WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особистісний аспект культуромовної діяльності - Реферат

Особистісний аспект культуромовної діяльності - Реферат

читання), в) ступенів оволодіння мовою.
Якщо у першому випадку підхід до реконструкції мовної особистості називають "методичним", то у другому випадку - "цільовим" (або "готовнісним"), оскільки вихідним моментом при цьому служить кінцевий, ідеальний результат навчання, мета, якої хочуть досягти, а саме: перелік мовленнєвих умінь,навиків, готовностей об'єкта навчання. У "цільовій" моделі мовної особистості будь-який вид мовної здатності називається "готовністю", не проводиться диференціація між умінням, навиком чи компетенцією (Караулов, 1987, 60-62).
Формування набору готовностей визначається насамперед соціальними умовами й відповідними ролями мовної особистості. Зовсім різні готовності у середнього носія мови і в учителясловесника, до яких належать і вміння вести урок рідною мовою, і вміння коректувати висловлювання учнів в усній і письмовій формі, і володіння технікою "викладацького читання".
Третій підхід до реконструкції мовної особистості представлений у вигляді "лінгводидактичної" моделі (Богин, 1984). Особливість її полягає в тому, що, поєднуючи дані про мовну структуру з видами мовної діяльності (у цій частині вона збігається з іншими підходами), дана модель відображає мовну особистість у її розвитку, становленні, в її русі від одного рівня володіння мовою до іншого, більш високого. Принципово новим у цій моделі є введення рівнів володіння мовою. Таких рівнів виділяється п'ять: 1) рівень правильності, який передбачає знання значного лексичного запасу й основних структурних закономірностей мови, що дозволяє будувати висловлювання і продукувати тексти відповідно до елементарних правил даної мови; 2) рівень інтеріоризації, який включає вміння реалізувати і сприймати висловлювання відповідно до внутрішнього плану мовного вчинку; 3) рівень насиченості, який виділяється з погляду відображення у мовленні всього багатства виразових засобів мови - фонетичних, граматичних, лексичних; 4) рівень адекватного вибору, який оцінюється з погляду відповідності мовних засобів, що використовуються у висловлюванні, сфері спілкування, комунікативній ситуації і ролям комунікантів; 5) рівень адекватного синтезу, який враховує відповідність породженого особистістю тексту всьому комплексу змістових і комунікативних завдань.
Уся "лінгводидактична" модель мовної особистості постає як тривимірне утворення (своєрідний паралелепіпед) на перетині трьох осей - рівнів мовної структури (їх три - фонетика, граматика і лексика, але могло б бути більше), п'яти охарактеризованих вище рівнів володіння мовою і чотирьох видів мовної діяльності - говоріння, письма, слухання і читання. Отже, модель складається з 60 (3·5·4=60) "цеглинок", кожна з яких позначає певний компонент мовної особистості, який співвідноситься з поняттям мовленнєвої готовності (Караулов, 1987, 67-68).
"Лінгводидактична" модель мовної особистості, на думку Ю.Караулова, є більш діагностичною, ніж "методична" модель, а від "готовнісної" моделі її вигідно відрізняє чітко виражена системність. Недоліком її є недискретність, недиференційованість, з якою в ній представлена мовна структура. "Лінгводидактична" модель має безсумнівну евристичну цінність, представляє мовну особистість компактно, в динаміці, але страждає через свою глобальність (однаково моделює онтогенез чи арогенез особистості) і свою універсальність, тобто однаково характеризує будь-яку мовну особистість, незалежно від національної специфіки мови, незалежно від того, чи є рідною ця мова.
3. Мовна особистість як національний і соціокультурний феномен.
Мовною є особистість, виражена у мові (текстах) і через мову, особистість, реконструйована в основних своїх рисах на базі мовних засобів; вона трактується як частина місткого і багатогранного розуміння особистості в психології, не як ще один із ракурсів її вивчення, нарівні, наприклад, з "юридичною", "економічною", "етичною" та ін. "особистістю", а як вид повноцінного представлення особистості, який акумулює в собі психічний, соціальний, культурний, етичний та інші компоненти, але переломлені через її мову, її дискурс.
Уже в самому виборі мовної особистості як об'єкта лінгвістичного дослідження закладена потреба комплексного підходу до її аналізу, можливість і необхідність виявлення на базі дискурсу не тільки рівня мовної компетенції, але й філософськосвітоглядних передумов, етнонаціональних особливостей, соціальних характеристик, історико-культурних першоджерел.
Розгляд мовної особистості взагалі, незалежно від національної специфіки її мови, неминуче залишається схематичним. Мовна особистість трактується насамперед як глибоко національний феномен. Обговорюючи зміст поняття етносу й етнічної самосвідомості[9] (які з позицій самої особистості, зсередини, тобто у відображеному вигляді, і становлять основу національного почуття), етнологи враховують декілька основних ознак: спільність походження, спільність історичних доль, спільність культурних цінностей і традицій, спільність мови, емоційних і символічних зв'язків, спільність території (Караулов, 1987, 40).
Поняття "мовна особистість" і "національний характер" не тотожні, але глибинна аналогія між ними існує. Вона полягає в тому, що носієм національного і в одному і в другому випадку виступає відносно стійка в часі, тобто інваріантна в масштабі самої особистості, частина в її структурі, яка є продуктом тривалого історичного розвитку і об'єктом міжпоколінної передачі досвіду.
Високою стійкістю до варіацій і стабільністю в часі володіє одиниця мовної свідомості психоглоса, відображаючи певну рису системи рідної мови. Набором психоглос визначається зміст загальнонаціонального мовного типу, під яким розуміють такі системно-структурні риси мовної будови, які, пронесені через історичний час і еволюціонуючи в ньому, деяким інваріантним способом переломлюються у свідомості носія мови і дозволяють йому впізнати українськість якогось тексту, тієї чи іншої фрази, конструкції чи окремого слова. Таким чином, наявність загальнонаціонального (наприклад, загальноукраїнського) мовного типу (нульовий рівень структури), базової частини загальної для українців картини світу, чи світобачення, (1-й рівень) і стійкого комплексу комунікативних рис, які визначають національно-культурну мотивованість мовної поведінки, (2-й рівень) і дозволяють говорити про українську мовну особистість. Національне пронизує всі рівні організації мовної особистості, на кожному з них набуваючи своєрідної форми втілення. Статичний та інваріантний характер національного в структурі мовної особистості відбивається у самій мові в динамічній, історичній її складовій (Караулов, 1987, 42).
Як відомо з психології, головною ознакою особистості є наявність свідомості і самосвідомості. Тоді головна ознака мовної особистості - наявність мовної свідомості і мовної самосвідомості. Поняття
Loading...

 
 

Цікаве