WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Соціальний аспект культури мови - Реферат

Соціальний аспект культури мови - Реферат


Реферат на тему:
Соціальний аспект культури мови
ПЛАН
1. Соціальні ролі мовної особистості.
2. Прагматичне спрямування культури мови.
3. Використання соціолінгвістичних методів дослідження для вирішення культуромовних проблем.
1. Соціальні ролі мовної особистості.
У кожному суспільстві існує рольова матриця чи матриця спілкування (термін Дж.Гамперца) - сукупність типових соціальних ролей, характерних для поведінки членів даного суспільства.
Соціальними (чи функціональними) ролями соціологи і соціопсихологи називають різні форми суспільної поведінки людини. Соціальна роль - це нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується від кожного, хто займає дану соціальну позицію.
Розглянемо головні теоретичні аспекти поняття соціальна роль мовної особистості. Доцільно зупинитися на класифікації У.Герхардт, яка ґрунтується на дослідженнях із теорії ролей (зокрема таких європейських учених, як Ф.Дарендорф, Д.Клессенс, Г.Драйтцель, Г.Попітц, Г.Плесснер, Ф.Тенбрук та ін.), які, на відміну від праць соціологів США з їх прагматичною орієнтацією, відзначаються доброю філософською школою. У.Герхардт пропонує розрізняти статусні, позиційні і ситуаційні ролі. Статусні ролі - це ті ролі, які людина "одержує" від народження (стать, расова належність, етнічна роль, роль громадянина певної держави) чи які вона неминуче "проходить" протягом життя (вікові ролі), та інші ролі, які переважно не часто змінюються (належність до певного віросповідання, до соціального прошарку). Статусні ролі інколи називають соціальним статусом.
Позиційна роль передбачає володіння відповідною позицією. Статусні ролі реалізуються в позиційних ролях, оскільки вони визначають якість, модус позиційної ролі, що програється. Достатньо порівняти, наприклад, програвання позиційної ролі "учитель" чоловіком чи жінкою, педагогом-початківцем чи досвідченим педагогом, потомственим інтелігентом чи інтелігентом у першому поколінні.
Порівняно зі статусними і позиційними ролями ситуаційні ролі регулюють безпосередню взаємодію власників позицій і статусів, вони не формалізовані, допускають свободу програвання, широке вираження особистісних інтересів. Ситуаційні ролі - це більш чи менш фіксовані стандарти поведінки і діяльності, які визначаються властивостями ситуації: такі, наприклад, ролі пасажира, пішохода, покупця, пацієнта та ін. Слід зазначити, що ситуаційні ролі програються у відповідній "статусній редакції", тобто залежно від статі, віку, належності до певної культурно-історичної спільноти та ін. Для остаточного з'ясування значення ситуаційних ролей у соціалізації індивіда треба вказати на те, що вони поділяються на специфічні (їх можна назвати власне ситуаційними, "umweltbezogene Rollen", за термінологією Г.Драйтцеля і У.Герхардт), і на дифузні, чи особистісні ("personenbezogene Rollen").
Специфічні ролі визначені, і необхідність їх програвання викликається конфігурацією зовнішніх умов: школяр, відвідувач кінотеатру, гість і т. д. Дифузні (особистісні) ролі диктуються ціннісними орієнтирами особистості: друг, ворог, порядна людина та ін. У рамках дифузних ролей формується ціннісна орієнтація, засвоюються моральні цінності суспільства.
Зміст і правила рольової діяльності визначаються рольовими очікуваннями (expectation), які становлять соціальні норми, орієнтовані на особистість як власника конкретної ролі. Наприклад, шкільний учитель за своєю професійною роллю зобов'язаний передавати знання учням і має право вимагати від них уваги і старанності (це їх обов'язок). Таким чином, ролі - це своєрідні шаблони взаємних прав і обов'язків. Агентами рольових експектацій виступають рольові партнери.
Ролі, пов'язані з постійними чи тривалими характеристиками, накладають відбиток на поведінку і навіть на спосіб життя даної людини, здійснюють помітний вплив на її особистісні якості (її ціннісні орієнтації, мотиви діяльності, її ставлення до інших людей). Виявляються вони й у мові (візьмемо для прикладу поширений вираз "говорить, як учитель").
При зміні рольової структури ситуації спілкування індивідуум переключається з одних стереотипів поведінки на інші, послуговується різними стилями літературної мови. Але неправомірно прирівнювати функціональний стиль і соціальну роль: це категорії різні. Декілька соціальних ролей можуть обслуговуватись одним стилем. Порівняймо різні іпостасі, в яких виступає вчений: автор статті, доповідач, рецензент і т. ін. - і науковий стиль, яким користується мовець. З іншого боку, одна соціальна роль може програватися у різних ситуаціях із залученням засобів різних функціональних стилів. Так, роль учителя може виконуватися з використанням структурних елементів навчального підстилю наукового стилю мови - при пояснюванні на уроці; публіцистичного стилю - при виступі на шкільних зборах; побутово-розмовного стилю - при спілкуванні з учнями не на навчальні теми. В усіх цих випадках носій мови не виходить за рамки соціальної ролі "учитель".
Уявлення про типове виконання тієї чи іншої ролі складається в стереотипи, що є невід'ємною часткою рольової поведінки. Стереотипи формуються на основі досвіду, частого повторення рольових ознак, характеристик поведінки, манери говорити, рухатися, одягатися і т. ін.
Отже, соціальні ролі, типові для даного суспільства, засвоюються людиною у процесі її соціалізації. Інтерналізація ролей кожним індивідуумом проходить через призму його особистого досвіду і під впливом того соціального мікро- чи макросередовища, до якого він належить.
Резюмуючи сказане про поняття мовної особистості, ще раз наголошуємо, що кожна мовна особистість розвивається на певному історико-філологічному тлі, яке формує її відповідно до стану розвитку суспільства, з одного боку, і стану розвитку мови, з другого. З природних джерел постають національні риси мовної особистості, що є індивідуалізуючою моделлю етносу і його мови як експлікативно-чуттєвого атрибута народу. Національні риси мовної особистості розпізнаються у творчому перетворенні і вербалізації світу цією особистістю. "Мовна особистість - це той носій мови, який не лише володіє сумою лінгвістичних знань (знає поняття й відповідні правила) чи репродукує мовну діяльність, а й має навички активної роботи зі словом. Підвалини мовної особистості - пробудження індивідуальної мовотворчості, таке засвоєння мови, яке забезпечує вільне самовираження особистості у різних сферах людського спілкування" (Єрмоленко, Мацько, 1994, 32). У кожному мовцеві вбачаємо не просто виконавця якоїсь абстрактної семантики мови, а активного суб'єкта пізнання, наділеного індивідуальним і соціальним досвідом, на основі якого він здійснює комунікацію з іншими носіями мови, безперервно словесно перетворює доступний для його сприйняття об'єктивний світ.
2. Прагматичне спрямування культури мови.
Як прагматична
Loading...

 
 

Цікаве