WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особистісний аспект культуромовної діяльності - Реферат

Особистісний аспект культуромовної діяльності - Реферат

розуміють"[11] (Грушевський, 1991, 4). Те, що на Україні шкільна наука довгий час велась "руською" мовою, призвело до трагічних наслідків: "Між українським народом грамотних у двоє менше, ніж між народом великоруським; у деяких губерніях українських між Українцями ледве знайдеть ся оден грамотний на десять душ... Так підупав український народ, такий здатний, спосібний з природи своєї, що колись далеко вище своєю освітою стояв від народу великоруського (московського), та дивував сторонніх людей своєю освітою й охотою до книжки та науки" (Там же).
У сучасній загальноосвітній школі мають закладатися основи володіння українською мовою. Незалежно від мови викладання в школі (української, російської, польської, угорської та ін.) тут повинен забезпечуватися такий рівень оволодіння державною мовою, який давав би змогу випускникові користуватися цією мовою на рівні її літературних стандартів, літературних норм у всіх ситуаціях суспільної та виробничої діяльності. Недостатність мовних знань і навиків гальмує інтелектуальне,трудове і моральне удосконалення учня.
Основна вада навчального процесу в школі полягає в тому, що учнів навчають мови, але не навчають володіти нею, тобто застосовувати набуті знання в конкретній мовній ситуації. Про вивчення мови В.Сімович висловлював думки, до яких і сьогодні варто прислухатись: "Граматика в школі стала найгидкішим предметом науки через те, що потрібно витверджувати напам'ять граматичні правила"; "зазубрювання правил є не що інше, як насильство над людським розумом. І особливо шкідливий такий підхід у вивченні рідної мови". Науковець вважав, що граматика потрібна для того, аби дати свідомість мовного матеріалу, яким людина користується з чуття (Тарновецька, 1991, 57).
Тому новизна "Навчально-виховної концепції вивчення української (державної) мови", запропонованої С.Єрмоленко і Л.Мацько, полягає в переорієнтації змісту неперервної освіти (дисципліна "українська мова") на комунікативно-прагматичну мету. "Учні мають засвоїти не тільки суму лінгвістичних понять і граматичних, правописних правил, не тільки вміти розпізнавати лінгвістичні явища й репродукувати мовні одиниці у відповідних аналогічних контекстах: вони повинні вільно володіти усною і писемною мовою, користуватися нею в різних суспільних ситуаціях, вміти створювати тексти літературною мовою" (Єрмоленко, Мацько, 1994, 30).
Звичайно, уроки української мови і літератури були, є і надалі лишатимуться головним рушієм пізнання стильового багатства рідної мови. Проте юну особистість формує не лише бездоганне знання вчителем свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань. Філолог у школі повинен бути взірцем у користуванні невичерпними можливостями мови. Словесник усім комплексом шкільної освіти має показати необхідність володіння мовою, за допомогою якої засвоюються література, культура, виховуються моральні й естетичні норми, формується національна свідомість індивіда.
З погляду мовного виховання є цікавими і корисними спостереження за методами роботи філологів, спрямованих на підвищення культури мови школярів: як педагог добивається збагачення словника учнів, як аналiзує виражальні засоби художніх творів, яким чином виправляє огріхи в усній і писемній мові дітей, як проводить аналіз творчих письмових робіт і т. д.
Формування мовної свідомості учнів залежить від культури мови всіх без винятку вчителів - від викладача рідної мови до вчителя фізкультури. Мова кожного педагога незалежно від предмета мусить бути бездоганно правильною, образною, чіткою, оскільки учні досить гостро реагують на мовні помилки вчителя і ступінь його професійної компетенції нерідко ототожнюють з мовною формою викладу думок. Мовне виховання - це культура мови на уроках, єдиний мовний режим у школі, в усіх її ланках і підрозділах. Питання мовної культури необхідно періодично обговорювати на педрадах, методичних об'єднаннях. "У школі повинна бути передусім висока мовна культура, повинна панувати атмосфера великої чутливості до слова: сказане чи написане неправильно має звучати не тільки для вчителя, але й для школяра таким же дисонансом, як фальшива нота для людини, яка володіє високим музичним слухом. Слід порадити вчителеві початкових класів: виховуйте в дітей чутливість до емоційного забарвлення слова. Добивайтеся, щоб слово звучало для учня, як музика!" (Сухомлинський, 1988, 67).
Культура мови педагога, причому не лише словесника, залежить від його професійної підготовки у вузі. Тут маємо діалектичну взаємозалежність: становище української мови у ВНЗ великою мірою визначається рівнем шкільної освіти, а також мовною особистістю викладача, професора. Та перш за все культура професійного мовного спілкування формується на основі реалізованих на високому рівні навчальних програм: відповідних дисциплін і різних форм роботи - лекційних, практичних занять, де засвоюється термінологія - наукова і практична опора майбутнього фахівця.
Неперервна мовна освіта, починаючи материнською (родинною) школою і закінчуючи професійною, спеціальною освітою (у вузі), має бути орієнтована на формування мовної особистості, що забезпечує розширення функцій державної мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, природне бажання повернутися в своєму щоденному побутовому спілкуванні до перерваних родинних традицій, до відродження традиційної народної культури у спілкуванні, що прагне до вироблення зразків висококультурного інтелігентного спілкування шліфованою, нормованою, літературною мовою.
Література:
1. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. - К.: Довіра, 1999.
2. Ковалевська Т. Ю. Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування. - Одеса: Астропринт, 2001. - 344 с.
3. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. - М., 1987.
4. Мельничайко В. Я. Мовний розвиток особистості: завдання і засоби // Мовна освіта в контексті завдань української середньої середньої і вищої школи: Матеріали науково-практичної конференції. - Тернопіль, 1995. - С. 3 - 11.
5. Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки. Рідномовний Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства. - Слово. - 1991. - Ч. 13. - Липень. - С. 4 - 5.
6. Огієнко І. Українська культура. - К., 1992.
7. Крысин Л. П. Социолингвистические аспекты изучения современного русского языка.- М., 1989.
8. Струганець Л. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль, 2000.
9. Струганець Л. В. Теоретичні основи культури мови. - Тернопіль, 1997.
10. Семеног О. Етнолінгводидактична культура вчителя-словесника. - Київ - Глухів, 2003.
11. Семеног О. Мовне родинознавство. - Київ - Глухів, 2003.
Loading...

 
 

Цікаве