив її зручною. Хоча останнім часом багато дослідників доходять до висновку, що Кирило створив глаголицю (вона вражає своєю штучністю) на основі алфавіту, що поступово стихійно постав з грецького. Останній з часом завдяки своїй простоті "здолав" глаголицю і отримав назву "кирилиця".
Цифри та комп'ютерні системи запису як специфічні види писемності
З давніх часів людство потребувало знаків і для запису числової інформації. Так поступово виникали цифри.
Найпростішим їх видом, придатним для невеликих чисел були зарубки, які карбували на дереві і подібних матеріалах. Кількість зарубок відповідала кількості предметів. Проте зі збільшенням кількості обраховуваних предметів постала потреба у використанні одиниць вищого порядку. За такі брали кількості, пов'язані з людиною, а точніше - з пальцями - першими обчислювальними "приладами" (5, 10, 20).
Аборигени різних континентів використовували для лічби власні системи знаків типу риска - 1, кружечок - 10, кружечок з хрестиком всередині - 100 і т.п.
Цікава система числення була у інків - п'ятірно-двадцяткова. Числа до 20 зображувалися крапками по п'ять в ряд, двадцять - рискою. Таким чином, число 44 мало такий вигляд:
У латинському світі для позначення цифр використовували літери - загальновідомі зараз латинські цифри, використовувані в хронографії тощо. Для позначення числа використовувалась буква, з якої починалася його назва: 1000 (millia) - М. Грав роль і порядок розміщення букв-цифр.
Давні слов'яни також використовували букви, ставлячи над ними титло. Проте з часом стала очевидною незручність такої системи, перш за все для арифметичних підрахунків, і з Індії через арабський світ прийшли цифри, звані арабськими: 123456789, пізніше - 0. Вони є ідеограмами, про що говорилося раніше.
З розвитком комп'ютерної техніки виникла двійкова система числення, а також запису інформації, базована на бінарній опозиції (є/немає: струму, намагніченості, радіосигналу, будь-чого іншого). На письмі позначається одиницями та нулями, проте це ідеограми не чисел "1" і "0", а понять "+"/ "-". Так, число 5 має вигляд 101 (тобто +-+, таке сполучення легко передати технічно: є струм, немає, є). Букви та знаки позначаються аналогічно через кодувальні таблиці ASCII, в яких наведено відповідність між буквами та їх порядковими номерами в таблиці. Так, ASCII №1-127 (27-1) містять великі та малі букви латиниці та символи пунктуації, №128-255 - велику та малу кирилицю, допоміжні букви національних алфавітів (ї, ё тощо), а також табличні символи.
Ця таблиця є єдиною для всіх комп'ютерів, а отже, символи - загальнозрозумілими і легко перекодовуваними в двійкову форму. Застосовуються і розширені кодувальні таблиці з символами грецького, арабського, грузинського та інших алфавітів. Використовується також шістнадцяткова (24) система: 0123456789abcdef.
Loading...

 
 

Цікаве