WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особистісний аспект культуромовної діяльності - Реферат

Особистісний аспект культуромовної діяльності - Реферат

національним мистецтвом, з історією культури народу, історією його мови, з народознавством. Українознавство виокремлює в мовній освіті світоглядний принцип, формування національно-мовної картини світу. Тільки глибоке розуміння внутрішніх законів розвитку психології народу-носія мови забезпечує участь мовця у безперервному процесі удосконалення мови. Вирішальна роль у цьому процесі належить мовній свідомості носіїв мови. Говорячи так, ми ніскільки не применшуємо ролі активної позиції в нормалізаторській роботі лінгвістів, але, при всій важливості і потрібності останньої, її не можна порівнювати з роллю мовної свідомості основної маси носіїв. Врешті боротьба за стійкість літературної норми, яка ведеться спеціалістами з культури мови, будується перш за все на апеляції до мовної свідомості, у той час, як сама норма формується як ядро, як згорнутевираження загальнонаціонального мовного типу. Але і норма, що враховує як системний, так і еволюційний аспекти мови, неможлива без третьої координати - особистісної, тобто мовної свідомості.
"Очевидною умовою можливості культури мови, - на думку російського мовознавця Г.Винокура, - є, по-перше, висока лінгвістична свідомість мовців, а, по-друге, тісно пов'язана з цим любов до мови... Самі собою лінгвістичні знання не можуть виховати лінгвістичний смак..., якщо вони не випереджаються культурністю мовця" (Винокур, 1923, 105). Той, хто володіє літературною мовою, повинен відчувати свою відповідальність як член мовного колективу за підвищення культури суспільної мовної практики взагалі, сприяти піднесенню цієї культури хоча б зразками власної досконалої мови.
Побутує думка, що найвідповідальніша роль у мовному вихованні дитини належить школі, педагогам, і лише інколи згадується про значення сім'ї у формуванні мовної особистості. Але саме родина - та клітина, з якої починається плекання душі дитини, становлення її духовності. Материнська школа, у якій ще з пелюшок дитина прилучається до рідної мови, формує підвалини мовної особистості і мовно-національної свідомості. І.Огієнко у "Науці про рідномовні обов'язки" дав таку настанову батькам: "Виховуйте своїх дітей тільки рідною мовою, бо тільки вона дасть їм найбільше духових цінностей" (Огієнко, 1991, 5). На його думку, "жінка завжди чуліша до рідної мови, а тому й сильніше впливає на мовне виховання дітей" (Там же). І справді, лагідна мамина колискова прищеплює маленькій істоті людське, високе начало, бо у колисанках - світ добра, краси і справедливості, який кожен народ прагне викохати в юних душах. Материнське слово у ранньому віці є джерелом наслідування інтонаційного багатства рідної мови, її мелодійності і краси. Ненька відкриває дитині чарівність народних забавлянок, пісеньок, лічилок, загадок, примовлянок, ігор, казок. Через фольклор відбувається органічне опанування рідної мови. Фольклорні джерела, зрештою, готують дитину до розуміння художньої літератури, виховують у ній культуру сприйняття поетичних творів. Батьки вводять юну особистість у світ художньої літератури, і бажано, звичайно, щоб малюк виростав на кращих зразках прози і поезії для дітей, таких, як вірші Олени Пчілки, Марійки Підгірянки, Олександра Олеся, Ліни Костенко та інших представників українського письменства.
Зразок материнської школи дала українству Олена Пчілка - мати Лесі Українки. Письменниця не раз наголошувала: "Діти - се наш дорогий скарб, се наша надія, се - молода Україна". Незадоволена тодішньою системою виховання та навчання, вона шукала свої шляхи у загальнокультурній освіті власних дітей. У родинній школі Косачів бачимо початки свідомого ставлення до слова. Подружжя дало своїм дітям різнобічні знання: вони вивчали багато мов, світову історію, музику, малювання, заохочувались до літературної творчості. Саме матері завдячує Леся Українка розвиток свого поетичного таланту, називає її найкращою, найрозумнішою жінкою світового рівня.
У материнській (родинній) школі мовне виховання поєднується з народною етикою, мораллю, правилами поведінки, супроводжується звичаями, відтворенням народної культури, традицій, засвоєнням мовного етикету. Пробуджуючи в юному серці пам'ять роду свого, прищеплюючи любов до народної пісні, гордість за національні надбання, тим самим виховуємо і смак до своєї мови, прагнення захистити її від занепаду.
Слід зазначити, що мовний (розумовий) розвиток дитини передусім залежить від мовної діяльності батьків, від рівня їх мовної культури. Зразки літературної норми чи мовні покручі засвоює дитина день у день. Побутовий суржик, мішанина української і російської мов нівелює юну особистість, завдає непоправної шкоди формуванню її національно-мовної свідомості.
Мовна особистість формується на основі рідної мови, а розвивається, розширює свої мовно-культурні обрії шляхом засвоєння інших мов. Тільки різностильова, функціонально багата мова-основа може надійно забезпечити засвоєння другої мови. Дбаючи про мовне виховання дитини, деякі сучасні батьки надмірно захоплюються навчанням іноземних мов у ранньому віці або ж, вважаючи рідну українську мову "непрестижною", віддають дітей у російські садочки і школи. Тому заслуговують на увагу думки О.Потебні про випереджальне навчання рідною мовою: "Знання двох мов у дуже ранньому віці не є володіння двома системами зображення і повідомлення одного і того ж кола думок, але роздвоює це коло і наперед ускладнює досягнення цілісності світогляду, заважає науковій абстракції" (Потебня, 1976, 263).
Культура для українського народу тільки тоді культурою буде, коли вона, за твердженням С.Єфремова, проходить у національних, рідних, зрозумілих формах, без яких культура зводиться на "дурное воспитание", на спустошення народної душі та розуму, на моральне здичавіння; а народ, позбавлений рідних шкіл, засуджується на культурне й національне каліцтво. Науковець вважав національну школу важливою передумовою побудови самостійної держави. Нація, що не має рідної школи, вільною не буде. Народ, гідний свого імені, який почав жити свідомим життям, хоче бути освіченим, повинен мати національну рідномовну школу, від початкової до вищої. Утвердження національної школи послужить, за словами вченого, могутньою підіймою поступу, культури та просвіти української нації.
"Рідна школа - то найсильніше джерело вивчення й консервації своєї рідної мови взагалі, а літературної зокрема. Цілий народ мусить пильно дбати, щоб усі його школи були тільки рідномовні, бо тільки вони виховують свідому націю... Народ, позбавлений рідних шкіл, позбавляється тим найсильнішого двигуна свого духового розвитку й засуджується на культурне й національне каліцтво" (Огієнко, 1991, 4).
Активно борючись за народну школу, за необхідність навчання і виховання дітей рідною мовою, М.Грушевський був переконаний, що "вчити добре можна тільки такою мовою, котру ученики добре знають і
Loading...

 
 

Цікаве